Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого

Верещак В.М.,

суддів

Пивовара В.Ф., Пошви Б.М.,

за участю прокурора

Саленка І.В.

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 8 липня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Донецької області на вирок Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 7 вересня 2009 року щодо ОСОБА_5,

зазначеним вироком

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше судимий,

засуджений за ч.2 ст. 186 КК України 5 років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки.

ОСОБА_5 визнаний винним у тому, що він 30 червня 2009 року, близько 18 години, в м. Маріуполі, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, повторно, умисно, за попередньою змовою з невстановленою слідством особою, погрожуючи застосуванням насильства, відкрито заволодів мобільним телефоном ОСОБА_6, чим спричинив потерпілому матеріальний збиток на суму 1714 грн.

В апеляційному порядку даний вирок не переглядався.

У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи доведеність винності ОСОБА_5 та правильність кваліфікації його дій, посилається на м’якість призначеного засудженому покарання і необґрунтованість звільнення останнього від відбування призначеного покарання та просить скасувати вирок, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді, виступ прокурора, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом’якшують і обтяжують покарання. Ці вимоги закону судом не дотримані, про що обґрунтовано йдеться у касаційному поданні.

Так суд, приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_5 від відбування призначеного йому покарання з випробуванням, послався у вироку на те, що засуджений характеризується посередньо, на обліку в наркологічному, психіатричному та туберкульозному диспансерах не перебуває. В якості обставини, що пом’якшує покарання, суд врахував його щире каяття.

Разом з тим місцевий суд вказав, але фактично не врахував у вироку, що засуджений раніше судимий за злочин проти власності, судимість за який не знято і не погашено у встановленому законом порядку, вчинений ним новий злочин відноситься до категорії тяжких. Крім того, засуджений ніде не працює та вчинив злочин у стані алкогольного сп’яніння. Зазначені обставини свідчать про небажання ОСОБА_5 стати на шлях виправлення, а тому висновок суду про можливість його перевиховання без ізоляції від суспільства не є обґрунтованим.

Виходячи з викладеного, вирок щодо ОСОБА_5 підлягає скасуванню у зв’язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, а кримінальна справа щодо нього - направленню на новий судовий розгляд.

Якщо суд, під час нового розгляду справи, дійде висновку про доведеність винності ОСОБА_5 у вчиненні злочину, за який його засуджено, то призначене покарання із звільненням від його відбування з випробуванням слід вважати м’яким.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора Донецької області задовольнити.

Вирок Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 7 вересня 2009 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же місцевий суд.