Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні 10 серпня 2010 року у м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_6, засудженого ОСОБА_6 та касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи, на вирок апеляційного суду Чернігівської області від 26 травня 2010 року,

вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 28 січня 2010 року

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, такого,

що не має судимості,

було засуджено:

за ч. 2 ст. 368 КК України до позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

Відповідно до ст. 76 КК України на нього покладено обов’язки повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, періодично з’являтися для реєстрації.

Вирішено долю речових доказів у справі.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винним та засуджено за вчинення злочину за таких обставин.

ОСОБА_6 з 9 жовтня 2008 року працював на посаді начальника підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області, тому згідно зі ст. 4 Закону України від 24 березня 1998 року "Про державну виконавчу службу" був представником влади, який здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу. Крім того, відповідно до ст. 51 Закону України від 21 квітня 1999 року "Про виконавче провадження" ОСОБА_6 як керівник підрозділу був наділений всіма правами та повноваженнями у виконавчому провадженні, тому він був службовою особою, що здійснює функції представника влади та займає відповідальне становище.

ОСОБА_6, будучи службовою особою, що займає відповідальне становище, у жовтні 2009 року отримав хабар за таких обставин.

Так, на виконанні у відділі державної виконавчої служби Козелецького районного управління юстиції Чернігівської області від 14 листопада 2008 року перебувало виконавче провадження, відкрите на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу № 2977 від 28 серпня 2008 року про стягнення з ОСОБА_7 на користь КМФ АКБ "Укрсоцбанк" заборгованості в розмірі 302 288 грн 32 коп. На забезпечення вказаного виконавчого напису виконавчою службою Козелецького районного управління юстиції Чернігівської області 14 листопада 2008 року було накладено арешт на нежитлову будівлю, яка розташована за адресою Чернігівська область, Козелецький район, с. Лемеші, вул. Магістральна, 2-А, власником якої була ОСОБА_7

12 жовтня 2009 року ОСОБА_7 на рахунок КМФ АКБ "Укрсоцбанк" внесла вищевказану суму, тобто погасила свою заборгованість перед банком, а тому КМФ АКБ "Укрсоцбанк" того ж числа відкликав виконавчий напис приватного нотаріуса. У зв'язку з цим, відповідно до п. 9 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження підлягало закінченню з винесенням відповідної постанови, а із зазначеної вище нежитлової будівлі - зняття арешту.

З метою покращення показників роботи свого підрозділу ОСОБА_6 15 жовтня 2009 року виніс постанову, згідно з якою, вищевказане виконавче провадження з відділу державної виконавчої служби Козелецького районного управління юстиції передано до його підрозділу.

16 жовтня 2009 року до ОСОБА_6 звернувся ОСОБА_9, який за довіреністю представляв інтереси ОСОБА_7 по її виконавчому провадженню, з проханням якнайшвидше винести постанову про закінчення виконавчого провадження стосовно останньої та зняття арешту з майна, так як свої зобов'язання вона перед банком виконала в повному обсязі. З аналогічним проханням ОСОБА_9 звернувся до ОСОБА_6 і 19 жовтня 2009 року. Того ж числа під час розмови ОСОБА_6 запропонував ОСОБА_9 сплатити йому як хабар 5000 доларів США, на що останній погодився.

За попередньою домовленістю з ОСОБА_6, ОСОБА_9 20 жовтня 2009 року приблизно о 9 годині, прибув до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області, що розташоване в м. Чернігові по вул. Щорса, 12. За пропозицією ОСОБА_6 вони пройшли до приміщення відділення "Київське" ПАТ КБ "Приватбанк", яке розташоване у м. Чернігові по вул. Щорса, 6, для перевірки 5000 доларів США на їх справжність, що ними і було зроблено.

Після чого, не виходячи з вищевказаного банку, приблизно о 9 годині 25 хвилин, ОСОБА_9 передав, а ОСОБА_6 одержав як хабар 5000 доларів США, що по курсу Національного банку України становило 39 850 грн. Після одержання хабара ОСОБА_6 запропонував ОСОБА_9 залишити приміщення банку та через 30 хвилин прийти до його підрозділу, де отримати постанову про закінчення виконавчого провадження. Сам же ОСОБА_6 залишився в банку, де і був затриманий працівниками правоохоронних органів.

Розглядаючи справу в апеляційному порядку за апеляцією прокурора, апеляційний суд Чернігівської області скасував вирок щодо ОСОБА_6 у частині призначеного покарання і постановив свій вирок від 26 травня 2010 року, яким:

ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, на строк 2 роки з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

На вирок апеляційного суду подані касаційні скарги:

захисник ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 вказує на допущену апеляційним судом упередженість, однобічність та неповноту судового розгляду справи щодо ОСОБА_6 Зазначає, що ОСОБА_6 не було відомо про повернення боргу ОСОБА_7, а при передачі матеріалів виконавчого провадження з відділу державної виконавчої служби Козелецького районного управління юстиції до свого підрозділу він керувався зобов’язанням по скорішому виконанню провадження щодо покращення показників у роботі. Захисник зазначає, що саме ОСОБА_9 схиляв ОСОБА_6 на отримання хабара, ним же була визначена і його сума.

Окрім того, захисник вказує на невідповідність призначеного ОСОБА_6 покарання тяжкості злочину та даним про його особу, зокрема, на щире каяття, позитивні характеристики, його хворобу на гіпертонію, наявність на утриманні неповнолітньої доньки, дружини, яка часто хворіє, батьків-пенсіонерів, матері - інваліда; порушення апеляційним судом ст. 67 КК України та необґрунтоване визнання обставиною, що обтяжує покарання, отримання значної суми хабара; обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_6, судом не встановлені. Тому просить вирок суду змінити: застосувати щодо ОСОБА_6 ст. 69 КК України та звільнити засудженого від призначеного покарання відповідно до ст. 75 КК України;

засуджений ОСОБА_6, як видно із змісту його скарги, наводить аналогічні доводи щодо необґрунтованості вироку, як і його захисник. Просить застосувати ст. 69 КК України та звільнити його від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України.

У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи кваліфікації дій та доведеності винності засудженого, просить постановлені судові рішення щодо ОСОБА_6 скасувати у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м’якості. Прокурор вважає, що ОСОБА_6 відповідно до вимог ст. 54 КК України необхідно було позбавити 10 рангу державного службовця, що не було зроблено судами при постановленні рішень.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора Шевченко О.О., яка підтримала касаційне подання та вважала необґрунтованими доводи касаційних скарг захисника ОСОБА_5 і засудженого ОСОБА_6, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційних скаргах і касаційному поданні доводи, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини, за яких ОСОБА_6 отримав хабар від ОСОБА_9, і висновок суду про доведеність винуватості засудженого у цьому злочині відповідає фактичним обставинам справи, визнаних судом доведеними, ґрунтується на сукупності зібраних і належно оцінених доказів та є правильним.

Захисник ОСОБА_5 і засуджений ОСОБА_6 в апеляційному порядку вирок районного суду не оскаржували, тобто вони погоджувалися з фактичними обставинами справи й призначеним покаранням, тому апеляційним судом справа щодо ОСОБА_6 переглянута відповідно до вимог ст. 365 КПК України за апеляцією прокурора в частині призначеного покарання.

За викладених обставин відповідно до вимог ст. 398 КПК України захисник ОСОБА_5 і засуджений ОСОБА_6 позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи у касаційному порядку, а тому доводи захисника та засудженого щодо однобічності та неповноти судового розгляду справи не заслуговують на увагу.

Матеріали справи не містять обставин, що можуть викликати сумніви у правильності рішення суду.

Усе зазначене дає підстави вважати, що суд постановив законний та обґрунтований вирок.

Кваліфікація дій засудженого ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 368 КК України є правильною.

Що стосується покарання, обраного апеляційним судом, то воно відповідає тяжкості злочину, даним про особу ОСОБА_6 і визначено з урахуванням усіх обставин, що пом’якшують покарання. Зокрема, апеляційний суд належним чином дослідив дані, що характеризують ОСОБА_6, урахував щире каяття, позитивні характеристики, наявність на утриманні неповнолітньої дитини та матері похилого віку, тобто всі ті пом’якшуючі покарання обставини, про які вказують у касаційних скаргах захисник ОСОБА_5 і засуджений ОСОБА_6 Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 65 КК України належним чином умотивував і призначив засудженому мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 368 КК України. Непозбавлення судом за вироком суду ОСОБА_6 10-го рангу державного службовця на підставі ст. 54 КК України не можна вважати невиправдано м’яким покаранням, як про це порушує питання прокурор, оскільки застосування додаткового покарання відповідно до ст. 54 КК України є правом, а не обов’язком суду. Крім того, ОСОБА_6 на час постановлення щодо нього судових рішень був звільнений із займаної посади. У даному випадку призначене ОСОБА_6 покарання є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. Тому колегія суддів не вбачає підстав до задоволення касаційних скарг та касаційного подання прокурора.

При цьому колегія суддів вважає безпідставними доводи касаційних скарг захисника та засудженого щодо порушення апеляційним судом вимог ст. 67 КК України, адже судом не визнавалося обставиною, що обтяжує покарання, отримання значної суми хабара, а вжито як висловлювання при обґрунтуванні необхідності призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі. Судом не встановлено обставин, що обтяжують покарання засудженого, про що зазначено у вироку апеляційного суду.

Істотних порушень вимог кримінального чи кримінально-процесуального законів, які перешкодили чи могли перешкодити постановити законний, обґрунтований та справедливий вирок, не встановлено.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційні скарги захисника ОСОБА_5 і засудженого ОСОБА_6 та касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи, залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду Чернігівської області від 26 травня 2010 року щодо ОСОБА_6 – без зміни.