5-24п10 Про умисне вбивство, згвалтування та насильнецьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом - 30.04.2010 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні в м. Києві 30 квітня 2010 року справу за клопотанням засудженого ОСОБА_3, внесеним на розгляд за поданням п’яти суддів Верховного Суду України, про перегляд в порядку виключного провадження судових рішень щодо нього,

Вироком Запорізького обласного суду від 10 серпня 2000 року

ІНФОРМАЦІЯ_1, росіянина,

громадянина України, раніше судимого:

1) 18.01.1991 року за ч. 3 ст. 81 КК України

до позбавлення волі на 3 роки;

2) 15.12.1991 року за ч. 3 ст. 140, ст. 43 КК України

до позбавлення волі на 4 роки 6 місяців;

3) 02.07.1998 року за ч. 1 ст. 206 КК України

до позбавлення волі на 1 рік;

засуджено за:

- ч. 3 ст. 117 КК України до позбавлення волі на 15 років;

- ч. 2 ст. 118 КК України до позбавлення волі на 9 років;

- ст. 208 КК України до позбавлення волі на 1 рік;

- ч. 2 ст. 2296 КК України до позбавлення волі на 4 роки;

- ч. 2 ст. 229-4 КК України до позбавлення волі на 8 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

-ч. 2 ст. 141 КК України до позбавлення волі на 7 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

- п. "ж" ст. 93 КК України до довічного позбавлення волі.

На підставі ст. 42 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_3 визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Ухвалою Судової колегії у кримінальних справах Верховного Суду України від 26 жовтня 2000 року зазначений вирок залишено без зміни.

Даним вироком засуджено також ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, клопотання про перегляд судових рішень щодо яких не надходило.

ОСОБА_3 визнано винним у тому, що він, достовірно знаючи, що ОСОБА_7 є неповнолітнім, спільно з іншими засудженими, втягнув його в злочинну діяльність.

5 лютого 2000 року під час розпивання спиртних напоїв у квартирі АДРЕСА_1, з корисливих мотивів ОСОБА_3 та інші засуджені, застосовуючи фізичне насильство,яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілої відкрито заволоділи майном ОСОБА_8, яку вони під приводом вживання спиртних напоїв привели у вищезгадану квартиру, на загальну суму 405 грн.

Цього ж дня, біля 24 години, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_7 за попереднім зговором між собою, застосовуючи фізичне насильство, використовуючи безпорадний стан ОСОБА_9 внаслідок сильного алкогольного сп’яніння, почергово згвалтували її та задовольнили статеву пристрасть неприродним способом.

6 лютого 2000 року біля 3-ї години ночі ОСОБА_8 повідомила, що вона звернеться в органи міліції з приводу вчинення щодо неї злочинів, після чого ОСОБА_3 з метою умисного вбивства останньої та приховання грабежу, згвалтування і задоволення статевої пристрасті неприродним способом, здавив руками шию потерпілої, внаслідок чого від асфіксії настала смерть ОСОБА_8

Після умисного вбивства ОСОБА_8, ОСОБА_3 разом з ОСОБА_7 винесли труп потерпілої в підвал цього ж будинку, де він був виявлений 10 лютого 2000 року.

Крім того ОСОБА_3 і ОСОБА_4 з 1999 р. по 2000 р. незаконно виготовляли та зберігали наркотичні засоби, а протягом січня-лютого 2000 р. надавали свою кімнату у АДРЕСА_1 для незаконного вживання наркотичних засобів ОСОБА_6 та неповнолітньому ОСОБА_7

У клопотанні засуджений ОСОБА_3 порушує питання про перегляд вироку щодо нього і пом’якшення призначеного покарання за п. "ж" ст. 93 КК України 1960 року до 15 років позбавлення волі, вважаючи, що на час вчинення ним злочину кримінальним законом не було передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, до якого його засуджено.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України Косарєва В.І. прокурора Кудрявцева В.В., який вважав клопотання обгрунтованим, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи клопотання, судді вважають, що клопотання підлягає задоволенню з таких підстав.

Як убачається з Кримінального кодексу України 1960 (2001-05) року, на момент вчинення ОСОБА_3 умисного вбивства при обтяжуючих обставинах санкція ст. 93 КК України передбачала покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років або смертну кару. Рішенням Конституційного Суду України від 29 грудня 1999 року (v011p710-99) у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень статей 24, 58, 59, 60, 93, 190-1 Кримінального кодексу України в частині, що передбачає смертну карну як вид покарання, положення ст. 24 Загальної частини та положення санкцій статей Особливої частини Кримінального кодексу України (2341-14) , які передбачали смертну кару як вид покарання, визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними).

На виконання рішення Конституційного Суду України від 29 грудня 1999 року (v011p710-99) Верховна Рада України прийняла Закон України від 22 лютого 2000 року "Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України" (1483-14) , яким покарання у виді смертної кари було замінено на довічне позбавлення волі. Цей закон набрав чинності 4 квітня 2000 року.

У зв’язку з цим за злочини, які було вчинено у період з 29 грудня 1999 року по 4 квітня 2000 року не могло бути призначено максимальне покарання більше ніж позбавлення волі строком на 15 років.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 вчинив злочин, передбачений п. "ж" ст. 93 КК України 1960 року, за який він засуджений, 6 лютого 2000 року, тобто у період, коли кримінальним законом не було передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі.

Отже, при призначенні ОСОБА_3 покарання у виді довічного позбавлення волі було неправильно застосовано кримінальний закон.

З огляду на викладене, судові рішення щодо ОСОБА_3 підлягають зміні, а призначене йому за п. "ж" ст. 93 КК України покарання у виді довічного позбавлення волі заміні по 15 років позбавлення волі.

Крім того, відповідно до ст. 5 КПК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Як видно із справи ОСОБА_3 засуджено за ч. 3 ст. 117 та ч. 2 ст. 118 КК України 1960 р. за зґвалтування ОСОБА_8 та задоволення статевої пристрасті неприродним способом групою осіб.

Однак Кримінальним кодексом України (2341-14) 2001 року за зґвалтування групою осіб, тобто за ч. 3 ст. 152 КК України 2001 р., передбачено максимальне покарання у виді позбавлення волі на 12 років, а за задоволення статевої пристрасті неприродним способом вчинене групою осіб чи після вчинення згвалтування (ч. 2 ст. 153 КК України 2001 р.) передбачене максимальне покарання у виді позбавлення волі на 7 років.

Враховуючи зазначене судді Верховного Суду України вважають, що призначене ОСОБА_3 покарання за ч.3 ст. 117 і ч.2 ст. 118 КК України 1960 р. на підставі ст. 5, ст. 74 та п. 5 Розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень КК України (2341-14) 2001 р. слід знизити до максимальної санкції ч.3 ст. 152 та ч.2 ст. 153 КК України 2001 р.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 4004, 40010 КПК України (1001-05) , Верховний Суд України,

Клопотання засудженого ОСОБА_3 задовольнити.

Вирок Запорізького обласного суду від 10 серпня 2000 року та ухвалу Судової колегії у кримінальних справах Верховного Суду України від 26 жовтня 2000 року щодо ОСОБА_3 змінити.

Призначити ОСОБА_3 покарання за п. "ж" ст. 93 КК України 1960 р. у виді позбавлення волі на строк 15 років.

На підставі ст. 5 КК України та ч. 3 ст. 74 КК України знизити призначене засудженому ОСОБА_3 покарання: за ч.3 ст. 117 КК України 1960 р. до 12 років позбавлення волі за ч.2 ст. 118 КК України до 7 років позбавлення волі, а на підставі ст. 42 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч.3 ст. 117, ч.2 ст. 118, 208, ч.2 ст. 2294, ч.2 ст.2296, ч.2 ст.141, п. "ж" ст. 93 КК України 1960 р. шляхом поглинення менше суворого покарання більш суворим визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 ( п'ятнадцять) років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.