757/6515/17-к Про відкрите заволодіння чужим майном, скоєне із застосуванням ножа, під погрозою застосування насильства, небезпечного для життя і здоров`я потерпілої - 18.07.2019 Прийняття

Кравченка О.С. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Печерського районного суду м. Києва від 08 травня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12017100060000191, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше

не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Печерського районного суду м. Києва від 08 травня 2018 року

ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він що 16 січня

2017 року, приблизно о 18:15, перебуваючи у дворі будинку АДРЕСА_2 підійшов до потерпілої ОСОБА_2 та тримаючи в руках ніж, під погрозою застосування насильства, небезпечного для життя і здоров`я потерпілої, сильно смикнув за ручку її сумки, заволодівши сумкою з речами.

Після скоєного злочину ОСОБА_1 побіг в напрямку станції метро "Палац Спорту", забіг у двір будинку № 1 на вул. Саксаганського в м. Києві. В подальшому коли потерпіла наздогнала засудженого та попросила повернути речі,

ОСОБА_1 наніс їй удар кулаком правої руки в обличчя та почав втікати, однак був затриманий ОСОБА_2 та перехожими.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року вирок районного суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисникпросить скасувати вирок районного суду і ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість.

При цьому вказує на неповноту судового розгляду місцевим судом, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. Також зазначає, що місцевий суд порушив загальні засади призначення покарання, внаслідок чого визначив ОСОБА_1 занадто суворе покарання. Апеляційний суд не дав належної оцінки таким порушенням і залишив вирок районного суду без зміни. Свої доводи захисник мотивує тим, що суди не врахували конкретних обставин справи й особу засудженого ОСОБА_1, що в сукупності давало суду, на його думку, підстави застосувати ст.ст. 69, 75 КК України при призначенні покарання.

Також стверджує, що рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України і, що у ньому всупереч вимогам ст. 419 КПК України не надано належної оцінки доводам апеляційної скарги засудженого про відсутність у його діянні складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу захисника не подавались.

У судовому засіданні захисник підтримав подану касаційну скаргу, а прокурор заперечував проти її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підляга задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність підстав зазначених у ч. 1 цієї статті, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що захисник посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 409 та 410 КПК України, просить дати доказам у справі іншу оцінку, ніж та, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірки цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Проте у результаті перевірки матеріалів провадження встановлено, що висновки суду про винуватість засудженого у вчиненні злочину за обставин, установлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку. Вирок відповідає вимогам ст. 374 КПК України, є законним та вмотивованим.

Так, суд зробив правильний висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України, винуватість засудженого підтверджується: показаннями потерпілої ОСОБА_2 про те, що дійсно за вказаних обставин, місця та часу, засуджений підійшов до потерпілої та тримаючи в руках ніж, під погрозою застосування насильства, небезпечного для життя і здоров`я потерпілої, сильно смикнув за ручку її сумки, заволодівши сумкою з речами; показаннями свідків у судовому засідання - ОСОБА_3 та ОСОБА_4, зокрема показаннями ОСОБА_3 про наявність ножа у руках засудженого; протоколами з фототаблицею до них: огляду місця події від 16 січня 2017 року, огляду ділянки місцевості на вул. Саксаганського, 1 у м. Києві про виявлення та вилучення викраденого майна, а також ножа, довжиною приблизно 25 см з рукояткою чорного кольору з надписом на лезі "Maestro".

Крім цього, винуватість засудженого підтверджується дослідженими в судовому засіданні іншими письмовими доказами, яким судом першої інстанції надано належну оцінку.

Таким чином, зі змісту вироку місцевого суду вбачається, що суд відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.

У вироку суду відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1, досліджених та оцінених із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладені виключно ті докази, які не викликають сумнівів у своїй достовірності.

Доводи касаційної скарги захисника про відсутність в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України у зв`язку з тим, що засуджений скоїв злочин без застосування ножа та погрози застосування насильства, небезпечного для життя і здоров`я потерпілої не ґрунтуються на вимогах закону і матеріалах кримінального провадження, оскільки спростовуються показаннями потерпілої ОСОБА_2, яка у судовому засідання пояснила, що засуджений підійшов до неї з ножем у руці, що свідчило про погрозу застосування насильства, небезпечного для її життя і здоров`я, сильно смикнув за ручку її сумки, заволодівши сумкою з речами. Отже ОСОБА_1, демонструючи ніж здійснив погрозу спричинення насильства небезпечного для життя і здоров`я потерпілої, яке мало реальний характер з метою подавити волю потерпілої у результаті чого засуджений заволодів її сумкою з речами.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції правильно кваліфікував дії засудженого за ч. 1 ст. 187 КК України.

Стосовно доводів касаційної скарги захисника щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та суворості покарання призначеного ОСОБА_1 без застосування ст.ст. 69, 75 КК України, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Водночас згідно із ч. 2 зазначеної норми покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 69 КК України за наявності декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції статті Особливої частини цього кодексу.

З мотивувальної частині вироку районного суду слідує, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, при обранні виду та розміру покарання ОСОБА_1 суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до вимог ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину, дані про особу винного, зокрема, який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, те, що він на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, не має постійного місце роботи,його сімейний стан та стан його здоров`я, а також те, що засуджений має на утриманні малолітню дитину, обставину, що пом`якшує покарання - добровільне відшкодування потерпілій спричиненої злочином шкоди. Також врахував часткове визнання вини засудженим, що свідчить про відсутність у нього такої пом`якшуючої обставини як щире каяття і сприяння в розкритті злочину. Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено. При цьому судом враховано конкретні обставини вчинення злочину, характер та спосіб вчиненого, постзлочинну поведінку засудженого ОСОБА_1 .

Врахувавши всі зазначені обставини в сукупності, суд обґрунтовано призначив засудженому ОСОБА_1 покарання в мінімальних межах санкції ч. 1 ст. 187 КК України.

Разом з цим, відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Керуючись цією нормою закону про кримінальну відповідальність суд першої та апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку, що наведені вище дані про особу винного не свідчать про можливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства, з чим погоджується і колегія суддів.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України належно оцінив доводи, викладені в апеляційній скарзі засудженого, які є аналогічні доводом касаційної скарги захисника, та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив.

Ухвала апеляційного суду мотивована належним чином та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.

Покарання призначене ОСОБА_1 в мінімальних межах санкції ч. 1 ст. 187 КК України, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст.ст. 50, 65 КК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційну скаргу захисника має бути залишено без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

Вирок Печерського районного суду м. Києва від 08 травня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Кравченка Олександра Сергійовича в інтересах засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.