Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 06 липня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Донецької області та касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Центрально-Міського районного суду міста Горлівки Донецької області від 15 жовтня 2009 року,

цим вироком

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця міста Горлівки Донецької області, громадянина України, раніше судимого – 24 червня 2003 року за ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 185 КК України до позбавлення волі на строк 8 років, (звільненого 28 жовтня 2008 року умовно-достроково на 1 рік 7 місяців 14 днів),

засуджено за ч. 3 ст. 187 КК України до позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого й на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків визначено остаточне покарання – позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 16 квітня 2009 року приблизно о 13-ій годині 20 хвилин з корисливою метою у час роботи проник у крамницю "Віват", розташовану на вулиці Мінській, 63 у місті Горлівці Донецької області, приставив до шиї продавчині ОСОБА_1 ножа та під погрозою застосування насильства заволодів сигаретами, продуктами харчування та іншим майном на загальну суму 3 337 гривень 45 копійок.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

У касаційному поданні заступник прокурора Донецької області ставить питання про те, щоб скасувати вирок і направити справу на новий судовий розгляд у зв’язку із неправильним застосуванням кримінального закону. Вважає, що вхід ОСОБА_1 у крамницю в години її роботи, коли вхід був вільний, не може розглядатися як проникнення у приміщення. Такі дії не утворюють складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, а підпадають під ознаки ч. 2 ст. 187 КК України. Посиланням на ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу, зокрема, схильність ОСОБА_1 до протиправної поведінки, обґрунтовує призначення засудженому невиправдано м’якого покарання.

Прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, зазначає, що суд поза межами пред’явленого обвинувачення визнав

ОСОБА_1 особою, яка раніше вчинила розбій. При цьому не вказав, що останній вчинив злочин з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя і здоров'я особи, яка зазнала нападу. Просить вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, прокурора Сорокіну О.А., яка підтримала касаційне подання заступника прокурора та не погодилася з доводами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, обговоривши доводи касаційних подань та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що в задоволенні касаційних звернень слід відмовити з таких підстав.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 під час усього провадження у кримінальній справи пояснював, що у день злочину він вирішив роздобути грошей для купівлі алкогольних напоїв. Саме з цією метою, маючи при собі ножа, він прийшов до крамниці поряд зі своїм будинком, бо знав, що там буде тільки продавець, і з тією ж установкою ввійшов усередину крамниці.

Оскільки для заволодіння майном засуджений застосував насильство до потерпілої ОСОБА_1, яке полягало у приставлянні до горла ножа, та у крамниці під дією цього насильства реалізував свій намір, суд правильно кваліфікував ці дії як розбій, поєднаний з проникненням в приміщення, тобто як злочин, передбачений ч. 3 ст. 187 КК України.

Про правильність такої кримінально-правової оцінки свідчить також роз’яснення, які містяться у п. 22 Постанови № 10 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року "Про судову практику у справах про злочини проти власності" (v0010700-09) , згідно яких при вирішенні питання про наявність в діях винної особи ознаки проникнення до приміщення необхідно з'ясувати, з якою метою особа опинилася у приміщенні та коли саме в неї виник умисел на заволодіння майном.

Тому доводи заступника прокурора про неправильне застосування кримінального закону є безпідставними.

Не впливають на правильність висновків суду й доводи прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції. Зі справи і, зокрема, мотивувальної частини вироку видно, що суд визнав ОСОБА_1 винним у тих злочинних діях, які встановили, визнали доведеними та поставили йому в провину органи досудового слідства. Таке рішення не суперечить вимогам ст.ст. 275, 334 КПК України. У зв’язку із цим твердження прокурора про те, що суд неправильно визнав кваліфікуючою ознакою повторність розбою, яка йому в провину не ставилися, і навпаки не інкримінував вчинення погрози застосування насильства, є безпідставними.

Відповідно до ст. 71 КК України при визначенні остаточного покарання за сукупністю вироків, суд вправі повністю або частково приєднати невідбуту частину покарання.

Призначивши ОСОБА_1 за новим вироком частину невідбутого покарання за попереднім вироком, суд не порушив приписів зазначеної норми, тому доводи касаційного подання заступника прокурора області про неправильне застосування кримінального закону є необґрунтованими.

У взаємозв’язку зі сказаним необґрунтованими слід визнати й доводи прокурора про те, що через неправильне застосування матеріального закону суд призначив засудженому невиправдано м’яке покарання.

Керуючись ст.ст. 394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

Вирок Центрально-Міського районного суду міста Горлівки Донецької області від 15 жовтня 2009 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційне подання заступника прокурора Донецької області та касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, - без задоволення.