Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні в м. Києві 27 липня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7

За вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 19 лютого 2010 року

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, не судимого згідно ст. 89 КК України, засуджено за ч.2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 2 роки 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.

ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що незаконно придбаваючи у невстановленої слідством особи особливо небезпечний наркотичний засіб – канабіс, він його незаконно збував. Так, 06 серпня 2009 року, біля буд. № 27 по вул. Комарова у м. Чернівцях, придбавши 1,8 гр. канабісу, засуджений того ж дня за 120 грн збув його ОСОБА_8 12 серпня 2009 року, придбавши біля указаного будинку 2,2 гр. канабісу, ОСОБА_7 1,2 гр. знову продав ОСОБА_8 за 120 грн. Залишки канабісу у кількості 1 гр. були виявлені у засудженого при затриманні працівниками міліції.

27 квітня 2010 року апеляційний суд Чернівецької області, розглянувши апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, указаний вирок суду першої інстанції у частині призначення ОСОБА_7 покарання скасував і постановив свій вирок, за яким ОСОБА_7 за ч.2 ст. 307 КК України призначив покарання у виді позбавлення волі на 5 років з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого.

У касаційній скарзі захисник просить вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 змінити – перекваліфікувати його дії на ч.1 ст. 307 КК України і призначити покарання із застосуванням статей 69, 75 КК України. Захисник вважає, що працівники міліції штучно створили підстави для кваліфікації дій засудженого за більш тяжкий злочин чим він вчинив. Безпідставним на думку захисника є рішення апеляційного суду про неправильність призначення судом першої інстанції ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 69 КК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, який підтримав скаргу, думку прокурора про законність та обґрунтованість вироку апеляційного суду, перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені у касаційній скарзі захисника доводи, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення його скарги з наступних підстав.

Викладені у вироку суду першої інстанції висновки про винуватість ОСОБА_7 у незаконному придбанні з метою збуту та збуті особливо небезпечного наркотичного засобу, вчинені повторно, відповідають дослідженим по справі доказам.

Так, із показань самого засудженого видно, що 06 та 12 серпня 2009 року він дійсно збував знайомому на ім’я "ОСОБА_9" наркотичний засіб – канабіс, який для цього купляв у незнайомої особи.

Крім цього, судом були досліджені інші докази, наведені у мотивувальній частині вироку, на підставі яких суд прийшов до обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, які правильно кваліфікував за ч.2 ст. 307 КК України.

У своїй скарзі захисник посилається на неправильність кваліфікації дій засудженого у зв’язку з тим, що факти придбання наркотичних засобів мали місце 06 та 12 серпня 2009 року, а кримінальну справу було порушено 11 та 12 серпня 2009 року, що на думку захисника свідчить про штучне створення працівниками міліції підстав для кваліфікації дій ОСОБА_7 за більш тяжким законом.

Зазначені доводи колегія суддів не може розцінити як підставу для визнання незаконними постановлених по справі судових рішень, оскільки в результаті перевірки матеріалів справи встановлено, що оперативні закупівлі наркотичного засобу у ОСОБА_7 проведені у відповідності з вимогами нормативних актів, які регулюють цю процедуру. Щодо строків порушення кримінальної справи, то дії працівників органів досудового слідства відповідають положенням ч.4 ст. 97 КПК України, де передбачена можливість проведення відповідної перевірки у строк до 10 днів.

Правильним вважає колегія суддів рішення апеляційного суду про незаконність застосування судом першої інстанції ст. 69 КК України при призначенні ОСОБА_7 покарання, оскільки за обставини, які пом’якшують покарання, суд дійсно безпідставно визнав дані, які характеризують засудженого. Сумнівним є визнання за такі обставини щире каяття ОСОБА_7 та пенсійний вік і стан здоров’я матері, беручи до уваги зміст показань засудженого про обставини вчинення ним злочину, а також те, що засуджений ніде не працював і фактично знаходився на утриманні матері.

Як видно із матеріалів справи апеляційний суд, додатково дослідивши у судовому засіданні характеризуючі засудженого матеріали і не встановивши підстав для призначення йому покарання із застосуванням статей 69, 75 КК України, обґрунтовано призначив ОСОБА_7 мінімальне покарання, передбачене санкцією ч.2 ст. 307 КК України.

Підстав для пом’якшення покарання колегія суддів не вбачає. Відсутні посилання на такі підстави і у касаційній скарзі захисника.

Порушень кримінально-процесуального закону які перешкодили чи могли перешкодити суду першої та апеляційної інстанції розглянути справу і прийняти законне рішення по справі не встановлено.

Керуючись статтями 394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду Чернівецької області від 27 квітня 2010 року щодо ОСОБА_7 – без зміни.