Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 8 липня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Ровеньківського міського суду Луганської області від 9 грудня 2009 року.

Цим вироком

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженку і жительку м. Ровеньки Луганської області, громадянку України,

раніше судиму 14 січня 2009 року Ровеньківським міським судом Луганської області за ч. 1 ст. 309 КК України на 1 рік позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнену від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, –

засуджено за ч. 1 ст. 190 КК України до штрафу у розмірі 850 грн.

Постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь потерпілої ОСОБА_5 на відшкодування матеріальної шкоди 110 грн.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

ОСОБА_4 визнано винною та засуджено за те, що вона 1 вересня 2009 року у період часу з 16 години 15 хвилин до 19 години, маючи умисел на заволодіння чужим майном шляхом обману, з корисливих міркувань, з метою наживи, перебуваючи в супермаркеті "Smart", розташованому на кв. Шахтарському м. Ровеньки Луганської області, за обставин детально викладених у вироку, ввела в оману ОСОБА_5, заволодівши її грошима в сумі 170 грн. та з місця злочину зникла, розпорядившись вказаними грошима на власний розсуд.

У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 та правильність кваліфікації її дій, порушує питання про скасування постановлених у справі судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону при призначенні їй покарання та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженої внаслідок м’якості. На обґрунтування своєї позиції зазначає, що ОСОБА_4 вчинила злочин у період іспитового строку, а тому суд мав призначити їй остаточне покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України. Крім того вважає, що призначене останній покарання у виді штрафу є надто м’яким.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Висновки про винуватість засудженої ОСОБА_4 у вчиненні злочину суд обґрунтував викладеними у вироку доказами, які ніким не оспорюються.

Виходячи з фактичних обставин справи, суд правильно кваліфікував дії засудженої ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 190 КК України.

Призначаючи ОСОБА_4 покарання, суд першої інстанції врахував як характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого нею злочину, так і дані про особу засудженої, яка за місцем проживання характеризується задовільно, раніше судима, частково відшкодувала спричинену шкоду, не працює у зв’язку з тим, що перебуває у відпустці по догляду за дитиною, обставини, що пом’якшують покарання – щире каяття, наявність на утриманні малолітньої дитини віком 2 роки, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Врахувавши наведені обставини, а також думку потерпілої, яка просила не позбавляти ОСОБА_4 волі, суд дійшов правильного висновку про можливість призначення ОСОБА_4 покарання, не пов’язаного з ізоляцією від суспільства, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 190 КК України, у виді штрафу, належним чином обґрунтувавши своє рішення.

З урахуванням наведеного, призначене ОСОБА_4 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України та є необхідним і достатнім для її виправлення і попередження нових злочинів.

Отже, посилання у касаційному поданні на м'якість призначеного засудженій покарання є безпідставними.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України, основне покарання у виді штрафу при призначенні його за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарання не підлягають і виконуються самостійно.

За таких обставин, рішення місцевого суду про самостійне виконання постановлених щодо ОСОБА_4 вироків не суперечить вимогам закону.

Перевіркою матеріалів справи не виявлено порушень вимог закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законне і обґрунтоване рішення.

Не вбачаючи передбачених ст. 398 КПК України підстав для скасування або зміни постановлених щодо ОСОБА_4 судових рішень та керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

відмовити у задоволенні касаційного подання прокурора.