Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 15 липня 2010 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1, його захисника ОСОБА_7 та потерпілої ОСОБА_6 на вирок Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 23 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 22 вересня 2009 року.

Вироком Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 23 липня 2009 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1

уродженця смт Братське Миколаївської області,

громадянина України,

раніше судимого: 1) 27 березня 2001 року Березнегуватським районним судом Миколаївської області за ч. 2 ст. 229-6 КК України 1960 року на 2 роки позбавлення волі умовно з іспитовим строком 3 роки; 2) 4 лютого 2005 року Снігурівським районним судом Миколаївської області за ч. 2 ст. 123, ч. 2 ст. 296, ч. 2 ст. 263 та на підставі статей 70, 71 КК України на 4 роки позбавлення волі; звільненого 7 серпня 2008 року по відбуттю покарання, -

засуджено за ч. 3 ст. 152 КК України на 7 років позбавлення волі.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за те, що він 14 серпня 2008 року приблизно о 17 годині 30 хвилин, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння на території домоволодіння № АДРЕСА_1, за обставин, детально викладених у вироку, висловлюючи погрози про застосування фізичного насильства і застосовуючи фізичне насильство, вчинив зґвалтування неповнолітньої ОСОБА_6

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 22 вересня 2009 року зазначений вирок залишено без змін.

У касаційних скаргах засудженого, його захисника та потерпілої, які є аналогічними за своїм змістом, порушується питання про скасування постановлених щодо ОСОБА_1 судових рішень та закриття провадження по справі у зв’язку з відсутністю в його діях складу інкримінованого йому злочину. На обґрунтування своєї позиції касатори зазначають, що висновки суду про доведеність вини ОСОБА_1 не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються показаннями потерпілої і свідка ОСОБА_2., даними ними в судовому засіданні. Вказують на те, що справу розглянуто однобічно, необ’єктивно та упереджено. Вважають, що суд обґрунтував свій вирок на припущеннях, зокрема, суперечливих показаннях свідків ОСОБА_3., ОСОБА_4., ОСОБА_5. Також, наводячи свої обґрунтування, ставлять під сумнів висновок судово-медичної експертизи та показання експерта ОСОБА_8., які він давав у судовому засіданні. Стверджують, що зґвалтування не було, а потерпіла на досудовому слідстві давала показання під тиском працівників міліції. Крім того зазначають, що ОСОБА_1 не було відомо про неповнолітній вік потерпілої, а відтак його дії помилково кваліфіковані за ч. 3 ст. 152 КК України.

Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора, який вважав, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, пояснення захисника, який підтримав касаційні скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що вони підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи" № 5 від 30 травня 2008 року (v0005700-08) кримінальна відповідальність за вчинення зґвалтування неповнолітньої настає лише за умови, якщо винна особа усвідомлювала (достовірно знала чи припускала), що вчиняє такі дії щодо неповнолітньої особи, а так само повинна і могла це усвідомлювати. При цьому суд повинен враховувати не тільки показання підсудного, а й потерпілої особи, ретельно перевіряти їх відповідність усім конкретним обставинам справи. При вирішенні цього питання враховується вся сукупність обставин справи, зокрема, зовнішні фізичні дані потерпілої, її поведінка, знайомство винної особи з нею, володіння винною особою відповідною інформацією. Неповнолітній вік потерпілої не може бути підставою для кваліфікації вказаних дій за ч. 3 ст. 152 КК, якщо буде доведено, що винна особа сумлінно помилялася щодо фактичного віку потерпілої.

Ці роз'яснення не були взяті до уваги судом при розгляді даної кримінальної справи, внаслідок чого залишилися недослідженими такі обставини, з'ясування яких має істотне значення для правильного вирішення справи.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, свій висновок щодо наявності в діях ОСОБА_1 такої кваліфікуючої ознаки зґвалтування як вчинення його щодо неповнолітньої, суд мотивував тільки тим, що при знайомстві ОСОБА_1 з ОСОБА_6 їх спільна знайома свідок ОСОБА_9. вказала, що остання є її однокурсницею по ліцею і ця інформація, на думку суду, давала можливість засудженому усвідомлювати неповнолітній вік потерпілої. При цьому суд не дав ніякої оцінки тому факту, що самій ОСОБА_9. на момент подій виповнилося 19 років. Крім цього, судом не були взяті до уваги й інші наявні в матеріалах справи дані щодо зовнішніх фізичних даних потерпілої, її поведінки під час подій та обставин знайомства.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про наявність в діях ОСОБА_1 такої кваліфікуючої ознаки зґвалтування як вчинення його щодо неповнолітньої є передчасним, оскільки не ґрунтується на аналізі та оцінці всієї сукупності наявних у справі даних.

Таким чином, суд першої інстанції допустив таку неповноту з'ясування обставин справи, яка істотно вплинула на правильність прийняття рішення у справі, що є безумовною підставою для скасування вироку суду й направлення справи на новий судовий розгляд, під час якого суду належить повно й всебічно дослідити всі обставини справи, наявні докази, дати їм належну оцінку, ретельно перевірити й інші доводи засудженого, його захисника і потерпілої та на підставі цього прийняти по справі законне та обґрунтоване рішення.

Оскільки апеляційна інстанція не звернула уваги на порушення норм кримінально-процесуального законодавства, допущені судом першої інстанції, не усунула зазначених порушень і залишила вирок суду без зміни, то ухвала апеляційної інстанції також підлягає скасуванню.

Підстав для скасування судових рішень та закриття справи щодо ОСОБА_1 за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК України, як про це йдеться у касаційних скаргах, колегія суддів не вбачає.

Що стосується клопотання захисника засудженого про виклик ОСОБА_1 для дачі пояснень у суді касаційної інстанції, то за змістом ст. 391 КПК України обов'язкової участі засудженого, який утримується під вартою, в судовому засіданні при перевірці рішень, зазначених у ч. 2 ст. 383 КПК України, діюче кримінально-процесуальне законодавство не передбачає, і необхідності у виклику ОСОБА_1 колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 395- 396 КПК України, колегія суддів

касаційні скарги засудженого ОСОБА_1, його захисника ОСОБА_7 та потерпілої ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 23 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 22 вересня 2009 року щодо ОСОБА_1 с к а с у в а т и, а справу направити на новий судовий розгляд у той же місцевий суд.