Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Верещак В.М.,

суддів Канигіної Г.В., Пивовара В.Ф.,

за участю прокурора Сорокіної О.А.,

скаржника ОСОБА_5,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 29 квітня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 29 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 9 вересня 2009 року,

постановою прокурора Косівського району від 15 липня 2009 року порушено кримінальну справу стосовно державного виконавця відділу державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції ОСОБА_6 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України.

Постановою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 29 липня 2009 року задоволено скаргу ОСОБА_6 та скасовану зазначену постанову прокурора.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 9 вересня 2009 року дане судове рішення залишено без зміни.

З постанови прокурора про порушення кримінальної справи убачається, що ОСОБА_6, будучи державним виконавцем, в порушення вимог ст.ст. 3, 5, 18, 24 Закону України "Про виконавче провадження", протягом лютого – жовтня 2008 року умисно не виносив постанову про відкриття виконавчого провадження за пред’явленими до органу державної виконавчої служби виконавчими документами Шевченківського районного суду м. Львова від 19.07.2007 року та 14.03.2008 року за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про відшкодування збитків та моральної шкоди, і, відповідно, не здійснив необхідних заходів до своєчасного виконання постанови суду, що набрала законної сили.

У касаційній скарзі та доповненні до неї ОСОБА_5 посилається на порушення судом його прав, як потерпілого, та вказує на наявність достатніх приводів та підстав для порушення даної справи. У зв’язку з наведеним просить змінити ухвалу, скасувати постанову суду і винести окрему ухвалу з приводу порушень районним та апеляційним судами вимог кримінально-процесуального закону.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора про часткове задоволення скарги, виступ ОСОБА_5 на підтримання доводів своєї скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 15 ст. 236-8 КПК України, розглядаючи скаргу на постанову про порушення кримінальної справи, суд повинен перевірити наявність приводів та підстав для винесення зазначеної постанови, і не вправі розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються судом при розгляді справи по суті.

Як убачається з постанови суду першої інстанції, обґрунтуванням для скасування постанови про порушення кримінальної справи слугувала відсутність достатніх даних, які вказують на наявність в діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України.

Разом з тим, суд при винесенні даного рішення не взяв до уваги того, що приводом до порушення даної кримінальної справи стало безпосереднє виявлення прокурором ознак злочину в діях службових осіб відділу ДВС Косівського району при виконанні судового рішення.

Підставами ж для порушення справи стали результати перевірки за заявою ОСОБА_5, в ході якої встановлено, що державний виконавець ОСОБА_6, всупереч вимог Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) , протягом лютого-жовтня 2008 року не виносив постанову про відкриття виконавчого провадження за пред’явленими виконавчими документами Шевченківського районного суду м. Львова від 19.07.2007 року та 14.03.2008 року за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7

Суд першої інстанції у своєму рішенні вказав, що в діях державного виконавця немає складу злочину, оскільки рішення суду про затвердження мирової угоди примусовому виконанню не підлягає, крім того в його діях відсутній умисел на невиконання судового рішення.

Разом з тим, суд залишив поза увагою той факт, що ОСОБА_7 добровільно умови мирової угоди не виконував, у зв’язку з чим 14.03.2008 року Шевченківським районним судом м. Львова було прийнято рішення про примусове виконання даної угоди та видано виконавчий лист, який і належало прийняти до виконання державним виконавцем.

Наведене підтверджується і матеріалами справи, а саме: поясненнями ОСОБА_6 та начальника відділу ДВС ОСОБА_8, копіями виконавчих листів та повідомленням начальника Головного управління юстиції Івано-Франківської області про результати перевірки даного виконавчого провадження, згідно якого за допущені порушення Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) державного виконавця ОСОБА_6 та начальника відділу ДВС ОСОБА_8 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Крім того, судом залишено поза увагою те, що зробити висновок про наявність умислу в діях певної особи можливо тільки під час проведення досудового слідства в рамках порушеної кримінальної справи.

За таких обставин, рішення суду про скасування постанови прокурора про порушення кримінальної справи суперечить вимогам закону.

Доводи ОСОБА_5 про порушення судами першої та апеляційної інстанцій його прав також є слушними.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 236-8 КПК України, про відкриття провадження за скаргою на постанову про порушення справи суддя виносить постанову, яка направляється, зокрема потерпілому або особі, за заявою якої було порушено справу.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 подавав до органів прокуратури скаргу на неправомірні дії державного виконавця ОСОБА_6, в якій просив порушити щодо останнього кримінальну справу. Згідно повідомлення прокурора Косівського району, ОСОБА_5 підлягав допиту по даній кримінальній справі у якості потерпілого (а.с.3 відмовного матеріалу). Таким чином, неповідомлення ОСОБА_5, як судом першої, так і апеляційної інстанцій, про розгляд матеріалів справи за скаргою ОСОБА_6 на постанову про порушення кримінальної справи є недотриманням його прав та істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону.

Отже суд, скасовуючи постанову прокурора про порушення кримінальної справи, не перевірив належним чином наявність приводів і підстав для її порушення, вдався до оцінки доказів по справі, порушив вимоги кримінально-процесуального закону, у зв’язку з чим постанова місцевого суду підлягає скасуванню.

Апеляційний суд при розгляді матеріалів справи не перевірив належним чином усіх доводів, що були наведені в апеляції, і допущених судом першої інстанції недоліків не усунув.

Виходячи з того, що постанова місцевого суду та ухвала апеляційного суду постановлені з порушенням вимог кримінально-процесуального закону, вони підлягають скасуванню, а матеріали справи за скаргою ОСОБА_6 на постанову прокурора Косівського району від 15 липня 2009 року про порушення кримінальної справи щодо нього – направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно врахувати наведене та прийняти законне й обґрунтоване рішення.

Підстав, передбачених ст. 23-2 КПК України, для винесення окремої ухвали колегією суддів не вбачається.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 29 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 9 вересня 2009 року скасувати, а матеріали справи направити на новий судовий розгляд у той же місцевий суд.