Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 5 серпня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на судові рішення щодо нього.

Вироком Шполянського районного суду Черкаської області від 12 жовтня 2009 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на чотири роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки, а на підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки.

В справі розв’язано цивільний позов.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 15 грудня 2009 року зазначений вирок місцевого суду змінено – на підставі п. "б" ст. 1 Закону України від 19 квітня 2007 року "Про амністію" ОСОБА_5 звільнено від основного покарання у виді позбавлення волі.

У решті вирок залишено без зміни.

ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він, за обставин викладених у вироку, 26 лютого 2005 року, керуючи автомобілем "Мерседес-Віто" р.н. НОМЕР_1, рухаючись по автодорозі Умань-Сміла, не впорався з керуванням автомобіля, грубо порушив п. п. 10.1, 11.2, 12.1, 12.3, 13.1 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем "Део-Матіз" р.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_6, якому в наслідок ДТП спричинено тяжкі тілесні ушкодження.

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_5 зазначає, що органи досудового слідства та суди неправильно встановили місце вчинення злочину, деякі докази в справі сфальсифіковані, справа всупереч вимогам ч.2 ст. 98 КПК України була порушена не відносно конкретної особи, а за фактом.

Крім того, засуджений стверджує, що судами не дано належної оцінки його показанням щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди, а апеляційний суд до того ж застосував не той акт амністії, який мав би застосувати.

ОСОБА_5 просить судові рішення щодо нього скасувати, а справу – направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача; думку прокурора на часткову підтримку касаційної скарги; перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_5 у вчиненні зазначених у вироку злочинних дій ґрунтується на доказах, зібраних у встановленому законом порядку, досліджених у судовому засіданні та належно оцінених судом.

Так, сам ОСОБА_5, хоча і не визнав своєї вини, але стверджував, що ДТП трапилось внаслідок виїзду керованого ним автомобіля на смугу зустрічного руху, де і відбулося зіткнення з автомобілем потерпілого.

Потерпілий ОСОБА_6 зазначав, що на смугу руху його автомобіля зненацька виїхав автомобіль під керуванням ОСОБА_5 і відбулося зіткнення, внаслідок якого йому заподіяно тяжкі тілесні ушкодження.

За показаннями свідка ОСОБА_7 він їхав в автомобілі під керуванням ОСОБА_5 Коли попереду зупинився автомобіль, то ОСОБА_5 загальмував, після чого його автомобіль винесло на смугу зустрічного руху, де відбулося зіткнення з іншим транспортним засобом.

Згідно з протоколом огляду місця події виявлено і зафіксовано сліди ДТП на смузі зустрічного для ОСОБА_5 руху (т. 1 а.с. 4-6).

Відповідно до висновку автотехнічної експертизи № 4/66 від 15 липня 2005 року в діях водія ОСОБА_5 з технічної точки зору вбачаються невідповідності вимогам п. 13.1 ПДР України та невідповідності вимогам про те, що забороняється перетинати суцільну лінію горизонтальної дорожньої розмітки (т. 1 а.с. 60-66).

Висновком повторної судово-медичної експертизи №277 МД від 22 травня 2006 року встановлено, що потерпілому ОСОБА_6 спричинено тяжкі тілесні ушкодження (т. 1 а.с. 130).

Дії ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 286 КК України кваліфіковано правильно.

Як видно з матеріалів справи, органом досудового слідства і судами правильно було встановлено місце вчинення злочину, про що зазначено як в обвинувальному висновку так і в судових рішеннях, а тому доводи касаційної скарги в цій частині колегія суддів вважає безпідставними.

Порушення кримінальної справи за фактом вчинення ДТП, а не відносно конкретної особи, про що зазначає у своїй скарзі ОСОБА_5, не є підставою для зміни чи скасування постановлених щодо нього судових рішень.

Будь-якої фальсифікації доказів в справі, про що також ідеться у скарзі засудженого, колегія суддів не встановила.

Разом із тим, апеляційний суд, дійшовши обґрунтованого висновку про необхідність звільнення ОСОБА_5 від покарання внаслідок акту амністії, повинен був застосувати Закон України "Про амністію" від 31 травня 2005 року (2591-15) , оскільки за цим Законом (2591-15) засуджений підлягав звільненню як від основного так і від додаткового виду покарання, а за Законом України "Про амністію" від 19 квітня 2007 року (955-16) , який застосував апеляційний суд, лише від основного покарання.

За таких обставин, ухвала апеляційного суду підлягає зміні.

Виходячи з наведеного та керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України,

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 15 грудня 2009 року щодо ОСОБА_5 змінити, звільнивши засудженого від покарання відповідно до п. "б" ст. 1 Закону України "Про амністію" від 31 травня 2005 року.

У решті судові рішення щодо ОСОБА_5 залишити без зміни.