Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 3 серпня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Дніпропетровської області на вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2010 року щодо ОСОБА_4,

зазначеним вироком

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя м. Дніпропетровська, раніше судимого 05.12.2008 року за ч. 2 ст. 309 КК України на 2 роки позбавлення волі,

засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 70 КК України до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком і визначено ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки і 6 місяців.

Згідно з вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим та засуджено за те, що він 13 вересня 2008 року, в нічний час, з метою заволодіння чужим майном, проник на огороджену територію домоволодіння АДРЕСА_1, звідки таємно викрав майно ОСОБА_5, спричинивши потерпілому матеріальну шкоду на суму 6100 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2010 року вирок щодо ОСОБА_4 змінено – виключено кваліфікуючу ознаку повторність. У решті вирок залишено без зміни.

У касаційному поданні прокурором порушено питання про зміну постановлених судових рішень щодо ОСОБА_4 з підстав неправильного застосування кримінального закону, яке полягало у тому, що суд призначив засудженому остаточне покарання на підставі ч. 1 ст. 70, а не за ч. 4 ст. 70 КК України.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у поданні доводи, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні злочину, за який його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені наявними у ній доказами, які судом належно досліджено та правильно оцінено, і у касаційному поданні не оспорюються.

При призначенні засудженому покарання за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки суд урахував тяжкість вчиненого злочину, дані про особу засудженого та пом’якшуючі покарання обставини. Отже призначене покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Твердження прокурора про те, що суд при призначенні остаточного покарання неправильно застосував кримінальний закон, є безпідставними.

Так, із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 раніше судимий 5 грудня 2008 року Ленінський районним судом м. Дніпропетровська за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

Злочин, за вчинення якого Салмана О засуджено оскаржуваним вироком він учинив 13 вересня 2008 року, тобто до постановлення попереднього вироку.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 70 КК України якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими в частинах першій – третій цієї статті. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 70 КК України при сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне по шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Як убачається з матеріалів справи, суд до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, призначеного за вчинення 13 вересня 2008 року злочину, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України, частково приєднав невідбуте ОСОБА_4 покарання, призначене йому вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 5 грудня 2008 року і визначив засудженому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки і 6 місяців.

Отже вирішення судом питання про призначення покарання за сукупністю злочинів не суперечить вимогам ст. 70 КК України.

Тому підстав для зміни судових рішень щодо ОСОБА_4, як про це просить у касаційному поданні прокурор, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

відмовити у задоволенні касаційного подання заступника прокурора Дніпропетровської області.