Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні у м. Києві 29 липня 2010 року справу за касаційною скаргою особи, за заявою якої було порушено кримінальну справу, – ОСОБА_7 на постанову Дарницького районного суду м. Києва від 11 січня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 лютого 2010 року,

старший слідчий слідчого відділу Дарницького РУ ГУ МВС України у м. Києві 15 жовтня 2009 року виніс постанову про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_5 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України.

Як убачається з даної постанови, приводом до порушення кримінальної справи було безпосереднє виявлення слідчим ознак злочину в ході розслідування кримінальної справи, порушеної щодо ОСОБА_5 по факту шахрайства за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, а підставами – достатні дані, що вказували на наявність у діях ОСОБА_5 ознак злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України.

Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 11 січня 2010 року за скаргою захисника – адвоката ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_5 скасовано постанову слідчого від 15 жовтня 2009 року про порушення щодо ОСОБА_5 кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України.

Скасовуючи вказану постанову слідчого, місцевий суд указав, що на час порушення кримінальної справи органи досудового слідства не мали достатніх приводів та підстав для прийняття такого рішення.

При цьому, проаналізувавши та оцінивши матеріали, на підставі яких було прийнято рішення про порушення кримінальної справи, суд зазначив, що вони не містять достатніх даних, які б вказували на наявність в діях ОСОБА_5 ознак злочину, передбаченого с. 1 ст. 358 КК України, оскільки заява про придбання квартири виходить від фізичної особи, а не від осіб, зазначених у диспозиції вказаної статті, і вона не надає конкретних прав або не звільняє від обов’язків, а відтак цей документ не є предметом даного злочину.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду м. Києва від 24 лютого 2010 року зазначену постанову місцевого суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 ставить питання про скасування постановлених судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд у зв’язку з допущеними істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону. При цьому посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкового висновку про відсутність підстав до порушення зазначеної кримінальної справи. Зазначає, що суд, порушуючи вимоги кримінально-процесуального закону, оцінив наявні в матеріалах справи докази, що можливо лише при розгляді справи по суті.

ОСОБА_5 подані письмові заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_7

Заслухавши доповідача, думку ОСОБА_7 та її представника, які підтримали касаційну скаргу, думку ОСОБА_5 та його захисника, а також міркування прокурора, які заперечували проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали провадження за скаргою та матеріали, на підставі яких було прийнято рішення про порушення кримінальної справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.

Виходячи зі змісту статей 94- 97, ст. 236-8 КПК України, суд першої інстанції, здійснюючи судовий контроль за законністю порушення кримінальної справи, має перевірити чи є приводи та підстави, які вказують на ознаки злочину, чи достатньо даних для того, щоб розпочати процедуру досудового слідства та чи немає обставин, передбачених ст. 6 КПК України, які виключають провадження в кримінальній справі. При цьому суд не повинен розглядати та вирішувати заздалегідь ті питання, які мають вирішуватися при розгляді кримінальної справи по суті.

У даній справі суд першої інстанції порушив зазначені вимоги закону під час розгляду скарги, на що не звернув уваги й апеляційний суд.

Так, на підставі оцінки та аналізу матеріалів дослідчої перевірки, суд дійшов висновку про відсутність у них достатніх даних для висновку про наявність у діях ОСОБА_5 необхідних ознак складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, зокрема, вказав на те, що заява про придбання квартири, в якій останній поставив свій підпис замість своєї матері – ОСОБА_10, виходить від фізичної особи, а не від осіб, зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 358 КК України, і вона не надає конкретних прав або не звільняє від обов’язків, а відтак цей документ не є предметом даного злочину.

Проте, відповідно до вимог ст. 64 КПК України, наведені обставини (висновки) можуть бути встановлені лише при провадженні досудового слідства, в умовах визначених кримінально-процесуальною процедурою.

Оскільки апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляцій ОСОБА_7 та прокурора і залишаючи їх без задоволення, не звернув уваги на допущені помилки і не усунув їх, то ухвала апеляційного суду, як і постанова місцевого суду, підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд, під час якого з урахуванням наведених підстав та в межах процесуальних повноважень, передбачених ст. 236-8 КПК України, слід прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 394–396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Постанову Дарницького районного суду м. Києва від 11 січня 2010 року про скасування постанови старшого слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України у м. Києві від 15 жовтня 2009 року про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_5 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 лютого 2010 року про залишення без зміни вказаної постанови суду с к а с у в а т и, а матеріали провадження направити у той же місцевий суд на новий судовий розгляд.