Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 20 липня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_5 на судові рішення щодо ОСОБА_6,

вироком Волноваського районного суду Донецької області від 04 січня 2006 року

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця міста Донецька, громадянина України, раніше судимого – 10 лютого 2005 року за ч. 1 ст. 129, ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 122, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 194 КК України до позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців,

засуджено за: ч. 3 ст. 355 КК України до позбавлення волі на строк 5 років; ч. 1

ст. 129 КК України до арешту на строк 6 місяців й на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів призначено покарання – позбавлення волі на строк 5 років.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів визначено остаточне покарання – позбавлення волі на строк 6 років.

ОСОБА_6 визнано винним у злочинах, які він скоїв за таких обставин.

21 січня 2003 року ОСОБА_6, уважаючи, що після смерті свого батька ОСОБА_7 він, як спадкоємець, має право на спадщину, разом з невстановленими особами приїхав у село Доля Волноваського району Донецької області з тим, щоб примусити ОСОБА_8, дружину батька, до виконання цивільно-правових зобов’язань, пов’язаних із спадкуванням. Приблизно о 21-ій годині, будучи в стані алкогольного сп’яніння, ОСОБА_6 спочатку під виглядом працівника міліції намагався потрапити в будинок, а коли йому це не вдалося, розбив шибку вікна й через отвір, що утворився, проник усередину. У будинку на ґрунті особистих неприязних відносин він затіяв сварку із

ОСОБА_8, під час якої ображав її й, погрожуючи вбивством і застосуванням насильства, почав домагатися видачі майна. У відповідь на відмову в обстановці, коли потерпіла намагалася сховатись від нього, завдав їй удар ножем в область правої сідниці. Потім кинув на ліжко, притиснув її рукою й, погрожуючи вбивством і фізичною розправою, примушував віддати йому автомобіль ВАЗ 2106 та ключі від нього. Там же під примусом і погрозою застосування ножа змусив написати доручення на керування автомобілем на його ім’я.

Наступного дня приблизно о 13-ій годині, будучи в стані алкогольного сп’яніння, в тому ж будинку ОСОБА_6 влаштував сварку, під час якої став ображати ОСОБА_9, сина ОСОБА_8, погрожувати йому вбивством і застосуванням насильства. Коли ОСОБА_9, уникаючи погроз, вийшов на вулиці, ОСОБА_6 узяв у будинку ніж і вийшов слідом. На вулиці він продовжив погрожувати вбивством ОСОБА_9, наздогнав його й замахувався на нього ножем. Останній за обстановки, що склалася, розцінив ці дії реальними, схопив підручний матеріал (шматок шиферу) з тим, щоб захиститися від удару. У цей момент на місці події появилась стороння особа, побачивши яку, ОСОБА_6 припинив свої дії.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 24 квітня 2009 року вирок змінено й зараховано в строк відбуття покарання – 2 місяці 12 днів та час тримання під вартою в слідчому ізоляторі з 11 березня 2009 року по 24 квітня 2009 року. У решті вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5, як убачається з її змісту, ставить питання про те, щоб змінити вирок у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону та неправильним застосуванням кримінального закону. Вважає, що суд незаконно засудив ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 355 КК України, оскільки між потерпілою та засудженим не існувало договірних відносин, а тому він не міг змушувати її до виконання будь-яких дій на його користь. На момент набрання вироком законної сили закінчилися строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 129 КК України, внаслідок чого ОСОБА_6 підлягав звільненню від кримінальної відповідальності за цей злочин. Стверджує, що при вирішенні питання про міру покарання суд, хоча й послався у вироку на ч. 4 ст. 70 КК України, проте фактично застосував положення ст. 71 КК України й призначив невиправдано суворе покарання. Покликається також на те, що апеляційний суд під час перегляду справи не повідомив захисника про дату та час розгляду справи, не виконав вказівок касаційного суду, зазначених в ухвалі від 27 березня 2008 року, не дав вичерпних відповідей на доводи апеляції про порушення правил підсудності, невиконання органами досудового слідства вказівок суду першої інстанції, який направляв справу на нове розслідування. Просить виправдати ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 355 КК України та звільнити від кримінальної відповідальності за ч. 1

ст. 129 КК України у зв’язку із закінченням строків давності.

Заслухавши доповідача, прокурора Парусова А.М., який просив судові рішення залишити без зміни, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотивуючи винуватість ОСОБА_6 у примушуванні до виконання цивільно-правових зобов’язань, суд послався на показання потерпілої ОСОБА_8, з яких убачається, що між нею та засудженим склалися неприязні стосунки з приводу поділу спадкового майна покійного ОСОБА_7 – батька засудженого. 21 січня 2003 року приблизно о 21-ій годині ОСОБА_6 разом з невідомими особами приїхав до її будинку й за обставин, зазначених у вироку, став домагатися передачі йому майнових прав на майно, що залишилося після смерті її чоловіка та батька засудженого.

Про поведінку ОСОБА_6 в будинку, який лаявся брутальними словами, розмахував ножем і не реагував на будь-які зауваження; про перебування в будинку літнього віку жінки, яка мала схвильований і переляканий вигляд; про порушену обстановку в будинку такі ж показання дав свідок ОСОБА_11, який був очевидцем цих обставин.

Потерпілий ОСОБА_9 пояснив, що наступного дня, тобто 22 січня 2003 року, його мати ОСОБА_8 розповіла йому про причини та обставини застосування до неї насильства засудженим. ОСОБА_8 була дуже схвильована, на її нічній сорочці він побачив пляму кольору, схожу на кров. Обстановка в будинку була порушена: на веранді та в кімнаті були вибиті шибки, речі перекинуті. Зайшовши в будинок, застав там ОСОБА_6, який будучи в стані алкогольного сп’яніння, у відповідь на його вимогу припинити чіплятися до матері схопив ножа та за обставин, наведених вироку, пригрозив йому вбивством.

Про неодноразові сварки засудженого зі своїм батьком за його життя з приводу спадщини повідомив свідок ОСОБА_12, який був їх очевидцем. Про поведінку ОСОБА_6 ввечері 21 січня 2003 року дізнався зранку наступного дня зі слів ОСОБА_8 та пересвідчився в їх правдивості, побачивши обстановку в будинку та стан, в якому перебувала потерпіла. Зокрема, він побачив пляму крові на підлозі в будинку та на нічній сорочці ОСОБА_8

Показання аналогічні свідченням ОСОБА_12 дали свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14

Про застосування засудженим ножа до ОСОБА_8 вбачається з показань свідка ОСОБА_15, яка 22 січня 2003 року як медичний працівник обробляла рану на її тілі й визначила, що вона могла утворитися від удару ножем, яким, як їй повідомила потерпіла, напередодні ввечері їй завдав ОСОБА_6

Зважаючи на ці докази, а також дані огляду будинку потерпілої про виявлення у ньому уламків скла шибок вікна на підлозі, плями, схожої на пляму крові, уламка клинка ножа на підлозі, аркуша паперу з написом "Довіреність"; дані висновку судово-медичної експертизи про спричинення ОСОБА_8 колото-різальної рани ножем; дані про те, що після смерті ОСОБА_16 залишився автомобіль і, що в межах шестимісячного строку ОСОБА_6 звернувся із заявою про право на спадщину після смерті батька, та інших доказів, наведених у вироку, суд дійшов обґрунтованого висновку про винність ОСОБА_6 в інкримінованого йому злочині, передбаченому ч. 3 ст. 355 КК України (т. 1 а. с. 31-33, 426).

У зв’язку із цим доводи скарги про розгляд справи з порушенням вимог кримінально-процесуального закону про повноту, всебічність та об’єктивність дослідження обставин справи є необґрунтованими.

Зі змісту дій засудженого видно, що вони були зумовлені бажанням отримати майно, право на яке виникає чи переходить на підставах, визначених цивільним законодавством. Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2), інші юридичні факти (пункт 4 частини 2). Згідно із ст. 1216 даного Кодексу спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Перехід цих прав та обов’язків регулюється відповідно до загальних положень про спадкування, передбачених главою 84 ЦК України (435-15) . З урахуванням наведеного твердження захисника про те, що кримінальна відповідальність за примушування до виконання цивільно-правових зобов’язань настає тільки щодо договорів, правочинів чи інших зобов’язань і не стосуються інших правовідносин, які регулюються цивільним законодавством, зокрема, й прав та обов’язків особи на спадщину, є таким, що не випливають зі змісту об’єктивної сторони ч. 3 ст. 355 КК України, а тому не можуть бути підставами для скасування чи зміни оскаржених судових рішень.

Не можна погодитися й з твердженнями скарги про те, що органи досудового слідства безпідставно не допустили до участі в справі як захисника матері засудженого – ОСОБА_17, оскільки вона була допитана у даній справі як свідок, а тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 61 КПК України не могла захищати його інтереси. У контексті наведеного колегія суддів не погоджується з іншими доводами про порушення права на захист, бо, як видно зі справи, до участі у ній були допущені як захисники адвокати ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, від послуг яких засуджений відмовився, зокрема й тоді, коли його брат – ОСОБА_5 почав захищати його інтереси ( т. 1 а. с. 83, 234, т. 2 а. с. 26, 31).

Не викликають сумнівів посилання захисника на застосування щодо ОСОБА_6 насильства під час проведення досудового слідства. Зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та в. о. прокурора Волноваського району Донецької області, який за наслідками перевірки матеріалів за заявою ОСОБА_6 своїми постановами від 15 лютого 2006 року та 28 листопада 2006 року відмовив в порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції.

При визначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів суд застосував принцип часткового складання покарань, й за наявних фактичних обставин справи, кількості злочинів, їх наслідків, форми вини, мотиву та часу їх скоєння обрав вид та розмір покарання на підставах і в порядку, який не суперечить положенням, передбачених частинами 1, 4 ст. 70 КК України. Тому доводи касаційної скарги про неправильне застосування закону при визначенні покарання є безпідставними.

При повторному розгляді справи апеляційний суд погодився з оцінкою доказів та результатами розгляду справи місцевим судом, посилаючись на які навів розгорнуті мотиви незгоди з доводами скарги захисника. У зв’язку із цим міркування ОСОБА_5 про скасування ухвали апеляційного суду з огляду на невиконання судом апеляційної інстанції вказівок касаційного суду, зазначених в ухвалі від 27 березня 2008 року, є непереконливими.

Разом з тим колегія суддів погоджується з доводами захисника про те, що з дня вчинення погрози вбивством щодо ОСОБА_9 сплинули строки давності притягнення до кримінальної відповідальност і, з огляду на які судові рішення підлягають зміні.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки.

Відповідно до ст. 12 КК України посягання, передбачене ч. 1 ст. 129 КК України, відноситься до злочинів невеликої тяжкості.

Із матеріалів справи випливає, що погрозу вбивством щодо

ОСОБА_9 він скоїв 22 січня 2003 року, а вирок за цей злочин набрав законної сили 24 квітня 2009 року, тобто по спливу встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. При цьому зазначені передумови та підстави, які виключали можливість засудження ОСОБА_6 за це діяння із призначенням покарання, склалися ще до постановлення ухвали апеляційним судом.

Зважаючи на наведене, колегія судів вважає, що судові рішення в частині засудження ОСОБА_6 за погрозу вбивством підлягає зміні, а останній звільненню від покарання за скоєння цього діяння.

Керуючись ст.ст. 394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 задовольнити частково.

Вирок Волноваського районного суду Донецької області від 04 січня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 24 квітня 2009 року щодо ОСОБА_6 змінити й звільнити його від покарання за ч. 1 ст. 129 КК України на підставі ст. 49 КК України у зв’язку із закінченням строків давності.

Вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 3 ст. 355 КК України і на підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 355 КК України та вироком Ленінського районного суду міста Донецька від 10 лютого 2005 року, до остаточного покарання визначеного судом першої інстанції – позбавлення волі на строк 6 років.

У решті судові рішення залишити без зміни.