Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні у м. Києві 1 липня 2010 року справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої та апеляційної інстанцій, на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 квітня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 29 квітня 2009 року,

слідчий з ОВС слідчого відділу податкової міліції ДПА у Волинській області 31 березня 2009 року виніс постанову про порушення кримінальної справи щодо службових осіб ТзОВ "Саюр" – ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366 КК України.

Як убачається з даної постанови, приводом до порушення кримінальної справи було безпосереднє виявлення слідчим під час вивчення матеріалів, зібраних працівниками ВПМ Ковельської МДПІ за результатами планової виїзної перевірки ТзОВ "Саюр" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 квітня 2007 року по 30 червня 2008 року, ознак злочинів, а підставами – встановлення в ході перевірки цих матеріалів достатніх даних, що вказували на наявність у діях службових осіб ТзОВ "Саюр" – ОСОБА_5 ОСОБА_6, ОСОБА_7 ознак злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366 КК України.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 квітня 2009 року за скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 скасовано постанову слідчого від 31 березня 2009 року про порушення щодо них кримінальної справи за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366 КК України.

Скасовуючи вказану постанову слідчого, місцевий суд указав, що на час порушення кримінальної справи органи досудового слідства не мали достатніх приводів та підстав для прийняття такого рішення.

Обґрунтовуючи своє рішення суд зазначив, що на момент прийняття рішення про порушення кримінальної справи органи досудового слідства не мали достатніх даних, які б свідчили про наявність ознак злочину у діях службових осіб ТзОВ "Саюр". Зокрема, суд послався на те, що акт податкової перевірки про результати перевірки вказаного товариства, відповідно до якого товариству було донараховано податок на прибуток підприємства та ПДВ і відповідно до нього прийняті податкові повідомлення-рішення, на даний час оскаржуються товариством, а відтак не може бути приводом та підставою для порушення кримінальної справи.

Крім того, суд зазначив, що у матеріалах, на підставі яких було прийнято рішення про порушення кримінальної справи, відсутні будь-які пояснення ОСОБА_6, хоча справа порушена і щодо неї як службової сособи ТзОВ "Саюр".

Також суд у своїй постанові зробив висновок про те, що підставами для порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_5, ОСОБА_7 був аналіз даних фінансово-господарської діяльності ТзОВ "Саюр" та інформації, здобутої оперативно-розшуковим шляхом, яка базувалася на припущеннях, оскільки не перевірено та не дано оцінки діяльності товариства з іншими підприємствами, а також щодо фактичних обставин будівництва.

Суд також вказав на те, що пояснення ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 не можуть бути достатньою підставою для порушення кримінальної справи, а інших доказів по справі не зібрано.

Також суд зазначив, що постанови слідчих від 10 грудня 2008 року та від 27 січня 2009 року про порушення кримінальної справи щодо службових осіб ТзОВ "Саюр" – ОСОБА_5 ОСОБА_6, ОСОБА_7 за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366 КК України, скасовані постановами Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 грудня 2008 року та 19 лютого 2009 року, які ухвалами апеляційного суду Волинської області від 14 січня 2009 року та 6 березня 2009 року, відповідно, залишені без змін.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 29 квітня 2009 року зазначену постанову місцевого суду залишено без зміни.

У касаційному поданні прокурор порушує питання про скасування зазначених судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд. При цьому посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність достатніх приводів і підстав до порушення зазначеної кримінальної справи та вдалися до оцінки зібраних у ній матеріалів, що можливо лише при розгляді справи по суті.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали провадження за скаргою та матеріали, на підставі яких було прийнято рішення про порушення кримінальної справи, обговоривши доводи подання прокурора, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з наступних підстав.

Виходячи зі змісту статей 94- 97, ст. 236-8 КПК України, суд першої інстанції, здійснюючи судовий контроль за законністю порушення кримінальної справи, має перевірити чи є приводи та підстави, які вказують на ознаки злочину, чи достатньо даних для того, щоб розпочати процедуру досудового слідства та чи немає обставин, передбачених ст. 6 КПК України, які виключають провадження в кримінальній справі. При цьому суд не повинен розглядати та вирішувати заздалегідь ті питання, які мають вирішуватися при розгляді кримінальної справи по суті.

У даній справі суд першої інстанції порушив зазначені вимоги закону під час розгляду скарги, на що не звернув уваги й апеляційний суд.

Як убачається з постанови про порушення кримінальної справи та матеріалів, які стали підставою до її порушення, слідчим в ході вивчення матеріалів, зібраних працівниками ВПМ Ковельської МДПІ за результатами планової виїзної перевірки ТзОВ "Саюр" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства у період з 1 квітня 2007 року по 30 червня 2009 року, було безпосередньо виявлено у діях ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_7 ознаки злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366 КК України.

За таких обставин, посилання суду на те, що у слідчого не було підстав, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 94 КПК України, для порушення кримінальної справи, а вказані у його постанові дані носять лише характер припущень, не ґрунтуються на матеріалах справи.

Як зазначено у постанові слідчого, підставою до порушення кримінальної справи стали достатні дані, що містяться в акті планової перевірки, поясненнях ОСОБА_8 та службових осіб ТзОВ "Саюр" тощо, які вказують на наявність в діях службових осіб вказаного товариства ознак злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366 КК України.

Однак суд дійшов висновку про те, що показання ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не можуть бути достатньою підставою для порушення кримінальної справи, а дані, що містяться у вищезазначеному акті податкової перевірки, не можна визнати підставою до порушення кримінальної справи, оскільки на час її порушення не було завершено процедури узгодження податкового законодавства.

Проте, відповідно до роз’яснень, що містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 15 від 8 жовтня 2004 року "Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів" (v0015700-04) , оскарження до суду платником податків рішення податкового органу може бути перешкодою для пред’явлення особі обвинувачення в ухиленні від сплати податків до остаточного вирішення справи судом, а не для порушення кримінальної справи.

Отже, розглядаючи скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на вищезазначену постанову слідчого про порушення щодо них кримінальної справи, суд замість перевірки наявності в матеріалах, на підставі яких порушена кримінальна справа, достатніх даних, які вказують на наявність ознак злочину, вдався до оцінки зібраних по справі доказів з точки зору їх допустимості й достатності, тобто розглянув й заздалегідь вирішив ті питання, які вирішуються судом при розгляді справи по суті, що є неприпустимим при розгляді скарг на постанову про порушення кримінальної справи.

Посилання суду на ст. 62 Конституції України також суперечить вимогам ст. 236-8 КПК України.

Суд апеляційної інстанції при розгляді апеляції прокурора на рішення місцевого суду у порушення вимог ч. 2 ст. 377 КПК України, залишаючи апеляцію прокурора без задоволення, в своїй ухвалі не навів достатніх підстав, через які апеляцію визнано необґрунтованою, та також вдався до оцінки зібраних по справі доказів.

З огляду на наведене судові рішення не можуть залишатися в силі, вони підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд, під час якого з урахуванням наведених підстав та в межах процесуальних повноважень, передбачених ст. 236-8 КПК України, слід прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 394–396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої та апеляційної інстанцій, задовольнити.

Постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 квітня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 29 квітня 2009 року у справі за скаргами ОСОБА_5 ОСОБА_6, ОСОБА_7 на постанову слідчого від 31 березня 2009 року про порушення щодо них кримінальної справи за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366 КК України, с к а с у в а т и, а матеріали провадження направити у той же місцевий суд на новий судовий розгляд.