Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в місті Києві 10 серпня 2010 року кримінальну справу за касаційними скаргами засуджених ОСОБА_5, ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_6 – адвоката ОСОБА_7 на вирок Апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2010 року.

Зазначеним вироком

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця м. Одеси, такого, що не мав

судимості в силу ст. 89 КК України;

засуджено :

- за ст. 15, ст. 27 ч. 2 п. 5, 6, 11, 12 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_3,

уродженку м. Погребище

Вінницької області, такого, що не має

судимості

засуджено-

за ст.15, ч. 2 п. 5, 6, 11, 12 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

за ч.1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів йому визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Цим вироком постановлено стягнути з ОСОБА_5 і ОСОБА_6 на користь держави по 6963 гривні 76 копійки судових витрат з кожного.

ОСОБА_8, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 засуджені за злочини, які вони вчинили за таких обставин.

Приблизно 19-20 лютого 2008 року ОСОБА_8, вирок щодо якої набрав законної сили, діючи з умислом на вбивство свого сина ОСОБА_9, вступила в злочинну змову з ОСОБА_5 і попросила його організувати вчинення цього злочину. ОСОБА_5 погодився на це і висунув ОСОБА_8 вимогу заплатити йому 5 000 доларів.

ОСОБА_5 запропонував ОСОБА_6 убити потерпілого за допомогою вогнепальної зброї. Однак ОСОБА_6 з такою пропозицією не погодився, оскільки такої зброї не мав і, в свою чергу, повідомив, що має вибухівку, з якої він може виготовити вибуховий пристрій. З цим ОСОБА_5 погодився і домовився з ОСОБА_6, що відрекомендує його ОСОБА_9, як бізнесмена, якому нібито був потрібний водій з власним автомобілем для перевезення грошей у великих сумах, а на шляху слідування ОСОБА_6, з метою вбивства потерпілого, підкладе в автомобілі під сидіння водія вибуховий пристрій та увімкне таймер часу вибуху, а сам вийде з автомобіля і запропонує ОСОБА_9 чекати його за містом.

23 лютого 2008 року ОСОБА_8 передала ОСОБА_5 5000 доларів США як винагороду за вчинення убивства сина.

5 березня 2008 року ОСОБА_5 передав ОСОБА_6 3000 доларів США як плату за виконання вбивства, а 2000 доларів США залишив собі.

Після отримання грошей ОСОБА_6, реалізовуючи умисел на умисне вбивство ОСОБА_9, незаконно виготовив вибуховий пристрій з годинниковим механізмом із пластичної вибухової речовини на основі гексогену вагою 132 грами, який він зберігав за місцем свого проживання - у квартирі АДРЕСА_1 без передбаченого законом дозволу.

ОСОБА_5 з метою створення необхідних умов для вчинення замовного злочину познайомив ОСОБА_9 з ОСОБА_6, який відрекомендувався потерпілому бізнесменом і повідомив, що йому потрібний водій з власним автомобілем для перевезення грошей.

11 березня 2008 року приблизно о 13 годині ОСОБА_6 біля ринку "Північний" в м. Одесі, знаходячись в автомобілі "Фольксваген-Пасат" під керуванням ОСОБА_9, під приводом перегляду своїх документів, попросив останнього вийти з автомобіля, після чого встановив саморобний вибуховий пристрій з годинниковим механізмом у зазначеному автомобілі під сидінням водія й увімкнув таймер вибухового пристрою на його спрацювання через 20 хвилин.

Після того ОСОБА_6 з автомобіля вийшов і дав вказівку ОСОБА_9 їхати в напрямку заводу "Централіт", розташованого на околиці міста, і чекати його неподалік від цього підприємства, а сам залишився біля ринку, щоб з безпечної відстані відслідковувати вибух і переконатися, що потерпілий буде вбитий способом, небезпечним для життя багатьох осіб.

ОСОБА_9, виконуючи вказівку ОСОБА_6, поїхав автомобілем до заводу і, не доїжджаючи до нього, зупинився біля трамвайної зупинки "Одеський міський холодильник", але встановлений ОСОБА_6 вибуховий пристрій не спрацював через технічні неполадки і вбивство ОСОБА_9 на замовлення вчинене не було через незалежні від волі засуджених причини.

Крім цього, ОСОБА_6 за місцем свого проживання, без передбаченого законом дозволу, незаконно зберігав вибухові речовини - тротилову шашку вагою 202 грами та пластичну вибухову речовину на основі гексогену вагою 132 грами, з якої він незаконно виготовив згаданий вибуховий пристрій.

На вирок внесено касаційні скарги засуджених ОСОБА_5, ОСОБА_6 та захисника останнього – адвоката ОСОБА_7, в яких порушується питання про зміну вироку і призначення покарання засудженим із застосуванням ст. 69 КК України. При цьому вони посилаються на обставини, що пом'якшують покарання.

Крім того, засуджений ОСОБА_6 у доповненні до касаційної скарги посилається на порушення його права при ознайомленні з матеріалами справи, застосування до нього незаконних заходів слідства у зв'язку з чим він оговорив себе, визнавши обвинувачення про зберігання вибухових речовин, та не погоджується з висновком суду про наявність у нього умислу на вбивство потерпілого. Твердить, що, виготовляючи вибуховий пристрій, зробив усе, щоб він не спрацював. Просить перекваліфікувати його дії на ч. 2 ст. 17, ч.ч. 1, 2 ст. 190 КК України.

Заслухавши доповідача, думку прокурора про відсутність підстав до задоволення касаційних скарг, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про винність ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у злочинах, за які вони засуджені, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються наведеними у вироку доказами, сукупність яких переконливо свідчить про обґрунтоване визнання доведеною винуватість ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні ними замаху на вбивство ОСОБА_9 на замовлення, за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, способом, небезпечним для життя багатьох осіб,

Суд обґрунтовано поклав в основу вироку детальні показання засуджених, про обставини вчинення ними злочинних дій, які вони неодноразово, в присутності захисників, давали під час досудового слідства та судового розгляду справи.

Так, в ході досудового слідства засуджений ОСОБА_6 як підозрюваний, обвинувачений та в суді стверджував, що ОСОБА_5 запропонував йому за винагороду вбити ОСОБА_9, на що він погодився. З цією метою виготовив вибуховий пристрій та підклав його під сидіння автомобіля потерпілого. Чекаючи вибуху 25 хвилин, зрозумів що, пристрій не спрацював й вибуху не сталося, після чого він зателефонував ОСОБА_5 та вони разом почали шукати ОСОБА_9

Крім того, ОСОБА_6, дізнавшись, що його розшукує міліція, добровільно написав явку з повинною, в якій детально описав обставини вчинення ним і ОСОБА_5 злочину.

Винність ОСОБА_6 у повній мірі також підтверджується показаннями засудженої ОСОБА_8, про те, що приблизно 19-20 лютого 2008 року вона повідомила своєму знайомому ОСОБА_5, що хоче вбити сина та попросила надати їй в цьому допомогу. ОСОБА_5 погодився та запросив за свої послуги 5 тисяч доларів США, з яких, як убачається з показань останнього, 2 тисячі доларів США залишив собі, а решту передав ОСОБА_6 як виконавцю злочину.

Із показань потерпілого ОСОБА_10 убачається, що він в салоні автомобіля почув сильний удар та з під сидіння пішов дим.

Крім того, дані експертиз вказують на те, що речовина, яка була вилучена з автомобіля потерпілого, є пластичною вибуховою речовиною на основі гексогену та є фрагментом саморобного вибухового пристрою.

Все вище наведене спростовує доводи, наведені в касаційній скарзі ОСОБА_6, про відсутність умислу на вбивство ОСОБА_10 та того, що він, виготовляючи вибуховий пристрій, зробив усе, щоб він не спрацював. Засуджений погодився на вбивство, виготовив вибуховий пристрій з гексогену, чекав його спрацювання, прослідував на місце ймовірного вибуху та розшукував ОСОБА_9, а потім добровільно звернувся в правоохоронні органи.

Твердження засудженого ОСОБА_6 про те, що він обмовив себе у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, є безпідставним, оскільки матеріали справи не містять жодної його заяви з даного приводу.

Висновки суду про доведеність винності ОСОБА_6 у незаконному зберіганні вибухових речовин відповідають фактичним обставинам справи, підтверджені сукупністю зібраних у справі, вірно оцінених та обґрунтовано покладених судом у основу вироку доказів. Зокрема, такий висновок підтверджується показаннями свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які зазначали, що вилучені з їх квартири предмети, у тому числі тротилова шашка, належать засудженому, даними протоколів процесуальних дій, даними висновку вибухово-технічної експертизи та іншими матеріалами справи.

Також безпідставними є наведені в касаційній скарзі ОСОБА_6 доводи про те, що він не ознайомлений зі справою, оскільки в матеріалах кримінальної справи міститься його розписка від 2 червня 2010 року про його ознайомлення з ними в повному обсязі.

Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні замаху на вбивство ОСОБА_9 відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам і у його касаційній скарзі не оспорюються.

Кваліфікація дій засуджених за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 27, п.п. 5,6,11,12 ч. 2 ст. 115 КК України, а ОСОБА_6 ще й за ч. 1 ст. 263 КК України, є правильною.

Вирішуючи питання про призначення засудженим ОСОБА_6 та ОСОБА_5 покарання, суд у відповідності до вимог ст. 65 КК України врахував характер, ступінь тяжкості вчинених злочинів, роль кожного, наслідки вчинених злочинів, дані про їх особи, обставини, що пом’якшують покарання, у тому числі й ті, на які є посилання у касаційних скаргах.

Підстав для визнання призначеного судом засудженим ОСОБА_6 та ОСОБА_5 покарання надто суворим та його пом'якшення із застосуванням ст. 69 КК України, як про це йдеться в касаційних скаргах, колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень норм кримінально-процесуального закону, які б перешкоджали чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу, а також слугувати підставою для скасування вироку, не встановлено.

Виходячи з викладеного та керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

Керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційні скарги засуджених ОСОБА_5, ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_6 – адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2010 року щодо ОСОБА_5 і ОСОБА_6 - без зміни.