Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого

Міщенка С.М.,

суддів

Таран Т.С. та Школярова В.Ф.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 12 жовтня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_4 на судові рішення щодо неї,

вироком Крижопільського районного суду Вінницької області від 20 жовтня 2009 року

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

раніше не судиму,

засуджено за ч. 1 ст. 125 КК України до штрафу в розмірі 510 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 09 грудня 2009 року зазначений вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_4 визнано винною в тому, що вона 10 червня 2008 року, приблизно о 12 годині, в с. Гарячківка Крижопільського району під час сварки з ОСОБА_5 умисно заподіяла останній легкі тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі засуджена посилається на недоведеність її винності у вчиненні даного злочину, порушення судом вимог кримінально-процесуального закону та просить скасувати судові рішення, а справу щодо неї закрити за відсутністю в її діянні складу злочину.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як убачається з матеріалів справи, судове слідство у ній проведено з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, таких порушень цього закону, які були б істотними і тягли за собою скасування чи зміну судових рішень, у справі не допущено, а висновки суду про винність ОСОБА_4 у вчиненні нею злочину, за який її засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені перевіреними у ній та викладеними у вироку доказами.

Зокрема, поясненнями засудженої, яка хоча й не визнала своєї вини, однак у судовому засіданні показала, що між нею та потерпілою ОСОБА_5 склалися неприязні стосунки, через що виникають часті сварки. 10 червня 2008 року, під час сварки з потерпілою, смикали одна одну за одяг та розмахували дерев’яними штахетами, а тому не виключає отримання потерпілою тілесних ушкоджень у вигляді синців у той момент, коли вона виривала з рук останньої штахетину.

Потерпіла ОСОБА_5 підтвердила в судовому засіданні, що 10 червня 2008 року засуджена ОСОБА_4 прийшла до її будинку де почала сварку, а потім штахетиною завдала їй декілька ударів та кидала в неї камінцями.

Згідно з показань свідка ОСОБА_6, потерпіла ОСОБА_5 розповідала та показувала синці, отримані нею під час конфлікту з засудженою.

З показань свідка ОСОБА_7 убачається, що ініціатором конфлікту була засуджена ОСОБА_4

Свідки ОСОБА_8 і ОСОБА_9, відповідно як дільничний інспектор та сільський голова, також підтвердили виникнення частих сварок між ОСОБА_4 і ОСОБА_5, з приводу яких останні зверталися до них із заявами.

Крім того, винність засудженої підтверджується актом судово-медичного огляду ОСОБА_5 стосовно ступеню тяжкості отриманих потерпілою тілесних ушкоджень, давності їх спричинення та локалізації.

Посилання засудженої в скарзі на те, що акт судово-медичного огляду від 11 червня 2008 року не можна вважати належним та допустимим доказом є безпідставним, оскільки, відповідно до роз’яснень, що містяться в п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" (v0008700-97) по справам про злочини даної категорії суд може не призначати судово-медичну експертизу, а обмежитись дослідженням акта судово-медичного обстеження, якщо той відповідає вимогам, які пред’являються до цього документа.

Матеріалами справи встановлено, що зазначений акт досліджувався в судовому засіданні відповідно до вимог кримінально-процесуального закону і сумнівів не викликав.

Отже, правильно проаналізувавши наявні у справі докази в їх сукупності та давши їм належну оцінку, суд дійшов обґрунтованого висновку про винність ОСОБА_4 у спричиненні нею потерпілій ОСОБА_5 умисних легких тілесних ушкоджень.

Тому, доводи, викладені у скарзі ОСОБА_4 про необґрунтованість її засудження та необхідність закриття даної кримінальної справи за відсутністю в її діянні складу злочину, є безпідставними.

Дії ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 125 КК України кваліфіковано правильно.

Доводи засудженої щодо незастосування судом до неї Закону України "Про амністію" від 12 грудня 2008 року (660-17) не ґрунтується на вимогах закону, оскільки відповідно до ст. 9 цього Закону, амністія застосовується до осіб, що дали згоду на її застосування. Жодних даних про надання ОСОБА_4 такої згоди матеріали справи не містять.

На підставі викладеного та керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_4.