Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 19 серпня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 та касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи апеляційним судом по першій інстанції, на вирок апеляційного суду Донецької області від 23 листопада 2009 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_5, яким засуджено:

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, без визначеного місця мешкання, раніше судимого, востаннє 29 серпня 2002 року за ч.2 ст. 140, ч.2 ст. 142 КК України 1960 року, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 188, ст. 304, ст. 395 КК України на вісім років позбавлення волі, звільненого умовно-достроково 13 квітня 2007 року на 1 рік одинадцять місяців 7 днів,

- за ч. 1 ст. 115 КК України на одинадцять років позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 185 КК України на два роки позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 187 КК України на сім років позбавлення волі з конфіскацією майна;

- за ч. 2 ст. 194 КК України на три роки позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 289 КК України на сім років позбавлення волі з конфіскацією майна;

- за ч. 3 ст. 357 КК України на три місяці арешту;

- за ст. 395 КК України на три місяці арешту.

На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, ОСОБА_6 визначено покарання – тринадцять років позбавлення волі з конфіскацією майна.

На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком від 29 серпня 2002 року, та призначено остаточне покарання – чотирнадцять років позбавлення волі з конфіскацією майна;

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, уродженця селища Олександрівка Мар'їнського району Донецької області, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше неодноразово судимого, востаннє 19 вересня 2007 року за ч. 2 ст. 190 КК України на один рік шість місяців позбавлення волі,

- за ч. 2 ст. 185 КК України на два роки позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 187 КК України на сім років позбавлення волі з конфіскацією майна;

- за ч. 2 ст. 289 КК України на вісім років позбавлення волі з конфіскацією майна;

- за ч. 3 ст. 357 КК України на три місяці арешту;

- за ч. 1 ст. 396 КК України на три роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, ОСОБА_5 визначено покарання – десять років позбавлення волі з конфіскацією майна.

На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком від 19 вересня 2007 року, та призначено остаточне покарання – одинадцять років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Вирок Вугледарського міського суду Донецької області від 27 грудня 2006 року щодо ОСОБА_5 постановлено виконувати самостійно.

У справі розв’язано цивільні позови та вирішено питання відшкодування судових витрат.

ОСОБА_6 та ОСОБА_5 визнано винними у вчиненні інкримінованих їм злочинів за таких обставин.

ОСОБА_6, будучи засудженим, з 11 жовтня 2002 року відбував покарання у виді позбавлення волі в Кіровській виправній колонії № 33 Донецької області.

5 квітня 2007 року Кіровський міський суд Донецької області звільнив ОСОБА_6 від покарання умовно-достроково на один рік одинадцять місяців 7 днів і встановив відносно нього адміністративний нагляд строком один рік, встановивши обмеження, передбачені Законом України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" (264/94-ВР) .

13 квітня 2007 року ОСОБА_6 було оголошено про встановлення щодо нього адміністративного нагляду та попереджено його про кримінальну відповідальність за недотримання правил нагляду. Він був зобов’язаний прибути до 16 квітня 2007 року до обраного ним місця мешкання у місті Вугледар, протягом триденного строку зареєструватися і стати на облік у Вугледарському МВ ГУМВС України в Донецькій області.

13 квітня 2007 року ОСОБА_6 звільнився з місць позбавлення волі, проте з метою ухилення від адміністративного нагляду, без поважних причин не прибув протягом встановленого строку до обраного ним місця подальшого мешкання.

Зустрівшись на волі зі своїм знайомим ОСОБА_5, ОСОБА_6 разом із ним почали мешкати у ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4.

20 квітня 2007 року ввечері ОСОБА_6 та ОСОБА_5 перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, за попередньою змовою між собою, з метою заволодіння чужим майном, застосувавши насильство, яке є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого, вчинили напад на ОСОБА_8 та заволоділи його майном на суму 1 700 гривень.

2 травня 2007 року ОСОБА_6, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, з метою отримання боргу, прибув до квартири АДРЕСА_1, де мешкав його знайомий ОСОБА_9, але в квартирі нікого не було.

З метою помсти і умисного знищення чужого майна, ОСОБА_6 проник до цієї квартири шляхом вільного доступу, розклав в трьох кімнатах дерев’яні частині меблів і розпалив багаття, внаслідок чого шляхом підпалу було знищено майно потерпілого на загальну суму 245 гривень.

13 травня 2007 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5, перебуваючи в помешканні ОСОБА_7, протягом дня вживали спиртні напої, після чого ОСОБА_5 зібрався поїхати до своєї дівчини ОСОБА_10, яка мешкала у м. Вугледар. ОСОБА_6 вирішив поїхати туди також.

Добравшись за допомогою попутного транспорту до с. Костянтинівка Мар'їнського району, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 побачили біля магазину легковий автомобіль НОМЕР_1, водій якого ОСОБА_11 погодився довести їх до міста Вугледар.

ОСОБА_5 сів поруч з водієм, а ОСОБА_6 позаду нього. Під час руху автомобіля ОСОБА_6 продовжував вживати спиртні напої та періодично засинав, а коли в черговий раз прокинувся, йому здалося, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_11 відбувається сварка і потерпілий хоче вдарити ОСОБА_5 У зв’язку з цим у ОСОБА_6, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, виник умисел на вбивство потерпілого.

Приблизно о 23-й годині, коли автомобіль рухався польовою дорогою в селі Водяне Мар'їнського району, ОСОБА_6 напав на ОСОБА_11 і кухонним ножем завдав йому не менш ніж дев’ять ударів в шию та шість ударів у грудну клітку, тобто у життєво-важливі органи, спричинивши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, від яких він помер на місці вчинення злочину.

Причиною смерті ОСОБА_11 стали множинні колото-різані поранення шиї з пошкодженням трахеї, гортані, множинні колото-різані поранення грудної клітки з пошкодженням правого легкого та серця, що ускладнилося гострою крововтратою.

Після вчинення вбивства ОСОБА_6, з метою приховання злочину, запропонував ОСОБА_5 заволодіти транспортним засобом ОСОБА_11 і сховати труп потерпілого, на що той погодився. ОСОБА_5 сів за кермо автомобіля, а ОСОБА_6 – поруч із ним, та поїхали в напрямку с. Єкатеринівка Мар'їнського району, де в лісопосадці заховали труп, викравши з кишень потерпілого 200 гривень та мобільний телефон вартістю 1 100 гривень.

Потому ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на автомобілі потерпілого прибули в с. Успенівка Мар"інського району, де пошкодили автомобіль, вдарившись у стовп. Забравши магнітолу, барсетку та документи потерпілого, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 залишили пошкоджений автомобіль біля товарно-молочної ферми села.

Прокурор у касаційному поданні з урахуванням внесених до нього змін просить скасувати вирок щодо ОСОБА_6 в частині засудження його за ч.2 ст. 194 КК України та змінити вирок щодо ОСОБА_5, застосувавши до нього ч.4 ст. 70 КК України замість ст. 71 КК України,

У своїй касаційній скарзі та доповненні до неї ОСОБА_5 твердить про незаконність його засудження, зазначаючи, що вирок щодо нього ґрунтується на припущеннях.

У скарзі йдеться про те, що суд не дав оцінки показанням свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13, якими підтверджується його невинуватість у вчиненні розбою щодо ОСОБА_8, а показання потерпілого є непослідовними і суперечливими.

Що стосується обвинувачення за ч.2 ст. 289 КК України, ОСОБА_5 зазначає, що в його діях відсутній склад цього злочину, оскільки він керував автомобілем потерпілого вимушено, за вказівкою ОСОБА_6, який був озброєний ножем.

Майном та документами потерпілого ОСОБА_14, як зазначає, ОСОБА_5, заволодів ОСОБА_6, а тому саме він повинен нести кримінальну відповідальність за цей злочин.

За змістом скарги ОСОБА_5 вважає, що в його діях є лише склад злочину, передбаченого ч.1 ст. 396 КК України, а тому він просить змінити вирок щодо нього, пом’якшивши покарання за цим законом, а в решті обвинувачення вирок скасувати, а справу закрити.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України; пояснення засудженого ОСОБА_5 на підтримку своєї скарги; думку прокурора про необхідність часткового задоволення касаційного подання та касаційної скарги; перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи подання та скарги, колегія суддів вважає, що вони підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_5 у вчиненні ним злочинних дій, пов’язаних із заволодінням автомобілем ОСОБА_11, та його документами, крадіжкою його майна та заздалегідь не обіцяного приховування вбивства потерпілого відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується дослідженими в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами і є обґрунтованим.

Так, в судовому засіданні ОСОБА_5, хоча й не визнавав своєї вини у вчиненому, не заперечував, що саме він кермував автомобілем ОСОБА_11, після того, як ОСОБА_6 убив потерпілого.

Під час досудового слідства ОСОБА_5 зазначав, що труп ОСОБА_11 з автомобіля він витягував разом із ОСОБА_6, разом вони його і заховали в лісосмузі.

ОСОБА_6 під час досудового слідства стверджував, що після того, як вони з ОСОБА_5 відтягнули труп ОСОБА_11 в лісосмугу, втягли з його кишень гроші, телефон та документи, ОСОБА_5 забрав собі 200 гривень.

За показаннями свідка ОСОБА_15 13 травня 2007 року ввечері він бачив, як до ОСОБА_11 підійшли ОСОБА_6 та ОСОБА_5 і попрохали кудись їх відвезти, на що той погодився.

Свідок ОСОБА_16 зазначала, що 13 травня пізно ввечері до неї на автомобілі приїхали п’яні ОСОБА_6 та ОСОБА_5, при цьому ОСОБА_5 повідомив, що автомобіль належить його тестеві.

Згідно з даними протоколів огляду місця події 16 травня 2007 року в с. Успенівка виявлено автомобіль марки "ВАЗ-21013" що належав потерпілому, а 19 травня того року в лісосмузі поблизу села Водяне – труп ОСОБА_11 з ознаками насильницької смерті.

За висновком судово-медичної експертизи смерть ОСОБА_11 настала від сукупності множинних колото-різаних ран грудини з ушкодженням гортані, трахеї, легенів та серця.

Оцінивши ці та інші докази в справі, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винності ОСОБА_5 у незаконному заволодінні транспортним засобом та документами потерпілого, крадіжці його майна та заздалегідь не обіцяному приховуванні особливо тяжкого злочину і правильно кваліфікував ці його дії за ч.2 ст. 285, ч.2 ст. 187 ч.2 ст. 289, ч.3 ст. 357 та ч.1 ст. 396 КК України.

Висновки апеляційного суду у цій частині, викладені у вироку, не містять протиріч, ґрунтуються на матеріалах розслідування, досліджених у суді, та підтверджуються даними судового слідства. Тому колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги ОСОБА_5 про невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи у цій частині є безпідставними.

Разом із тим доводи ОСОБА_5 щодо безпідставності його засудження за ч.2 ст. 187 КК України заслуговують на увагу.

Ні ОСОБА_5 ні засуджений за цим епізодом ОСОБА_6 винними себе у вчиненні нападу на ОСОБА_8 не визнали.

Як видно з матеріалів справи, потерпілий у своїх показаннях на досудовому слідстві зазначав, що напад на нього вчинили двоє хлопців віком від 20 до 22 років. У той же час на момент вчинення зазначеного злочину ОСОБА_6 виповнилося 30 років, а ОСОБА_5 – 25.

У судовому засіданні потерпілий зазначив, що ОСОБА_5 впізнав лише за зростом, а іншого нападника не запам’ятав.

Ні органи досудового слідства, ні суд належним чином не з’ясували, коли ж вперше після звільнення з місць позбавлення волі зустрілись ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а їх показання про те, що вперше вони зустрілись лише в кінці квітня 2007 року, тобто після вчинення нападу на ОСОБА_8 належним чином не перевірені.

Суд не дав оцінки й показанням свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які зазначали, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зустрілись в кінці квітня 2007 року.

Із показань ОСОБА_5 та ОСОБА_6 під час досудового слідства, які вони оспорюють, але які суд поклав в основу вироку, вбачається, що вони заперечують напад на ОСОБА_8 з метою заволодіння його майном, стверджуючи, що саме протиправна поведінка потерпілого була причиною конфлікту.

Зазначені обставини свідчать про те, що висновок суду про доведеність винності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у нападі на ОСОБА_8 з метою заволодіння його майном є передчасним.

Заслуговують на увагу й доводи касаційного подання щодо неповноти та однобічності досудового й судового слідства за епізодом умисного пошкодження та знищення майна, що належало ОСОБА_9

У судовому засіданні ОСОБА_9 зазначив, що не знайомий з ОСОБА_6 і при відтворенні обстановки і обставин події зазначав, що не ця особа вчинила підпал у його квартирі.

У той же час суд у вироку вказує, що ОСОБА_6 проник у квартиру свого знайомого ОСОБА_9 та із помсти за неповернення боргу підпалив майно.

Будь-яких доказів на підтвердження такого висновку у вироку не наведено.

За таких обставин колегія суддів вважає, що вирок в частині засудження ОСОБА_6 за ч.2 ст. 187 та ч.2 ст. 194 КК України та в частині засудження ОСОБА_5 за ч.2 ст. 187 КК України підлягає скасуванню з направленням справи на нове розслідування, під час якого необхідно більш ретельно допитати потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_8, шляхом проведення відповідних слідчих дій з’ясувати причетність ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до вчинення зазначених злочинів, та в залежності від встановленого кваліфікувати дії обвинувачених.

Крім того, призначаючи ОСОБА_5 остаточне покарання, апеляційний неправильно застосував кримінальний закон, оскільки як видно з матеріалів справи, остаточне покарання цьому засудженому має бути призначене відповідно до вимог ч.4 ст. 70 КК України, а не ст. 71 КК України.

У зв’язку зі зменшенням обсягу обвинувачення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 колегія суддів вважає, що підлягає зміні і призначене засудженим покарання.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України, -

касаційне подання прокурора та касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 задовольнити частково.

Вирок апеляційного суду Донецької області від 23 листопада 2009 року щодо ОСОБА_6 в частині його засудження за ч.2 ст. 194 КК України та в порядку, передбаченому ст. 395 КПК України, - ч.2 ст. 187 КК України та щодо ОСОБА_5 в частині його засудження за ч.2 ст. 187 КК України скасувати, а справу в цій частині направити на нове розслідування.

На підставі ст. 70 КК України вважати ОСОБА_6 засудженим за сукупністю злочинів, передбачених ч.1 ст. 115, ч.2 ст. 185, ч.2 ст. 289, ч.3 ст. 357, ст. 395 КК України на дванадцять років позбавлення волі з конфіскацією майна, а на підставі ст. 71 КК України – на тринадцять років позбавлення волі з конфіскацією майна.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України вважати ОСОБА_5 засудженим за сукупністю злочинів, передбачених ч.2 ст. 185, ч.2 ст. 289, ч.3 ст. 357, ч.1 ст. 396 КК України на дев’ять років позбавлення волі з конфіскацією майна, а на підставі ч.4 ст. 70 КК України – на десять років позбавлення волі з конфіскацією майна.

У решті зазначений вирок залишити без зміни.