Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 5 серпня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Сумської області від 11 травня 2010 року.

Вироком Роменського міськрайонного суду Сумської області від 17 лютого 2010 року засуджено

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, громадянина Росії, не працюючого, судимого вироком Роменського міськрайонного суду Сумської області від 26 листопада 2008 року за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 190 КК України на 1 рік позбавлення волі, звільненого 9 жовтня 2009 року по відбуттю покарання,

за ч. 2 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на три роки позбавлення волі.

Вироком колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Сумської області від 11 травня 2010 року цей вирок у частині призначеного ОСОБА_5 покарання скасовано, йому призначено чотири роки позбавлення волі.

ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він у стані алкогольного сп’яніння 27 жовтня 2009 року приблизно в 11 годин на території дитячого садка № 5 по вул. Пушкіна в м. Ромни Сумської області повторно, застосовуючи до малолітньої ОСОБА_7 насильство, що не є небезпечним для її життя та здоров’я, відкрито заволодів мобільним телефоном "Моторола L6" із сім карткою оператора "МТС", що належали ОСОБА_8, завдавши їй матеріальної шкоди на суму 410 грн.

За змістом касаційної скарги та доповнень до неї засуджений, посилаючись на те, що апеляційна інстанція, не врахувавши його щире каяття, відшкодування завданої матеріальної шкоди, вчинення злочину внаслідок тяжкого матеріального становища, безпідставно визнала неправомірним висновок суду першої інстанції про можливість призначення йому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті, за якою його засуджено, у зв’язку з чим вважає призначене йому покарання за своїм розміром надто суворим і просить змінити вирок апеляційного суду, застосувати ст. 69 КК України та пом’якшити покарання.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, прокурора, яка заперечувала проти задоволення скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню.

Висновки суду щодо винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого злочину за обставин, встановлених у вироку, та кваліфікації його дій ґрунтуються на доказах, зібраних у встановленому порядку та перевірених відповідно до ч. 3 ст. 299 КПК України, в тому числі показаннях засудженого, який повністю визнав винуватість, і у касаційній скарзі не заперечуються.

Що ж стосується покарання, призначеного ОСОБА_5 вироком апеляційного суду, воно відповідає вимогам закону.

Згідно з ч. 1 ст. 69 КК України за наявності декількох обставин, що пом’якшують покарання, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин.

Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, порушуючи зазначені вимоги закону, не встановив наявність декількох пом’якшуючих покарання обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого засудженим злочину.

Окрім того, дані про особу засудженого не давали суду підстави стверджувати про можливість його виправлення у більш короткі строки позбавлення волі, ніж передбачено санкцією ч. 2 ст. 186 КК України, оскільки ОСОБА_5, маючи непогашену судимість, в тому числі за дії, пов’язані з викраденням шляхом шахрайства та грабежу мобільних телефонів, після звільнення з місць позбавлення волі через 18 днів знову вчинив аналогічний злочин.

Враховуючи наведене, апеляційний суд обґрунтовано визнав незаконним застосування місцевим судом при призначенні покарання ОСОБА_5 ст. 69 КК України.

Твердження ОСОБА_5 про відшкодування ним завданих збитків та вчинення злочину внаслідок тяжкого матеріального становища суперечать матеріалам справи, згідно з якими матеріальна шкода потерпілій не відшкодована, а кошти, які засуджений отримав від продажу викраденого телефону, він витратив на придбання алкогольних напоїв.

Що ж стосується інших зазначених у скарзі пом’якшуючих обставин, вони, з урахуванням вищевикладеного, не є достатніми для призначення засудженому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 186 КК України.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що призначене ОСОБА_5 вироком апеляційного суду покарання є справедливим та необхідним для виправлення засудженого й попередження нових злочинів, а тому не вбачає підстав для його пом’якшення.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Сумської області від 11 травня 2010 року щодо нього – без зміни.