Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні 31 серпня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 12 листопада 2009 року щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Цим вироком

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, уродженця та мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, раніше судимого:

- 29.04.1999 року за ч.2 ст. 140, 94, 92 КК України 1960 року на 10 років позбавлення волі, звільненого 29.12.2007 року умовно-достроково на 1 рік 2 місяці і 11 днів,

та

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_3,

громадянина України, уродженця та мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, раніше неодноразово судимого, останній раз 10.04.2001 року за ч.2 ст. 142 КК України 1960 року на 5 років позбавлення волі, звільненого 03.06.2006 року по відбуттю строку покарання,

- засуджено кожного за ч.3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням обов’язків повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання та періодично з'являтися в ці органи для реєстрації.

За вироком суду ОСОБА_4 і ОСОБА_5 засуджено за те, що вони 17 серпня 2009 року, близько 14 год., будучи в стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою між собою зірвали руками скобу навісного замку та ривком врізаний замок дверей, проникли до квартири АДРЕСА_1, звідки таємно викрали належне ОСОБА_6 майно на суму 420 грн., яким розпорядилися на власний розсуд.

У апеляційному порядку справа не розглядалась.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не заперечуючи доведеності вини та правильності кваліфікації дій ОСОБА_4 і ОСОБА_5 за ч.3 ст. 185 КК України, стверджує, що призначене засудженим покарання не відповідає тяжкості вчиненого ними злочину та даним про їх особу внаслідок м’якості. Вказує, що судом не було враховано те, що ОСОБА_4 і ОСОБА_5 раніше судимі, не працювали, позитивної характеристики за місцем проживання не мали, а також те, що злочин вони вчинили в стані алкогольного сп'яніння. Просить вирок суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню з таких підстав.

Покарання ОСОБА_4 і ОСОБА_5 призначено судом відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням конкретних обставин справи, ступеню тяжкості вчиненого ними злочину, даних про особу кожного з засуджених, які раніше судимі, за місцем проживання характеризувалися задовільно.

Обтяжуючою покарання ОСОБА_4 і ОСОБА_5 обставиною суд визнав вчинення ними злочину в стані алкогольного сп'яніння.

Однак судом було враховано як пом’якшуючі покарання обставини повне визнання вини ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у вчиненому, їх щире каяття, а також невеликий розмір викраденого.

Окрім того, як убачається з матеріалів справи, потерпіла ОСОБА_6 в судовому засіданні відмовилася від поданого нею цивільного позову, оскільки частина викраденого майна їй була повернута, а вартість іншого майна повністю відшкодована, і просила суд не позбавляти волі засуджених (а.с. 100), яким органом досудового слідства була обрана міра запобіжного заходу – підписка про невиїзд, й вони її не порушували.

З огляду на зазначене, врахувавши конкретні обставини справи та дані про особу засуджених, в тому числі й ті, на які посилається прокурор у касаційному поданні, суд обґрунтовано призначив ОСОБА_4 і ОСОБА_5 покарання із застосуванням ст. 75 КК України. Про це в засіданні суду першої інстанції просив і прокурор, який є автором касаційного подання (а.с.100-100зв.).

Те, що засуджені ОСОБА_4 і ОСОБА_5 не працювали, не може враховуватися судом при призначенні їм покарання, оскільки це є правом особи, а не її обов'язком.

Отже, обране ОСОБА_4 і ОСОБА_5 покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням слід визнати таким, яке є необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження вчинення нових злочинів, а тому підстав вважати його невиправдано м’яким, як про це йдеться в касаційному поданні, колегія суддів не вбачає.

З огляду на викладене, відсутні підстави для задоволення касаційного подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

відмовити у задоволенні касаційного подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 12 листопада 2009 року щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5