Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України

у складі:

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 31 серпня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок Зіньківського районного суду Полтавської області від 26 жовтня 2009 року,

зазначеним вироком

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

раніше неодноразово судимого, останні рази:

1). 28.08.2009 року за ч. 2 ст. 309, ч. 3 ст. 357, ч. 2 ст. 310 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;

2). 21.10.2009 року за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 309, ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки і 6 місяців,

засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 71 КК України ОСОБА_5 за сукупністю вироків до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуте покарання за вироком від 21.10.2009 року і визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки і 7 місяців.

Згідно з вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за те, що 2 листопада 2008 року, близько 10 години, на території Опішнянського базару у смт Опішня Зіньківського району Полтавської області він таємно викрав у громадянки ОСОБА_6 гаманець з грішми, спричинивши останній матеріальну шкоду на суму 2750 грн.

Крім того, 30 листопада 2008 року, перебуваючи у сестринській кімнаті Зіньківської центральної районної лікарні, ОСОБА_5 таємно викрав із жіночої сумки, яка належала громадянці ОСОБА_7, 100 євро та 81 грн., чим завдав потерпілій матеріальну шкоду на суму 950 грн. 69 коп.

У апеляційному порядку справа щодо ОСОБА_5 не переглядалася.

У касаційній скарзі засуджений порушує питання про скасування вироку в зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону з направленням справи на новий судовий розгляд. Своє прохання мотивує тим, що суд необґрунтовано застосував ст. 71 КК України, оскільки злочини ним було вчинено 2 та 30 листопада 2008 року, тобто до постановлення вироку від 21.10.2009 року, а, крім того, призначаючи покарання за сукупністю даного вироку з вироком від 21.10.2009 року, суд не врахував, що зазначений вирок на той час ще набрав законної сили, що унеможливлювало призначення покарання за сукупністю злочинів за двома вироками.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який просив частково задовольнити касаційну скаргу засудженого, перевіривши матеріали справи, обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочину підтверджена сукупністю зібраних у справі, вірно оцінених та обґрунтовано покладених судом в основу вироку доказів, і в касаційній скарзі не оспорюється. Дії засудженого за ч. 2 ст. 185 КК України кваліфіковано правильно.

Вивченням матеріалів справи не встановлено даних, які б свідчили про те, що у справі допущено істотне порушення кримінально-процесуального закону, яке тягне скасування вироку.

Покарання ОСОБА_5 за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України, призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, даних про особу засудженого та пом’якшуючих покарання обставин. Призначене покарання є необхідним та достатнім для виправлення засудженого ОСОБА_5 та попередження нових злочинів.

Разом з тим, суд помилково призначив ОСОБА_5 покарання на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків.

Так, із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 вироком Диканського районного суду Полтавської області від 21 жовтня 2009 року засуджено за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 309, ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки і 6 місяців.

До постановлення цього вироку, як визнав суд, ОСОБА_5 вчинив 2 та 30 листопада 2008 року таємне викрадення чужого майна, тобто злочин, передбачений ч.2 ст. 185 КК України за який його засуджено оскаржуваним вироком.

Згідно з вимогами ч.4 ст. 70 КК України, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, остаточне покарання призначається за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. При цьому не має значення чи набрав постановлений попередній ворок чинності на час винесення нового вироку.

За таких обставин при призначенні ОСОБА_5 остаточного покарання суду належало керуватися положеннями ч. 4 ст. 70 КК України, а не ст. 71 КК України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що зазначена помилка суду підлягає виправленню касаційним судом з внесенням у вирок Зіньківського районного суду Полтавської області від 26 жовтня 2009 року відповідних змін і призначенням ОСОБА_5 остаточного покарання за правилами, передбаченими ч.4 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, що не погіршує становище засудженого.

Керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 задовольнити частково.

Вирок Зіньківського районного суду Полтавської області від 26 жовтня 2009 року щодо ОСОБА_5 змінити.

Замість призначення покарання засудженому за ст. 71 КК України визначити ОСОБА_5 на підставі ч.4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч.2 ст. 185 КК України за цим вироком і злочинів за вироком Диканського районного суду Полтавської області від 21 жовтня 2009 року, остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки і 6 місяців.

У решті вирок залишити без зміни.