Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого - Драги В.П.

суддів – Кузьменко О.Т., Пошви Б.М.

прокурора – Тилика Т.М.

розглянула у судовому засіданні 5 серпня 2010 року в м. Києві кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Автономної Республіки Крим.

Вироком Залізничного районного суду м. Сімферополя від 8 жовтня 2009 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, судимого:

- за вироком Михайлівського районного суду Запорізької області від 23 лютого 1993 року за ч.2 ст. 141, ч.3 ст. 142 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі;

- за вироком Камінсько - Дніпровського районного суду Запорізької області від 5 квітня 1995 року за ч.2 ст. 142, ч.3 ст. 222 КК України на 5 років позбавлення волі;

- за вироком Великолепетиського районного суду Херсонської області від 8 травня 2001 року за ч.1 ст. 196 КК України на 10 місяців позбавлення волі;

- за вироком Залізничного районного суду м. Сімферополя від 31 січня 2007 року за ч.1 ст. 121 на 3 роки позбавлення волі і звільненого 11 листопада 2008 року умовно–достроково на 10 місяців 26 днів

засуджено за ч.2 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 4 роки 5 місяців позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України до цього покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Залізничного районного суду м. Сімферополя від 31 січня 2007 року і за сукупністю вироків ОСОБА_1 призначене остаточне покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі.

В апеляційному порядку справа не переглядалась.

ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 13 липня 2009 року, приблизно о 14 год., у стані алкогольного сп’яніння на залізничному вокзалі у м. Сімферополі вчинив розбійний напад на Литвиненка і з погрозою застосування до нього ножа заволодів майном потерпілого на суму 785 грн.

У касаційному поданні прокурор посилається на те, що суд розглянув справу з порушенням вимог ст. 299 КПК України і необгрунтовано призначив засудженому покарання із застосуванням ст. 69 КК України.

Ставить питання про скасування вироку з направленням справи на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав подання, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як установлено матеріалами справи, суд провів судове слідство у порядку, передбаченому ч.3 ст. 299 КПК України, тобто, за скороченою процедурою, обмежившись у судовому засіданні лише допитом ОСОБА_1.

Згідно із зазначеною нормою кримінально-процесуального закону суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються.

Разом з тим, у своїх показаннях на досудовому слідстві та в судовому засіданні ОСОБА_1 стверджував, що, перебуваючи на залізничному вокзалі, він побачив потерпілого, який спав, а біля нього знаходилися сумки. З метою викрадення майна він почав оглядати сумки, діставши звідти ніж та банку консервів. У цей час прокинувся потерпілий, який, побачивши у нього ніж, утік.

Такі дані свідчать про оспорювання ОСОБА_1 по суті фактичних обставин справи.

Виходячи з цього, суду необхідно було не обмежуватись тільки допитом ОСОБА_1, а ще й дослідити всі відповідні докази в їх сукупності, якими органи досудового слідства обгрунтували свої висновки щодо підтвердження обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні ним розбійного нападу, оскільки це мало істотне значення для належного встановлення фактичних обставин справи і правильності кваліфікації дій засудженого.

Однак, суд цього не виконав.

Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд має врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Матеріалами справи з’ясовано, що при призначенні ОСОБА_1 із застосуванням ст. 69 КК України більш м’якого покарання, чим це передбачено санкцією ч.2 ст. 187 КК України, суд послався у вироку на те, що він враховує характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого, його особу, те, що він вчинив тяжкий злочин у стані алкогольного сп’яніння, повністю визнав себе винним, розкаявся і шкоду потерпілому відшкодовано.

Однак, при вирішенні даного питання суд у достатній мірі не врахував ступінь тяжкості вчиненого засудженим злочину, який є тяжким, що засуджений вчинив злочин у стані алкогольного сп’яніння, а також не взяв до уваги того, що ОСОБА_1 не працював, раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності і вчинив злочин після застосування до нього умовно–дострокового звільнення від відбування покарання.

Тому слід визнати, що призначене ОСОБА_1 за тим законом, за яким його засуджено, покарання є м’яким, оскільки не відповідає тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його особу.

Виходячи з наведеного, вирок необхідно скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів -

Касаційне подання заступника прокурора Автономної Республіки Крим задовольнити.

Вирок Залізничного районного суду м. Сімферополя від 8 жовтня 2009 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.