Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 10 серпня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої і апеляційної інстанцій, на постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 3 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 17 листопада 2009 року,

12.10.2009р. ОСОБА_4 звернулась до Суворовського районного суду м. Одеси з скаргою на постанову старшого слідчого СВ ПМ ДПІ Суворовського району м. Одеси від 2 жовтня 2009 року про порушення кримінальної справи щодо неї як директора ОВХФП "Біостимулятор" за ч.3 ст. 2121 КК України.

Постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 3 листопада 2009 року скаргу ОСОБА_4 задоволено, зазначену постанову старшого слідчого скасовано.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 17 листопада 2009 року апеляція помічника прокурора Суворовського району м. Одеси залишена без задоволення, а постанова суду - без зміни.

У касаційному поданні, як видно з його змісту, прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої і апеляційної інстанцій, просить судові рішення скасувати у зв’язку з тим, що органами досудового слідства при порушенні кримінальної справи були виконані вимоги ст. 94 КПК України і матеріали дослідчої перевірки містять достатні дані про наявність ознак злочину, передбаченого ч.3 ст. 2121 КК України, а матеріали справи направити на новий судовий розгляд. Посилається на те, що ОСОБА_4 в період з 1.01.2007р. по 31.08.2007р. працюючи директором ОВХФП "Біостимулятор" умисно не оплатила в Управління ПФУ в Суворовському районі м. Одеси внески на загальнообов’язкове пенсійне державне страхування в розмірі 4 349.081.19 грн., хоча при цьому в неї була можливість виплатити страхові внески, оскільки на розрахунковий рахунок підприємства в період з 01.01.2007р. по 31.08.2007р. надходили кошти в сумі 13.892.313 грн., які були використані ОСОБА_4 з іншою метою, а тому в її діях вбачаються ознаки злочину, передбаченого ч.3 ст. 2121 КК України. Висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_4 фактично не мала можливості розпоряджатися майном підприємства із – за введення процедури банкрутства і призначення арбітражного керуючого, не відповідають законодавству України про банкрутство та фактичним обставинам справи.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав касаційне подання, заявника ОСОБА_4, яка заперечувала проти задоволення касаційного подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що подання задоволенню не підлягає з таких підстав.

Перевіркою встановлено, що постанова суду від 3 листопада 2009 року відповідає вимогам ст. 2368 КПК України. Суд відповідно до п.1 ч.12, ч.15 цього закону дослідив матеріали, на підставі яких було порушено справу та законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення такої постанови.

Як видно з постанови, суд дійшов висновку про те, що при вирішенні питання про порушення кримінальної справи щодо директора ОВХФП "Біостимулятор" ОСОБА_4 за ч.1 ст. 212 КК України старшим слідчим СВ НМ ГНІ Суворовського району м. Одеси були порушені вимоги ст.ст. 94, 98 КПК України.

При цьому суд у постанові обґрунтовано вказав, що сам факт заборгованості по сплаті внесків до Пенсійного фонду без ознак умисності дій директора підприємства, не дає підстав до порушення кримінальної справи за умисне ухилення від сплати внесків на загальнообов’язкове пенсійне страхування.

Крім того, як встановив суд, заборгованість до Пенсійного фонду була викликана ще тим, що в той період була введена процедура розпорядження майном підприємства арбітражним керуючим і директор ОВХФП "Біостимулятор" ОСОБА_4 не могла розпоряджатися коштами підприємства.

Тому, суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для порушення кримінальної справи, оскільки відсутні дані, які б вказували на наявність в діях ОСОБА_4 умислу на ухилення від сплати страхових внесків, тобто ознак злочину, передбаченого ч.3 ст. 2121 КК України.

Апеляційний суд, розглядаючи доводи апеляції прокурора з аналогічних підстав, відмовив у задоволені апеляції на рішення суду, визнавши їх такими, що не підтверджуються матеріалами справи.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів, -

Касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої і апеляційної інстанцій, залишити без задоволення, а постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 3 листопада 2009 року і ухвалу апеляційного суду Одеської області від 17 листопада 2009 року за скаргою ОСОБА_4 – без зміни.