Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 13 липня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Полтавської області на вирок Шишацького районного суду Полтавської області від 31 липня 2009 року, яким

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

таку, що немає судимості,

засуджено за ч. 1 ст. 190 КК України до обмеження волі на строк два роки, за ч. 3 ст. 358 КК України до обмеження волі на строк один рік, за ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 366 КК України до обмеження волі на строк один рік з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно – господарських обов’язків строком на один рік.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом складання призначених покарань ОСОБА_5 визначено остаточне покарання – обмеження волі на строк два роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно – господарських обов’язків строком на один рік.

На підставі ст. ст. 75, 76 КК України засуджену звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік, з покладенням на неї обов’язків повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання та періодично з’являтися для реєстрації в органи кримінально - виконавчої системи.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

ОСОБА_5 визнано винною у тому, що вона 24 листопада 2005 року з метою направленою на незаконне заволодіння коштами Пенсійного фонду України, схилила службових осіб спеціальної онкологічної медико–соціальної експертної комісії Полтавського обласного Центру МСЕК (далі ОНКО МСЕК) до видачі їй завідомо неправдивого документа про наявність у неї інвалідності для отримання пенсії по інвалідності. Унаслідок чого передала голові ОНКО МСЕК ОСОБА_6 в якості хабара кошти в сумі 500 грн. за видачу нею завідомо неправдивого документа про призначення їй групи інвалідності, чим схилила ОСОБА_6 до службового підроблення, тобто внесення до офіційного документу завідомо неправдивих відомостей, а також до складання та видачі завідомо неправдивого документа. На підставі вказаного документа ОСОБА_5 подала до управління Пенсійного фонду України у Шишацькому районі заяву про призначення їй пенсії по інвалідності. За період з 24 листопада 2005 року по 31 жовтня 2008 року ОСОБА_5 було виплачено пенсію на загальну суму 15 181 грн. 16 коп.

У касаційному поданні прокурор порушує питання про скасування вироку з направленням справи на новий судовий розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону. На думку прокурора, суд необґрунтовано застосував до ОСОБА_5 покарання у виді обмеження волі, оскільки вона досягла пенсійного віку, також безпідставно призначив додаткове покарання - позбавлення права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно – господарських обов’язків, оскільки вона зазначені посади не обіймала. Крім того, призначене покарання не відповідає тяжкості злочину та особі засудженої внаслідок невиправданої м’якості.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора Саленка І.В., який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 61 КК України покарання у виді обмеження волі не застосовується до осіб, що досягли пенсійного віку.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто на момент постановлення вироку від 31 липня 2009 року вона досягла пенсійного віку.

Проте, суд при призначенні покарання зазначені обставини не врахував, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 61 КК України.

Крім того, місцевий суд також неправильно застосував кримінальний закон, призначивши ОСОБА_5 додаткове покарання у виді позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно – господарських обов’язків.

Відповідно до ст. 55 КК України та роз’яснень, що містяться в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року (v0007700-03) (зі змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України № 18 від 10 грудня 2004 року (v0018700-04) , № 8 від 12 червня 2009 року (v0008700-09) ) "Про практику призначення судами кримінального покарання" позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю застосовується лише до тих осіб, які обіймали посади чи займалися діяльністю, з якими було пов’язано вчинення злочину.

Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_5, на час вчинення злочину ніде не працювала.

У зв’язку з цим рішення суду про призначення ОСОБА_5 додаткового покарання у виді позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно – господарських обов’язків є помилковим.

За таких обставин вирок підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд. Під час нового розгляду суду необхідно врахувати вищенаведене і якщо суд дійде висновку щодо доведеності вини ОСОБА_5 у злочині, за який її притягнуто до кримінальної відповідальності, то їй слід призначити покарання з дотриманням вимог ст. 65 КК України, яке б відповідало ступеню тяжкості злочину та її особі.

Керуючись ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів, -

касаційне подання заступника прокурора Полтавської області задовольнити частково.

Вирок Шишацького районного суду Полтавської області від 31 липня 2009 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі суду.