Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.12.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.08.2015 у справі № 2а/1970/3872/11 за позовом Приватного підприємства "Торговий дім Ватра" до Тернопільської об'єднаної Державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення,-

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.12.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.08.2015, позов Приватного підприємства "Торговий дім Ватра" задоволено та скасовано податкове повідомлення-рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції від 23.09.2011 № 0003391501.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для відхилення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 01.09.2011 до 07.09.2011 посадовими особами Тернопільської ОДПІ була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПП "Торговий дім Ватра" щодо документального підтвердження господарських відносин з ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2010 по 31.03.2011, за результатами якої складено акт від 07.09.2011 № 629/15-01/НОМЕР_1, в якому зазначено про порушення позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та ч.1 ст. 203, ч.2 ст.203, п.1.2 ст. 215, ст. 228, п.3 ст. 238 Цивільного кодексу України, внаслідок включення до складу скоригованих валових витрат суми витрат по взаєморозрахунках з ФОП ОСОБА_1 в розмірі 24994,95 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на суму 6248,00 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з тим, що в ході перевірки встановлено проведення господарських операцій між ПП "Торговий дім Ватра" та СПД ОСОБА_1, які не мали реального товарного характеру та були вчинені без мети настання реальних наслідків, а укладений між позивачем і контрагентом договір поставки є нікчемним.

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 23.09.2011 № 0003391501, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 46675,00 грн. (в т.ч. за основним платежем - 38589,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 8086,00 грн.).

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень позивачем податкового законодавства, а тому відсутні законні підстави для визначення йому податкового зобов'язання.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_1 з поставки товарів, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: податковими та видатковими накладними, банківськими виписками. При укладенні договору поставки сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування валових витрат, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Оскільки позивачем підтверджено дотримання спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до валових витрат, а також надано всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети його здійснення, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем складу валових витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом - ФОП ОСОБА_1

Поруч з цим, суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку обставинам справи, правомірно звернули увагу на те, що податковий орган в акті перевірки вказав лише порушення позивачем вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", приписами якого регламентовано обов'язковість підтвердження складу сформованих витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. В обґрунтування порушення п. 1.26 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" відповідачем не наведено жодних обставин.

Окрім того, суди, оцінюючи доводи податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем (директор - ОСОБА_1.) з контрагентом - ФОП ОСОБА_1, дійшли вірних висновків про те, що факт нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам ст. ст. 203, 215, 228, Цивільного кодексу України (435-15) , має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судів першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області відхилити.

2. Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.12.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.08.2015 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .