Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 29 липня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Полтавської області на вирок Гадяцького районного суду Полтавської області від 24 червня 2009 року, яким

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, судимості не має,

засуджено за ч. 1 ст. 368 КК України на три роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади, пов’язані зі службовою діяльністю, на строк один рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік й покладено обов’язки, передбачені ст. 76 КК України.

В апеляційному порядку справа не переглядалася.

ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він, будучи депутатом Римірівської сільської ради та головою комісії з питань забезпечення законності та правопорядку, охорони прав, свобод та інтересів громадян, головою комісії з питань передачі об’єктів соціальної сфери колишнього СТОВ "Україна" у спільну власність Римарівської територіальної громади згідно з розпорядженням Римарівського сільського голови від 3 березня 2009 року, із використанням наданих йому владних повноважень депутата місцевої ради та службового становища голови вищезазначеної комісії 29 квітня 2009 року отримав від заступника генерального директора ТОВ "Маррус" ОСОБА_6 частину хабара 30 000 грн. за сприяння у вчиненні дій на користь останнього як особисто, так і іншими службовими особами, по здійсненню передачі в оренду та подальшого викупу об’єкта нерухомості - приміщення дитячого комбінату с. Римарівка Гадяцького району Полтавської області, що належав територіальній громаді Римарівської сільської ради. В момент отримання хабара ОСОБА_5 затримали працівники міліції.

У касаційному поданні прокурор посилається на безпідставність звільнення ОСОБА_5 відповідно до ст. 75 КК України від відбування покарання внаслідок м’якості, неправильне застосування кримінального закону судом, який усупереч вимог ст. 77 КК України звільнив засудженого як від основного, так і від додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади, пов’язані зі службовою діяльністю. Окрім того, вказує на неконкретність формулювання додаткового покарання. Просить вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав касаційне подання, засудженого ОСОБА_5, який заперечував проти задоволення подання, перевіривши матеріали справи, доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню.

Відповідно до закону ст. 75 КК України може бути застосована в тому разі, коли суд при призначенні покарання, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Цих вимог закону судом не виконано.

Як убачається з вироку, суд, стверджуючи про можливість виправлення ОСОБА_5 без відбування покарання, послався на ряд обставин, розцінивши їх як пом’якшуючі покарання, і визнав, що саме вони дають підстави для застосування ст. 75 КК України. Зокрема, суд виходив із того, що засуджений уперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, має малолітню дитину.

Разом із тим, зазначені обставини відповідно до закону не є пом’якшуючими, а відносяться до характеризуючих особу засудженого даних.

За таких обставин висновок суду про можливість звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням є непереконливим.

Окрім того, звільняючи ОСОБА_5 на підставі ст. 75 КК України від відбування як основного, так і додаткового покарання, суд порушив вимоги ст. 77 цього Кодексу та роз’яснень, що містяться у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) , відповідно до яких у разі призначення засудженому додаткового покарання, зокрема, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, воно виконується реально, про що суд повинен зазначити у резолютивній частині вироку.

Справедливими є і доводи касаційного подання про неналежне формулювання виду додаткового покарання, призначеного ОСОБА_5

Згідно з ч. 4 ст. 335 КПК України міра покарання повинна бути визначена таким чином, щоб при виконанні вироку не виникло ніяких сумнівів щодо виду й розміру покарання, призначеного судом.

Натомість, суд позбавив ОСОБА_5 права обіймати певні посади, пов’язані зі службовою діяльністю, і не конкретизував ці посади, що унеможливлює виконання вироку в цій частині.

Окрім того, колегія суддів касаційного суду також звертає увагу на те, що відповідно до протоколу судового засідання усупереч вимог ст. 318 КПК України суд не надав слово для виступу у судових дебатах захиснику засудженого, який брав участь у судовому засіданні, що є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону.

З огляду на це вирок підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, під час якого суд має врахувати наведене й прийняти належне рішення та викласти його у відповідному процесуальному документі згідно з вимогами закону.

У разі визнання винуватим ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого злочину суд повинен призначити йому покарання, чітко дотримуючись закону, і за відсутності підстав для звільнення засудженого від його відбування, призначити покарання відповідно до вимог ст. 65 КК України.

На підставі наведеного й, керуючись статтями 395 і 396 КПК України, колегія суддів, -

касаційне подання заступника прокурора Полтавської області задовольнити.

Вирок Гадяцького районного суду Полтавської області від 24 червня 2009 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же суд.