Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 13 липня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1, поданою в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок апеляційного суду міста Києва від 16 лютого 2010 року,

вироком Дарницького районного суду міста Києва від 01 грудня 2009 року

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця міста Києва, громадянина України, такого, що не має судимостей,

засуджено за ч. 1 ст. 187 КК України до позбавлення волі на строк 4 роки та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з покладенням на нього обов’язків, передбачених ст. 76 КК України, не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та роботи та періодично з’являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_3 20 000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

Як установив суд, злочин було вчинено за таких обставин.

05 лютого 2009 року приблизно о 23-ій годині 30 хвилин ОСОБА_2 знаходився біля четвертого під’їзду будинку АДРЕСА_1. Коли в цей час в під’їзд заходив мешканець цього будинку ОСОБА_3, ОСОБА_2 випередив його і зайшов у під’їзд першим, після чого різко розвернувся й з метою заволодіння майном напав на нього. Він завдав ОСОБА_3 декілька ударів кулаком в обличчя, від яких той упав на підлогу, а тоді став бити його руками та ногами по голові. Від цих ударів ОСОБА_3 знепритомнів, після чого ОСОБА_2 заволодів його мобільним телефоном "Самсунг" з карточкою оператора, грошима та іншим майном на загальну суму 800 гривень.

Задовольнивши апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, апеляційний суд міста Києва 16 лютого 2010 року постановив свій вирок, яким скасував вирок місцевого суду в частині призначення покарання та постановив новий, яким призначив ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 187 КК України покарання – позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. Зарахував у строк відбуття покарання час перебування під вартою з 26 лютого по 06 березня 2009 року. У решті вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1 порушує питання про скасування вироку апеляційного суду та, як можна зрозуміти з її змісту, звільнити ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням. Вважає, що суд не навів необхідних і переконливих доводів на користь застосування до ОСОБА_2 покарання, пов’язаного з ізоляцією від суспільства. Не врахував поведінку засудженого упродовж усього провадження у справі, протягом якого він не вчинив будь-яких протиправних дій; навпаки виконував всі вказівки слідчого, а також створив сім’ю. Акцентує увагу на даних про особу, зокрема, що ОСОБА_2 не має судимостей, позитивно характеризується за місцем колишньої роботи, утримує двох малолітніх дітей.

Фактичні обставини справи, доведеність винності та кримінально-правова оцінка дій ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 187 КК України, ніким не оспорюються, зокрема й захисником у поданій ним касаційній скарзі.

Заслухавши доповідача, прокурора Волошину Т.Г., яка просила залишити вирок без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду а таке.

Із вироку суду першої інстанції видно, що постановляючи рішення про звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції виходив в основному з даних про особу засудженого – позитивної характеристики з колишньої роботи, відсутності судимостей, того, що він утримує двох малолітніх дітей. Також вказав, що враховує суспільну небезпечність вчиненого злочину.

Не погоджуючись з цим рішенням, апеляційний суд слушно зазначив у своєму вироку, що місцевий суд не врахував ряд обставин, які мають значення для вирішення справи, а тому з урахуванням цих обставин обґрунтовано призначив йому покарання, пов’язане з позбавленням волі на певний строк.

Наведені в касаційні скарзі захисника доводи не впливають на відповідність та справедливість вироку апеляційного суду, оскільки не спростовують тих обставин, посилаючись на які суд призначив нове покарання.

Зокрема, обґрунтовуючи вид та розмір покарання, суд правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, віднесення його законом до категорії тяжких, що у свою чергу впливає на міру покарання, а також зважив на конкретні обставини самого діяння, які власне й розкривають зміст його тяжкості.

Звернув суд увагу й суб’єктивне ставлення засудженого до своїх дій, який упродовж усього провадження у справі заперечував свою причетність до злочину і не вжив заходів для залагодження провини перед потерпілим та відшкодування останньому шкоди.

Зі справи видно, що ОСОБА_2 після звільнення з роботи в листопаді 2006 року фактично ніде не працював; принаймні даних, які б документально стверджували протилежне, у матеріалах справи немає.

Щодо характеристики засудженого, то вона була дана за період його роботи більш ніж дворічної давності. Крім того, цей документ викликає певні критичні застереження відносно його достовірності через те, що рукописний текст опису характеру засудженого та прізвище, ім’я та по батькові особи, яка його видала, виконані різними барвниками та різними мовами, а підпис особи, що видала характеристику, не завірений відбитком печатки (цей відбиток поставлено збоку її підпису).

Зважаючи на ці обставини апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що виправлення ОСОБА_2 та попередження нових злочинів можна досягти, призначивши покарання, пов’язане з ізоляцією від суспільства на певний строк. Це покарання, з урахуванням того, що воно визначено більш наближено до мінімальної межі санкції частини статті звинувачення, за даних обставин справи є необхідним та достатнім.

Керуючись ст.ст. 394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

вирок апеляційного суду міста Києва від суду міста Києва від 16 лютого 2010 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_1, подану в інтересах засудженого ОСОБА_2, – без задоволення.