Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 1 липня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 жовтня 2009 року .

Вироком Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 червня 2009 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця і жителя м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, громадянина України,

раніше судимого Жовтневим районним судом м. Кривого рогу Дніпропетровської області: 1) 3 квітня 1980 року за ч. 2 ст. 140 КК УРСР на 4 роки позбавлення волі; 2) 24 лютого 1987 року за ст. 94, ч. 2 ст. 106 КК УРСР на 15 років позбавлення волі; звільненого 12 жовтня 2001 року по відбуттю покарання, -

засуджено за ч. 2 ст. 149 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна; за ч. 2 ст. 332 КК України на 4 роки позбавлення волі з конфіскацією засобів вчинення злочину; за ч. 4 ст. 27 і ч. 1 ст. 358 КК України на 2 роки обмеження волі; за ч. 2 ст. 358 КК України на 2 роки позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_5 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього належного йому майна та засобів вчинення злочину.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 541 грн. 37 коп. судових витрат за проведення судово-криміналістичних експертиз.

ОСОБА_5 визнаний винним і засуджений за те, що він, за детально наведених у вироку обставин, у період із червня по листопад 2004 року, а також у жовтні – листопаді 2005 року разом із ОСОБА_6, щодо якої справа закрита в зв’язку з її смертю, повторно, за попередньою змовою групою осіб, використовуючи скрутне матеріальне становище жінок, одна з яких була неповнолітньою, вербував їх та незаконно переправляв через державний кордон України до м. Москви Російської Федерації з метою сексуальної експлуатації.

Під час організації переправлення неповнолітньої ОСОБА_7 через державний кордон України з метою її подальшої сексуальної експлуатації, ОСОБА_5 разом з ОСОБА_6, щодо якої справа закрита в зв’язку з її смертю, схилили невстановлену слідством особу до підроблення паспорта громадянина України, який передали ОСОБА_7

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 жовтня 2009 року зазначений вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5 порушує питання про скасування постановлених щодо нього судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд у зв’язку з однобічністю, неповнотою досудового та судового слідства, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, істотним порушенням кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок суворості. Стверджує, що інкримінованих йому злочинів він не вчиняв, а внаслідок застосування до нього працівниками міліції недозволених методів слідства під час досудового слідства обмовив себе у їх вчиненні. При цьому, наводячи свої обґрунтування, вважає, що висновок суду про доведеність його вини ґрунтується на припущеннях та суперечливих показаннях потерпілих та свідків, жодного з яких суд безпосередньо не допитав, чим порушив вимоги ст. 323 КПК України, відповідно до якої суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. Крім того, вказує, що суд, на порушення вимог ст. 334 КПК України, ніякого аналізу наявним у справі доказам не дав, а механічно переніс з обвинувального висновку показання потерпілих та свідків, які вони давали на досудовому слідстві, а також не зазначив у вироку, з яких підстав відкинув його – ОСОБА_5 доводи про непричетність до вчинених злочинів. Також вказує на порушення вимог кримінально-процесуального закону, які були допущені під час досудового слідства, зокрема, застосування недозволених методів слідства та порушення його права на захист. Вважає, що апеляційний суд також формально підійшов до розгляду справи та в порушення вимог ст. 377 КПК України не навів в ухвалі належних підстав, через які залишив його апеляцію без задоволення. Крім того, вказує, що призначене йому покарання є надто суворим.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який вважав, що скарга засудженого підлягає частковому задоволенню, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги засудженого, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції справа розглянута з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, а ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Так, відповідно до вимог ч. 2 ст. 358 КПК України засуджений, що утримується під вартою, підлягає обов'язковому виклику в апеляційний суд також у випадках, коли про це надійшло його клопотання.

Як убачається з матеріалів справи, 13 липня 2009 року засуджений ОСОБА_5, який утримується під вартою, подав апеляцію, у якій просив розглядати справу у його присутності (т. 7 а. с. 41 – 46).

Будь-яких даних про те, що в послідуючому ОСОБА_5 відкликав це своє клопотання, в матеріалах справи немає.

Незважаючи на це, розгляд справи в апеляційному суді відбувався 7 жовтня 2009 року без участі засудженого ОСОБА_5, що є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, зокрема, його права на захист, а саме, на безпосередню участь у розгляді справи апеляційний судом.

Крім того, статтею 377 КПК України передбачено, що зміст ухвали апеляційного суду повинен містити виклад суті апеляції, короткий виклад пояснень осіб, які брали участь у судовому засіданні, і докладні мотиви прийнятого судом рішення. При залишенні апеляції без задоволення в ухвалі мають бути вказані підстави, з яких апеляції визнані необґрунтованими.

Як убачається зі справи, засуджений в апеляції та доповненнях до неї, доводи якої аналогічні доводам касаційної скарги, порушував питання про скасування вироку та направлення справи на новий судовий розгляд чи про зміну вироку та закриття справи в частині його засудження за ч. 2 ст. 332, п. 4 ст. 27 і ч. 1 ст. 358, ч. 2 ст. 358 КК України за недоведеністю його участі у вчиненні цих злочинів та про пом'якшення покарання за ч. 2 ст. 149 КК України. На обґрунтування своїх вимог засуджений наводив відповідні доводи з посиланням на докази по справі, зокрема, вказував, що розгляд справи в суді першої інстанції відбувався з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону та обмеженням його прав, оскільки жодна потерпіла та свідок не були допитані судом безпосередньо, а оголошення їх показань, які вони давали на досудовому слідстві, відбулося з порушенням вимог ст. 306 КПК України; що на порушення вимог ст. 334 КПК України, суд не навів у вироку аналізу наявних у матеріалах справи доказів і не зазначив підстав, із яких відкинув його доводи про непричетність до вчинення злочинів; що належним чином не були перевірені його доводи про застосування недозволених методів слідства та порушення права на захист під час досудового слідства; що при призначенні покарання не були взяті до уваги дані про його особу та сімейні обставини.

Залишаючи апеляцію засудженого без задоволення, апеляційний суд, не перевіривши належним чином усі наведені у ній доводи, не дав в ухвалі вичерпної відповіді на них і не зазначив мотивовані підстави, з яких визнав ці доводи необґрунтованими, а лише перелічив докази, якими обґрунтовано вирок суду першої інстанції.

Тобто суд апеляційної інстанції, формально розглянувши справу щодо ОСОБА_5, не надав жодної обґрунтованої відповіді на доводи поданої апеляції засудженим, чим порушив право учасників процесу на об'єктивний та неупереджений розгляд справи в апеляційному порядку.

З огляду на вищевикладене, касаційна скарга засудженого підлягає задоволенню частково, а ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 жовтня 2009 року – скасуванню, як така, що не відповідає вимогам ст. 377 КПК України та постановлена з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, з направленням справи на новий апеляційний розгляд, під час якого апеляційному суду необхідно ретельно дослідити зібрані у справі докази й дати їм та висновкам суду першої інстанції належну оцінку, а також перевірити кожен із доводів, наведених в апеляції засудженого, та, з урахуванням всіх обставин справи, ухвалити одне з рішень, передбачених ст. 366 КПК України, й викласти його у відповідному процесуальному документі згідно з вимогами закону.

Крім того, колегія суддів звертає увагу апеляційного суду на необхідність перевірки дотримання судом першої інстанції вимог ст. 375 КПК України, зокрема, при призначенні строку покарання за ч. 2 ст. 332 КК України та при застосуванні ч. 1 ст. 70 КК України, а саме, застосуванні принципу часткового складання призначених покарань, а також необхідність перевірки строків давності притягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності за ст. 358 КК України.

На підставі наведеного та керуючись статтями 365, 366 КПК України, колегія суддів,-

касаційну скаргу засудженого задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 жовтня 2009 року щодо ОСОБА_5 с к а с у в а т и, а справу направити на новий апеляційний розгляд.