Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши у судовому засіданні 27 липня 2010 року у м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_9 і захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_10 на вирок Апеляційного суду м. Києва від 23 лютого 2010 року,

вироком Подільського районного суду м. Києва від 13 листопада 2009 року

ОСОБА_10,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та мешканця м. Києва, такого,

що не має судимості,

було засуджено:

за ч. 2 ст. 368 КК України до позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків в установах державної влади та управління, на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_10 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

Відповідно до ст. 76 КК України на нього покладено обов’язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти ці органи про зміну місця проживання та роботи, періодично з’являтися для реєстрації;

ОСОБА_9,

ІНФОРМАЦІЯ_3,

уродженця с. Шпала Черкаської області,

мешканця м. Києва, такого,

що не має судимості,

було засуджено:

за ч. 2 ст. 368 КК України до позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків в установах державної влади та управління, на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_9 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

Відповідно до ст. 76 КК України на нього покладено обов’язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти ці органи про зміну місця проживання та роботи, періодично з’являтися для реєстрації.

Вирішено долю речових доказів у справі.

За вироком суду ОСОБА_10 і ОСОБА_9 визнано винними та засуджено за вчинення злочину за таких обставин.

Згідно з наказом № 21 від 1 квітня 2004 року ОСОБА_10 працював на посаді головного спеціаліста відділу екологічного контролю атмосферного повітря, водних ресурсів та надр – державного інспектора України з охорони навколишнього природного середовища.

ОСОБА_9 відповідно до наказу № 21 від 1 квітня 2004 року працював на посаді головного спеціаліста відділу екологічного контролю тваринного світу управління екологічного контролю – державного інспектора України з охорони навколишнього природного середовища.

Таким чином, головні спеціалісти відділу екологічного контролю атмосферного повітря, водних ресурсів та надр – державні інспектори України з охорони навколишнього природного середовища ОСОБА_9 і ОСОБА_10 відповідно до посадових інструкцій, постійно здійснювали функції представника влади, були службовими особами.

Виконуючи доручення заступника начальника Держекоінспекції Шатворяна В.Г. і начальника Держекоінспекції Кострова М.М., на звернення Національної академії наук України щодо діяльності суб’єктів господарювання, які забруднюють водні ресурси та атмосферне повітря скидами та викидами забруднюючих речовин, зокрема автомийок і газових заправок, та громадської організації "Інформаційний банк "Київська Русь" від 3 вересня 2009 року за № 89/08/07 щодо загрози забруднення водних ресурсів та атмосферного повітря внаслідок незаконної діяльності мийок автомобільного транспорту, СТО та газових заправок на території м. Києва й Київської області, у серпні-вересні 2009 року були організовані та здійснені перевірки суб’єктів господарювання.

Державні інспектори України з охорони навколишнього природного середовища ОСОБА_9 і ОСОБА_10 провели перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства на газозаправних пунктах ТОВ "НАТ ГАЗ-2007".

Так, 31 липня 2009 року газозаправним пунктом по вул. Стеценка, 2, у м. Києві, під час перевірки не була представлена дозвільна та проектно-кошторисна документація. 26 серпня 2009 року поштою на адресу ТОВ "НАТ ГАЗ-2007" надійшов припис від 31 липня 2009 року про надання до Державної інспекції дозвільних документів. Перевірка проводилася ОСОБА_13 та ОСОБА_10

8 вересня 2009 року ОСОБА_9 і ОСОБА_10 перевірено газозаправний пункт по вул. Бориспільській, 15, у м. Києві та встановлено відсутність проектно-кошторисної та дозвільної документації на заправку. Заступнику директора Штаньку Р.Ю. вручено припис про надання документів із визначеним терміном виконання до 8 жовтня 2009 року.

11 вересня 2009 року ОСОБА_9 і ОСОБА_10 перевірено газозаправний пункт по вул. Милославській, 58, у м. Києві, під час якої проектно-кошторисну та дозвільну документацію на заправку не представлено. ОСОБА_9 пояснив директору ТОВ "НАТ ГАЗ-2007" ОСОБА_15, що за виявлені порушення всіх газозаправних пунктів діяльність підприємства буде зупинена. Після чого ОСОБА_9, ОСОБА_10 і ОСОБА_15 домовилися про вирішення зазначеного питання шляхом сплати останнім грошової винагороди, а при відмові – до ТОВ "НАТ ГАЗ-2007" будуть застосовані засоби впливу у виді зупинення їх діяльності.

ОСОБА_15 та державні інспектори України з охорони навколишнього природного середовища ОСОБА_9 і ОСОБА_10 домовилися, що про прийняте рішення ОСОБА_15 повідомить 14 вересня 2009 року.

14 вересня 2009 року з 13-ої до 14-ої години поблизу Дарницької державної районної адміністрації відбулася зустріч між ОСОБА_15, ОСОБА_10 і ОСОБА_9, коли останній повідомив ОСОБА_15 про передачу їм 17 000 грн.

Згідно з досягнутими домовленостями 15 вересня 2009 року о 10 годині 45 хвилин на Столичному шосе у м. Києві поблизу автосалону Мерседес-Бенц, ОСОБА_15 зустрівся з ОСОБА_9 і ОСОБА_10 та домовився про зменшення грошової суми до 15 000 грн.

16 вересня 2009 року приблизно об 11 годині 30 хвилин по вул. Світлицького, 23, у м. Києві державні інспектори України з охорони навколишнього природного середовища ОСОБА_9 і ОСОБА_10, будучи службовими особами, за попередньою змовою, одержали від представника ТОВ "НАТ ГАЗ-2007" ОСОБА_15 хабар у сумі 15 000 грн за нездійснення реєстрації в офіційному порядку актів перевірки заправок вищезазначеного товариства від 8 та 11 серпня 2009 року й подальшу неперевірку пунктів заправки скрапленим газом, які належали ТОВ "НАТ ГАЗ-2007".

Розглядаючи справу в апеляційному порядку за апеляцією прокурора, Апеляційний суд м. Києва скасував вирок щодо ОСОБА_9 і ОСОБА_10 у частині призначеного покарання і постановив свій вирок від 23 лютого 2010 року, яким:

ОСОБА_10 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків в установах державної влади та управління, на строк 3 роки з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків в установах державної влади та управління, на строк 3 роки з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

На вирок апеляційного суду подані касаційні скарги:

захисник ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_9 вказує на істотне порушення кримінально-процесуального закону, яке вбачає у порушенні вимог ст. 116 КПК України щодо правил підслідності проведення досудового слідства слідчим Київської транспортної прокуратури, та створення прокурором слідчо-оперативної групи за рік до порушення кримінальної справи (16 вересня 2008 року). Захисник зазначає про порушення права на захист ОСОБА_9 у ненаправленні доповнень до апеляції прокурора від 18 лютого 2010 року учасникам судового розгляду справи. Порушення таємниці нарадчої кімнати захисник убачає у швидкому виготовленні апеляційним судом повного тексту вироку, що може свідчити, на його думку, про складання вироку заздалегідь. Неповноту та однобічність, порушення вимог ст.ст. 22, 64 КПК України захисник убачає у швидкому (протягом 15 днів) розслідуванні кримінальної справи, коли не з’ясовано, кому належать гроші, не досліджені записи на диктофоні, не проведено фоноскопічної експертизи, не встановлено автентичність голосів на плівці, не перевірено, за яких обставин складені акти перевірок діяльності товариства.

Окрім того, захисник вказує на невідповідність призначеного ОСОБА_9 покарання тяжкості злочину та даним про його особу, зокрема на щире каяття, позитивні характеристики, наявність на утриманні неповнолітньої доньки та його тяжкі захворювання; порушення апеляційним судом ч. 4 ст. 67 КК України та необґрунтоване визнання обставинами, які обтяжують покарання, дії засуджених як співвиконавців за попередньою змовою. Тому просить вирок суду скасувати, а справу направити прокурору для організації проведення додаткового розслідування. У разі незгоди з такими доводами захисник просить вирок апеляційного суду змінити та застосувати щодо ОСОБА_9 ст. 75 КК України;

захисник ОСОБА_6 вважає, що вирок стосовно ОСОБА_10 постановлено з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, без обґрунтування належними доказами, без урахування даних про особу засудженого, а також порушення права на захист, тому вважає його незаконним. Зокрема, захисник вказує, що при проведенні досудового слідства порушені вимоги ст.ст. 22, 64 КПК України щодо дослідження обставин справи, які мають істотне значення, судом необґрунтовано вказано, що ОСОБА_9 і ОСОБА_10 діяли як співвиконавці, за попередньою змовою групою осіб, адже таких доказів у справі не здобуто. Неналежним доказом у справі є диктофон, оскільки його приєднали до справи ще до її порушення, слідством не досліджені записи, зроблені цим диктофоном, не проведена фоноскопічна експертиза, не встановлено автентичність голосів. У матеріалах справи відсутній предмет хабара - гроші, неправомірно запрошені як поняті іногородні особи, допущені й інші процесуальні порушення, зокрема щодо правил підслідності. Порушення права на захист захисник убачає в ненаправленні учасникам судового розгляду доповнень прокурора до апеляції, а тому захист був позбавлений можливості належно здійснювати захист ОСОБА_10 в апеляційному суді.

Окрім того, захисник вказує про обґрунтованість рішення суду першої інстанції про застосування ст. 75 КК України щодо ОСОБА_10 та про порушення апеляційним судом ч. 4 ст. 67 КК України й необґрунтоване визнання обставинами, які обтяжують покарання, дії засуджених як співвиконавців за попередньою змовою групою осіб. Тому просить вирок суду скасувати, а справу направити прокурору для організації проведення додаткового розслідування. У разі незгоди з такими доводами захисник просить вирок апеляційного суду змінити та застосувати щодо ОСОБА_10 ст. 75 КК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_7 про підтримання касаційної скарги захисника ОСОБА_5, пояснення захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_8 про підтримання касаційної скарги захисника ОСОБА_6, думку прокурора Яковенко Р.І. про законність й обґрунтованість вироку, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів вважає, що вони підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Висловлені у касаційних скаргах захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 твердження щодо неповноти та однобічності досудового та судового слідства, порушення вимог ст.ст. 22, 64 КПК України, у тому числі нез’ясування належності грошей, недослідження записів на диктофоні, непроведення фоноскопічної експертизи, не встановлення автентичності голосів на плівці, неперевірки обставин складання ОСОБА_9 і ОСОБА_10 актів перевірок діяльності ТОВ "НАТ ГАЗ-2007" й інших, на їх думку, порушень вимог закону при з’ясуванні обставин справи, колегія суддів вважає безпідставними.

Так, відповідно до вимог ст. 299 КПК України обсяг доказів, що підлягають дослідженню, визначається необхідністю всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи. Для цього повинні бути встановлені час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину; форма вини, спрямованість умислу, мотиви злочину, його наслідки, характер та розмір заподіяної шкоди; обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності; інші обставин, що характеризують особу підсудного (ст. 64 КПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 299 КПК України суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються. При цьому суд з’ясовує, чи правильно розуміють підсудний та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, а також роз’яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи та розмір цивільного позову в апеляційному порядку.

У судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_9 і ОСОБА_10, визнаючи винуватість у повному обсязі, підтвердили, що, працюючи державними інспекторами України з охорони навколишнього природного середовища, за попередньою змовою одержали 16 вересня 2009 року від представника ТОВ "НАТ ГАЗ-2007" ОСОБА_15 хабар у сумі 15 000 грн за нездійснення реєстрації в офіційному порядку актів перевірки заправок вищезазначеного товариства від 8 та 11 серпня 2009 року та подальшу неперевірку пунктів заправки скрапленим газом, які належали цьому товариству.

Сторони обвинувачення та захисту користуються свободою у наданні доказів, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, а суд створює необхідні умови для здійснення сторонами наданих їм прав.

У даній справі сторони вважали, що фактичні обставини справи доведені наявними в справі доказами, які не потребували дослідження в ході судового розгляду справи, а місцевий суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, також визнав фактичні обставини справи доведеними.

Судом відповідно до вимог ст. 299 КПК України як ОСОБА_9 і ОСОБА_10 та їх захисникам ОСОБА_5 й ОСОБА_17, так і прокурору, належним чином роз’яснено умови прийняття фактичних обставин справи як таких, що сторонами не оспорюються та не підлягають дослідженню. При цьому суд впевнився, що визнання фактичних обставин справи є добровільним та істинним, а сторони проінформовані про відсутність у них права подальшого оспорювання фактичних обставин справи.

Таким чином, доводи захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 щодо неповноти та однобічності досудового та судового слідства не заслуговують на увагу.

Матеріали справи не містять обставин, що можуть викликати сумніви в правильності рішення суду.

Усе зазначене дає підстави вважати, що суд постановив законний та обґрунтований вирок.

Кваліфікація дій засуджених ОСОБА_9 й ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 368 КК України є правильною.

Посилання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на допущення кримінально-процесуальних порушень закону являються необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 112 КПК України у справах про злочини, передбачені ст. 368 КПК України, досудове слідство провадиться слідчими прокуратури. Кримінальна справа щодо ОСОБА_9 і ОСОБА_10 порушена старшим слідчим Київської транспортної прокуратури і ним же проведено досудове слідство та складено обвинувальний висновок, який затверджено прокурором. Порушень вимог ст. 116 КПК України при проведенні досудового слідства у справі слідчим транспортної прокуратури колегія суддів не вбачає.

Доводи захисників про фальсифікацію матеріалів справи, зокрема щодо створення слідчо-оперативної групи 16.09.2008 року (т. 3, а.с. 209), про приєднання до матеріалів справи диктофона як речового доказу постановою від 30.09.2008 року (т. 3, а.с. 32), тобто за рік до вказаних подій, не заслуговують на увагу, оскільки, як свідчать матеріали кримінальної справи, при винесенні вказаних постанов слідчим і виконуючим обов’язки прокурора допущено технічну помилку при зазначенні року їх винесення.

Твердження захисника ОСОБА_6 щодо необґрунтованого залучення у справі як понятих іногородніх осіб є безпідставними, адже ст. 127 КПК України не передбачає таких обмежень, бо понятим може бути фізична особа, не заінтересована в результатах кримінальної справи.

Що стосується посилання у касаційній скарзі захисника ОСОБА_5 про можливе порушення апеляційним судом таємниці нарадчої кімнати при постановленні вироку щодо ОСОБА_9 і ОСОБА_10, то вони не заслуговують на увагу, оскільки ці доводи захисника нічим не підтверджені. Як убачається з матеріалів кримінальної справи, порушень вимог ст. 322 КПК України – таємниці наради суддів, апеляційним судом не допущено.

На думку колегії суддів, не є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону у даній справі ненаправлення засудженим та захисникам доповнень до апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції. Так, відповідно до вимог ст. 355 КПК України до початку розгляду справи в апеляційному суді особа, яка подала апеляцію, має право її доповнити. Цим правом у справі щодо ОСОБА_9 і ОСОБА_10 скористався прокурор, але внесені доповнення лише частково деталізували раніше подану ним апеляцію, при цьому остаточні вимоги, у тому числі й щодо призначення покарання, не змінилися. Крім того, як апеляція прокурора, так і доповнення до неї, були предметом дослідження колегією суддів апеляційного суду, де учасниками судового розгляду були засуджені та їх захисники ОСОБА_5 і ОСОБА_6, які також не висловлювали клопотань щодо надання можливостей для додаткового вивчення поданих до апеляції прокурора доповнень.

Таким чином, порушень вимог кримінального чи кримінально-процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити постановити законний, обґрунтований та справедливий вирок, не встановлено.

Що стосується доводів касаційних скарг захисників про невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та даним про особи засуджених ОСОБА_9 і ОСОБА_10, то вони, на думку колегії суддів, підлягають частковому задоволенню.

Своє рішення про призначення ОСОБА_9 і ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі апеляційний суд відповідно до вимог ст. 65 КК України належним чином умотивував.

Разом із тим, враховуючи щире каяття ОСОБА_9 і ОСОБА_10 у вчиненому злочині, усунення заподіяної шкоди, їх позитивні характеристики, наявність у ОСОБА_9 захворювань та знаходження на утриманні неповнолітньої дитини, колегія суддів вважає, що покарання, обране апеляційним судом, не відповідає тяжкості злочину, даним про особу винних і визначено без урахування усіх обставин, що пом’якшують покарання.

За наявності декількох обставин, що пом’якшують покарання, зазначених вище, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням даних про особи ОСОБА_9 і ОСОБА_10 колегія суддів вважає за можливе призначити засудженим покарання, нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 2 ст. 368 КК України, тобто із застосуванням ст. 69 КК України, та визначити покарання у виді позбавлення волі з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків в установах державної влади та управління, з конфіскацією всього майна, яке власністю засуджених, крім житла, яке буде необхідним й достатнім для виправлення ОСОБА_9 і ОСОБА_10 та попередження нових злочинів.

При цьому колегія суддів вважає безпідставними доводи касаційних скарг захисників щодо порушення судом вимог ч. 4 ст. 67 КК України, адже апеляційним судом не визнавалося обставиною, що обтяжує покарання, вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, а вжито як висловлювання при обґрунтування необхідності призначення засудженим покарання у виді позбавлення волі.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційні скарги захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду м. Києва від 23 лютого 2010 року щодо ОСОБА_10 і ОСОБА_9 змінити:

вважати ОСОБА_10 засудженим за ч. 2 ст. 368 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків в установах державної влади та управління, на строк 3 роки з конфіскацією всього майна, яке власністю засудженого, крім житла.

ОСОБА_9 вважати засудженим за ч. 2 ст. 368 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків в установах державної влади та управління, на строк 3 роки з конфіскацією всього майна, яке власністю засудженого, крім житла.

У решті вирок суду залишити без зміни.