Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні 29 квітня 2010 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами захисників – адвокатів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 на вирок Апеляційного суду Луганської області від 17 грудня 2009 року, яким засуджено:

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

немаючого судимості,

за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України на п’ятнадцять років позбавлення волі, за ч. 3 ст. 185 КК України на чотири роки позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів на п’ятнадцять років позбавлення волі;

ОСОБА_8,

ІНФОРМАЦІЯ_2,

немаючого судимості в порядку ст. 89 КК

України,

за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України на тринадцять років позбавлення волі, за ч. 3 ст. 185 КК України на чотири роки позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів на тринадцять років позбавлення волі;

ОСОБА_9,

ІНФОРМАЦІЯ_3,

немаючого судимості,

за ч. 3 ст. 185 КК України на чотири роки позбавлення волі.

Постановлено стягнути солідарно зі ОСОБА_7 і ОСОБА_8 брату потерпілого, ОСОБА_10 100.000 грн. на відшкодування моральної і 4.876 грн. матеріальної шкоди.

Суд визнав, що ОСОБА_7 і ОСОБА_8 2 липня 2009 року на подвір’ї АДРЕСА_1, за попередньою змовою умисно вбили потерпілого ОСОБА_11, а потім разом із ОСОБА_9 викрали в будинку потерпілого його майно на суму 303 грн.

Розпочалося з того, що ОСОБА_11 відмовився позичити ОСОБА_7 гроші. У відповідь ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 зайшли до ОСОБА_11 у двір, де ОСОБА_7 почав бити потерпілого. Він збив його з ніг, душив руками за шию, хапав за голову і бив обличчям об землю, ножем порізав йому шию. На допомогу покликав ОСОБА_8. Той погодився. Вони вдвох продовжили бити ОСОБА_11, а потім почергово наступали йому на шию ногами доти, поки потерпілий не припинив подавати ознаки життя.

Після цього за пропозицією ОСОБА_7, він сам, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 зайшли до житла і заволоділи майном потерпілого.

У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_5 просить змінити вирок щодо ОСОБА_7, перекваліфікувати його дії з ч. 2 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК України і пом’якшити покарання. На його думку, підзахисний мав умисел лише на побиття потерпілого. Він наносив йому такі удари ногами і руками, які не могли призвести до настання смерті. Вважає, що суд не врахував конкретні обставини і висновки експертних досліджень. При призначенні покарання слід було звернути увагу на стан здоров’я ОСОБА_7 і його молодий вік.

Адвокат ОСОБА_6 у своїй касаційній скарзі ставить питання про зміну вироку підзахисному ОСОБА_8, перекваліфікацію його дій на ст. 121 КК України. Стверджує, що не ОСОБА_8 був ініціатором цього конфлікту і його роль у побитті потерпілого зводилась лише до того, що він тільки один раз наступив на шию потерпілому.

Вирок щодо засудженого ОСОБА_9 не оскаржено і касаційне подання не принесено.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора про відмову в задоволенні касаційних скарг та скасування рішення суду про солідарне стягнення зі ОСОБА_7 і ОСОБА_8 100.000 грн. на відшкодування моральної шкоди брату потерпілого, ОСОБА_10, оскільки воно суперечить чинному законодавству, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів не вбачає підстав для їх задоволення і дійшла до наступного.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_7 і ОСОБА_8 у вчиненні зазначених злочинних дій відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються розглянутими в судовому засіданні доказами і є обгрунтованими. Твердження в касаційних скаргах про невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи – безпідставні.

ОСОБА_7 на досудовому слідстві і в суді визнав, що він дійсно разом із ОСОБА_8 били ОСОБА_10. Твердив, що це трапилось у дворі потерпілого. Спочатку він сам наносив удари потерпілому, порізав йому шию ножем, а потім разом із ОСОБА_8 продовжили бити, а також наступали лежачому ОСОБА_10 ногами на шию і в такий спосіб душили його. Після цього втрьох, разом із ОСОБА_9, вибили двері в будинку потерпілого і викрали майно.

ОСОБА_8, як убачається з його показань на стадії досудового слідства й судового розгляду справи, визнав, що він брав участь у побитті потерпілого ОСОБА_10. За його словами, ОСОБА_7 першим наносив удари потерпілому і порізав йому шию ножем. Він допоміг ОСОБА_7 бити потерпілого, коли той вже лежав на землі. Твердив, що разом із ОСОБА_7 душив потерпілого, наступаючи йому на шию ногами.

ОСОБА_9 підтвердив, що бачив, як ОСОБА_7 і ОСОБА_8 били ОСОБА_10, як ОСОБА_7 душив потерпілого, і вони вдвох почергово наступали ногами на шию закривавленому потерпілому.

Доводи в касаційних скаргах про відсутність у ОСОБА_7 і ОСОБА_8 умислу на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_10 необгрунтовані.

З показань обох засуджених видно, що їх дії в даному конкретному випадку були узгодженими. Кожний знав про дії іншого і допомагав йому в цьому. ОСОБА_7 порізав ножем шию ОСОБА_10 і покликав ОСОБА_8 допомогти йому вбити потерпілого, і той погодився. Вони разом, почергово наступали ногами на шию потерпілого і в такий спосіб позбавили життя останнього.

Про ці обставини твердили засуджені під час проведення з ними відтворення обстановки й обставин події. Вони відповідають даним, що містяться в протоколі огляду місця події.

Як випливає з висновків судово-медичної експертизи, смерть потерпілого ОСОБА_10 настала від різаних ран шиї, в сукупності з механічною асфіксією, від закриття рота і носа, здавлювання шиї тупим предметом (не виключається здавлювання руками, взутими ногами).

Обгрунтованість і правильність висновків судово-медичних експертиз відносно ОСОБА_10 сумнівів не викликає.

Характер дій ОСОБА_7 і ОСОБА_8, як видно з їхніх показань і матеріалів справи, на які послався суд у вироку, - дають підстави вважати обгрунтованим висновок суду про наявність між ними попередньої змови на позбавлення життя потерпілого.

За таких обставин доводи в скаргах про те, що ОСОБА_7 і ОСОБА_8 мали умисел лише на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілого, безпідставні.

Доведеність винуватості ОСОБА_7 і ОСОБА_8 у вчиненні крадіжки майна з будинку потерпілого грунтується на викривальних показаннях засуджених, даних, які містяться в матеріалах справи, зазначені у вироку, в касаційних скаргах не оспорюється і в колегії суддів сумнівів не викликає.

Злочинні дії ОСОБА_7 і ОСОБА_8 за п. 12 ч. 2 ст. 115 і ч. 3 ст. 185 КК України кваліфіковано вірно.

При призначенні покарання ОСОБА_7 і Крючкову суд, як видно з вироку, врахував ступінь участі кожного з них у вчиненні злочинів й обставини справи, що пом’якшують і обтяжують їх відповідальність, у тому числі й ті пом’якшуючі обставини, на які звертається увага в касаційних скаргах.

Що стосується рішення суду про стягнення зі ОСОБА_7 і ОСОБА_8 на користь брата потерпілого, ОСОБА_10 100.000 грн. на відшкодування моральної шкоди, то колегія суддів погодитись із ним не може.

Згідно ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім’єю. Даних про те, що ОСОБА_10 проживав однією сім’єю з покійним братом, немає. Не було встановлено таких даних і судом під час розгляду справи. Тому зазначене рішення суду є необгрунтованим і підлягає скасуванню, а вирок суду – зміні в порядку ст. 395 КПК України.

Інших даних щодо зміни чи скасування вироку відносно ОСОБА_7 і ОСОБА_8 не встановлено.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 394 – 398 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційні скарги захисників – адвокатів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Вирок Апеляційного суду Луганської області від 17 грудня 2009 року щодо ОСОБА_7 і ОСОБА_8 в порядку ст. 395 КПК України змінити, скасувати рішення суду про солідарне стягнення зі ОСОБА_7 і ОСОБА_8 на користь брата потерпілого, ОСОБА_10 100.000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а справу в цій частині - закрити.

У решті зазначений вирок стосовно ОСОБА_7 і ОСОБА_8 залишити без зміни.