Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 19 серпня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок апеляційного суду Вінницької області від 16 квітня 2010 року.

Цим вироком засуджено

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, не працюючого, судимості не має,

за ч. 1 ст. 115 КК України на дванадцять років позбавлення волі.

Постановлено стягнути із засудженого ОСОБА_5 на користь НДЕКЦ при ГУ МВС України у Вінницькій області судові витрати за проведення експертиз у розмірі 375 грн. 60 коп.

ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він у стані алкогольного сп’яніння 26 жовтня 2009 року приблизно о 23 годині АДРЕСА_1, що належав ОСОБА_6, під час суперечки між ними вчинив її умисне вбивство. При цьому він завдав ОСОБА_6 руками, ногами й коліном численні удари в область голови, обличчя, тулуба, грудної клітки та кінцівок, а також ударив чолом об дерев’яний стілець, обличчям об металеві гачки вішалки на стіні, стискав рукою шию, спричинивши їй сполучну травму тіла, яка ускладнилась травматичним шоком.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, ставить питання про скасування вироку та направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з істотним порушенням судом вимог ст. 334 КПК України з огляду на те, що у вироку не зазначено час учинення злочину та настання смерті ОСОБА_6 Окрім того, автор подання вважає, що суд безпідставно, всупереч фактичним обставинам справи та зібраним доказам, не навівши переконливих мотивів, перекваліфікував дії ОСОБА_5 з п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 115 цього Кодексу, що призвело до призначення засудженому м’якого покарання. Також звертає увагу на те, що суд, порушуючи вимоги ст. 335 КПК України, не прийняв рішення про речові докази.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення прокурора, яка підтримала касаційне подання, перевіривши матеріали справи, доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 334 КПК України та роз’яснень, що містяться в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку" (v0005700-90) , мотивувальна частина обвинувального вироку серед іншого повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини й мотивів злочину, обставини, що визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, докази, покладені судом в обґрунтування своїх висновків, мотиви зміни обвинувачення.

Цих вимог закону при розгляді даної справи та постановленні вироку суд належним чином не дотримався.

Так, суд, встановлюючи обставини вчинення ОСОБА_5 злочину, визнав доведеним, що він під час суперечки зі ОСОБА_6 із метою вбивства руками й ногами завдав їй численні удари в область голови, тулуба, кінцівок, схопивши за шию і стискаючи лівою рукою зі значним зусиллям, притиснув до шафи, а правою рукою декілька раз ударив в обличчя. Водночас, із значним зусиллям коліном правої ноги вдарив ОСОБА_6 декілька разів в область грудної клітини, та, схопивши руками за тулуб і шию, силоміць ударив чолом об дерев'яний стілець. Далі, схопивши правою рукою за шию ззаду, декілька разів сильно ударив потерпілу обличчям об металеві гачки вішалки на стіні, внаслідок чого вона знепритомніла.

Дотримуючись зазначених вимог закону, суду у вироку належало навести докази на підтвердження своїх висновків про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні вбивства саме за вищенаведених обставин.

Однак, такі докази у вироку відсутні.

Зокрема, з викладених у вироку показань потерпілої ОСОБА_7, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 вбачається, що вони очевидцями злочину не були й обставини, за яких вбито ОСОБА_6, їм не відомі.

ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечував свою причетність до вбивства ОСОБА_6 і пояснив, що під час досудового слідства до нього застосовувались незаконні методи, внаслідок чого він змушений був обмовити себе.

Перевіривши такі доводи засудженого, суд визнав достовірними показання ОСОБА_5 при допитах підозрюваним 27 жовтня та обвинуваченим 29 жовтня, відтворенні обстановки і обставин події 28 жовтня 2009 року, в яких він визнавав винуватість і пояснював про обставини вбивства ним ОСОБА_6

Разом із тим, із протоколу судового засідання вбачається, що судом показання ОСОБА_5 при допитах підозрюваним 27 жовтня та обвинуваченим 29 жовтня 2009 року не досліджувались, зміст їх, як і даних протоколу відтворення обстановки і обставин події з участю ОСОБА_5 у вироку не розкрито, тоді як саме при проведенні цих слідчих дій він визнавав винуватість та докладно пояснював про обставини вчинення вбивства та механізм заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень.

Інші наведені у вироку докази, як-то: дані протоколу огляду місця події, висновків судово-медичної та інших експертиз не є прямими доказами винуватості саме ОСОБА_5 в учиненні умисного вбивства ОСОБА_6

Таким чином, висновки суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні вбивства ОСОБА_6 за наведених у вироку обставин не ґрунтуються на досліджених у судовому засіданні доказах.

Окрім того, слушними є і доводи касаційного подання щодо необґрунтованості висновку суду про відсутність у діях ОСОБА_5 особливої жорстокості при вчиненні вбивства ОСОБА_6

Так, пред’являючи ОСОБА_5 обвинувачення за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України, орган досудового слідства виходив із того, що ОСОБА_5, завдаючи тривалий час численні удари руками й ногами в область голови, обличчя, тулуба, грудної клітки, кінцівок рук та ніг ОСОБА_6, яка за віком та станом здоров’я перебувала в безпорадному стані, та вчиняючи інші насильницькі дії, усвідомлював, що спричиняє їй особливих фізичних страждань.

Не погоджуючись із такою кваліфікацією діяння і застосувавши закон про менш тяжкий злочин, ніж той, за яким ОСОБА_5 пред’явлено обвинувачення, суд цих обставин належно не врахував, а, стверджуючи про відсутність у засудженого умислу на спричинення потерпілій особливих мучень або страждань, мотивів такого висновку всупереч вимог ст. 334 КПК України не навів.

У зв’язку з істотним порушенням судом вимог кримінально-процесуального закону постановлений по справі вирок не можна визнати законним, обґрунтованим і справедливим, у зв’язку з чим він підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд, при якому слід дослідити зібрані докази й, давши їм належну оцінку, встановити обставини злочину щодо ОСОБА_6, у тому числі час його вчинення та настання смерті потерпілої, і при доведеності винуватості ОСОБА_5 у скоєнні інкримінованого діяння правильно його кваліфікувати та призначити покарання відповідно до вимог ст. 65 КК України.

Якщо буде доведено, що ОСОБА_5 вчинив більш тяжкий злочин, ніж той, у якому його визнано винуватим даним вироком, призначене йому покарання слід вважати м’яким.

Також при постановленні рішення суду належить відповідно до вимог закону вирішити питання щодо речових доказів .

На підставі викладеного та, керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити.

Вирок апеляційного суду Вінницької області від 16 квітня 2010 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Запобіжний захід ОСОБА_5 залишити без зміни – взяття під варту.