Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 19 серпня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора Автономної Республіки Крим на вирок Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 3 листопада 2009 року,

яким засуджено

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_3

Ленінського району АР Крим, такого, що

судимості не має,

за ст. 124 КК України на один рік обмеження волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на один рік із покладенням на нього обов’язків, передбачених ст. 76 КК України.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за те, що він 4 червня 2002 року разом з ОСОБА_6, кримінальну справу щодо якого за ст. 124 КК України постановою Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 31 жовтня 2005 року закрито на підставі п. "б" ст. 1 Закону України "Про амністію" від 31 травня 2005 року, на території домоволодіння АДРЕСА_1, де мешкав ОСОБА_6, виявили ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які проникли на територію вказаного домоволодіння з метою вчинення крадіжки. ОСОБА_5, зупиняючи протиправні дії ОСОБА_8, наздогнав останнього за межами домоволодіння на вулиці, при цьому ОСОБА_8 завдав ОСОБА_5 удар в обличчя. ОСОБА_5 з перевищенням меж необхідної оборони завдав ОСОБА_8 ударів руками, ногами та дерев’яною палицею по голові та тулубу, заподівши потерпілому тілесні ушкодження, у тому числі тяжкі тілесні ушкодження, від яких останній помер.

У касаційному поданні прокурор, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону, ставить питання про скасування вироку та направлення кримінальної справи на новий судовий розгляд. Зазначає, що у суду не було підстав для засудження ОСОБА_5 за ст. 124 КК України, оскільки видавався він Російською Федерацією для притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 121 КК України. Крім того, звертає увагу, що відповідно до вимог п. 2 ст. 56 Конвенції про правову допомогу і правовідносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року видача для притягнення до кримінальної відповідальності може проводитися за діяння, яке є кримінально-караним, і за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі строком на менше ніж на один рік, тобто видача осіб, які вчинили злочин, передбачений ст. 124 КК України, не передбачена.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, яка підтримала касаційне подання частково, просила вирок скасувати, а справу закрити, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як видно із матеріалів кримінальної справи, ОСОБА_5 видавався Російською Федерацією правоохоронним органам України для притягнення до кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ч. 2 ст. 121 КК України.

Вироком суду дії ОСОБА_5 кваліфіковані за ст. 124 КК України.

Однак, постановляючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_5 за наведеною нормою закону, судом не було дотримано вимог ст. 15 КПК України про те, що ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону.

Стаття 9 Конституції України регламентує, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, визнаються частиною національного законодавства України.

Така згода була дана щодо Європейської конвенції про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 року (995_033) та Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року (997_009) .

Згідно з ч. 3 ст. 14 Європейської конвенції, якщо кваліфікація правопорушення, у зв’язку з яким пред’являється обвинувачення, змінюється в ході розгляду справи, видана особа може переслідуватися або засуджуватися, тільки коли кваліфікуючі ознаки нового складу злочину правопорушення свідчать про те, що це правопорушення є таким, що тягне видачу.

Відповідно до положень п. 2 ст. 56 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах видача для притягнення до кримінальної відповідальності провадиться за такі діяння, які за законами запитуючої і запитуваної Договірних Сторін є караними і за здійснення яких передбачається покарання у виді позбавлення волі на термін не менше одного року або більш тяжке покарання.

З наведеного убачається, що вирок постановлено з неправильним застосуванням кримінального та порушенням норм кримінально-процесуального законів, оскільки в діях ОСОБА_5 відсутній склад злочину, який тягнув би його видачу для притягнення до кримінальної відповідності, тому у відповідності до вимог ст. 400-1 КПК України вирок суду підлягає скасуванню, а справа закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України за відсутністю в діянні засудженого складу злочину.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів, -

Касаційне подання прокурора задовольнити частково.

Вирок Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 3 листопада 2009 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а кримінальну справу щодо нього закрити.