Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 31 серпня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_4 на судові рішення щодо ОСОБА_5,

вироком Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 липня 2009 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, раніше не судимого,

засуджено:

- за ч.1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки;

- за ч. 1 ст. 296 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік;

- за ч. 1 ст. 186 КК України до покарання у виді арешту на 6 місяців.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_5 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

За вироком суду ОСОБА_5 засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

ОСОБА_5 29 липня 2002 року, близько 21 години 50 хвилин, будучи у стані алкогольного сп’яніння, поблизу городів, які розташовані біля ГБК "Північ 3" по вулиці Федоренка у м. Кривому Розі, безпричинно із хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок й проявляючи особливу зухвалість, схопив ОСОБА_4 рукою за шию та почав його душити. Після цього умисно вкусив його за ліву руку та повалив на землю. Продовжуючи грубо порушувати громадський порядок, ОСОБА_5 умисно завдав ОСОБА_4 чолом 3 удари в обличчя та вкусив за ліву щелепу, а потім завдав ще 3 удари кулаками в обличчя і продовжував бити головою об землю. Після чого знову його душив. Цими діями ОСОБА_5 було заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_4, що спричинило тривалий розлад його здоров’я.

Крім того, ОСОБА_5 із застосуванням насильства, яке не було небезпечним для життя та здоров’я ОСОБА_4, відкрито заволодів його колошею, вартістю 20 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2010 року цей вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_5 змінено, його звільненою від призначеного покарання на підставі ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК України у зв’язку із закінченням строків давності .

У касаційній скарзі потерпілий посилається на те, що суд після постановлення вироку не надав йому можливості ознайомитися з матеріалами справи та звукозаписом судового процесу. Також зазначає, що суд, у порушення вимог ст. 67 КК України, при призначенні засудженому покарання не врахував обтяжуючі покарання обставини - вчинення злочинів у стані алкогольного сп’яніння та щодо людини похилого віку, а послався на його позитивні характеристики, хоча таких у матеріалах кримінальної справи немає. Крім того, не погоджується із рішенням суду 2-ї інстанції, вважаючи відсутніми підстави для застосування щодо ОСОБА_5 ст. 49 КК України, оскільки апеляційний суд урахував у строки давності час, протягом якого ОСОБА_5 ухилявся від слідства. З цих підстав просить скасувати ухвалу апеляційного суду.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню.

Висновки суду щодо доведеності ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 296, ч. 1 ст. 186 КК України, за обставин, викладених у вироку, ґрунтуються на сукупності зібраних у справі доказів, вони є правильними і у касаційній скарзі не заперечуються.

Посилання у скарзі на те, що суд позбавив потерпілого можливості ознайомитись з матеріалами справи та звукозаписами судового процесу, не заслуговують на увагу.

Як убачається з матеріалів справи, на адресу потерпілого ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_6 було надіслано повідомлення щодо виготовлення звіту про застосування технічного запису, протоколу судового засідання та про можливість ознайомитися з ним, а також роз’яснено, що відтворення технічного засобу може бути здійснено в судовому засіданні при розгляді поданих зауважень на протокол, що відповідає вимогам ст. 88-2 КПК України. Проте потерпілий ОСОБА_4 та його представник таким правом не скористалися.

Безпідставними є і твердження касаційної скарги, що судом при постановленні вироку не було враховано обтяжуючих покарання обставин, оскільки, як убачається із вироку, при призначенні ОСОБА_5 покарання ураховано як обтяжуючі покарання обставини вчинення злочинів у стані алкогольного сп’яніння та щодо особи похилого віку, так і пом’якшуючі обставини, а саме те, що він уперше притягувався до кримінальної відповідальності, за місцем роботи характеризувався позитивно ( т. 1 а.с 145). Тобто, всупереч доводам касаційної скарги у матеріалах справи є характеристика ОСОБА_5, яка містила у собі позитивні дані про його особу.

Що стосується посилань потерпілого на те, що апеляційний суд безпідставно звільнив ОСОБА_5 від призначеного покарання на підставі ст. 49 КК України, не врахувавши, що він ухилявся від слідства, то вони не ґрунтується на вимогах закону.

Так, відповідно до положень ч.2 ст. 49 КК України, якщо особа, що вчинила злочин, ухилялася від слідства або суду, перебіг давності зупиняється і відновлюється з дня з’явлення особи із зізнанням або її затримання.

Як убачається з матеріалів справи, з 11 квітня 2003 року до 24 лютого 2005 року ОСОБА_5 ухилявся від слідства, у зв’язку з чим провадження по кримінальній справі було зупинено, а обвинувачений оголошений у розшук. 24 лютого 2005 року його було затримано і з цього дня відновлено досудове слідство. Даних, які б свідчили, що в подальшому він знову ухилявся від слідства, у матеріалах справи немає. Отже перебіг строку давності належить рахувати з 24 лютого 2005 року.

Вироком місцевого суду ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 296, ч. 1 ст. 186 КК України, які відповідно до вимог ч. ч.2, 3 ст. 12 КК України належать до злочинів невеликої та середньої тяжкості.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 49 цього Кодексу особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення злочину середньої тяжкості і до дня набрання вироку законної сили минуло п’ять років.

Отже, 24 березня 2010 року, на день розгляду справи апеляційним судом, тобто до набрання вироком законної сили, минуло понад п’ять років з дня відновлення (24 лютого 2005 року) перебігу строку давності, а тому апеляційний суд обґрунтовано звільнив ОСОБА_5 від призначеного йому покарання на підставі ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК України у зв’язку із закінченням строків давності.

За таких обставин колегія суддів вважає, що передбачені ч. 1 ст. 398 КПК України підстави для скасування або зміни судових рішень щодо ОСОБА_5 відсутні.

Виходячи з наведеного та керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

у задоволенні касаційної скарги потерпілого ОСОБА_4 відмовити.