Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні 14 жовтня 2010 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Богунського районного суду м. Житомира від 4 грудня 2009 року, яким засуджено

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

немаючого судимості на підставі ст. 89 КК України,

за ч. 2 ст. 186 КК України на чотири роки позбавлення волі,

Суд визнав ОСОБА_4 винуватим у тому, що він 29 грудня 2006 року на сходинковому майданчику між третім і четвертим поверхами у під’їзді № 3 будинку по вул. Щорса, 123 у м. Житомирі, застосовуючи до ОСОБА_5 насильство, яке не є небезпечним для життя і здоров’я потерпілого, заволодів його мобільним телефоном "Моторола С168" з сім-карткою та грошима на рахунку на загальну суму 420 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 2 лютого 2010 року вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 просить змінити вирок та ухвалу і пом’якшити йому покарання. Твердить, що суд не врахував належним чином дані про його особу та обставини, які пом’якшували покарання і давали підстави для застосування до нього положень ст. 75 КК України. Вказує, що суд не взяв до уваги, що він визнав свою вину, розкаявся, повернув викрадене потерпілому, помирився з ним, і останній не мав до нього претензій. Зазначає, що всупереч вимогам п. 2-1) ч. 1 ст. 54 КПК України вирок постановив суддя, який під час досудового розслідування справи вирішував питання про обрання йому запобіжного заходу.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення.

Винуватість ОСОБА_4 у відкритому викраденні чужого майна, поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого, матеріалами справи доведена.

Сам ОСОБА_4 на досудовому слідстві і в суді визнавав факт пограбування ОСОБА_5, твердив, що на відмову потерпілого віддати йому свій телефон, він відібрав його силою.

За словами потерпілого ОСОБА_5, 29 грудня 2006 року у під’їзді будинку ОСОБА_4 штовхнув його, притиснув до стіни, вихопив з руки мобільний телефон і втік.

Ці докази, показання свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_8, ті дані, які містяться у протоколах огляду помешкання ОСОБА_7 та вилучення з нього мобільного телефону ОСОБА_5, дали суду підстави для обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_4 злочинних дій, які за своїми ознаками утворюють склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Що стосується покарання, то воно призначене винуватому у відповідності з вимогами закону, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Зокрема суд урахував, що ОСОБА_4 визнав свою вину, а разом із тим, що він не працював, посередньо характеризувався, вчинив тяжкий злочин, тому призначив йому покарання у виді позбавлення волі на зазначений у вироку строк. Підстав вважати це рішення суду необґрунтованим і таким, що суперечить загальним засадам призначення покарання, немає.

Будь-яких даних щодо упередженості органів досудового слідства чи суду, або порушення ними норм КПК України (1001-05) , у тому числі тих, що регулюють право на захист, які були б підставою для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.

Доводи засудженого, що вирок постановив той самий суддя, який обирав йому запобіжний захід на досудовому слідстві, не знайшли свого підтвердження. Як убачається з матеріалів справи, під час досудового слідства ОСОБА_4 перебував на підписці про невиїзд. Під час судового розгляду справи ОСОБА_4 ухилився від суду, і суддя Зіневич І.В. обґрунтовано зупинила провадження в справі, оголосила його розшук і постановила рішення про зміну запобіжного заходу з підписки про невиїзд на тримання під вартою (а. с. 124).

Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить підстав для призначення кримінальної справи до касаційного розгляду з обов’язковим повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

відмовити засудженому ОСОБА_4 в задоволенні касаційної скарги.