Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого

Короткевича М.Є.,

суддів

Гриціва М.І. та Прокопенка О.Б.,

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 27 квітня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_4 на вирок Бородянського районного суду Київської області від 18 червня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 4 листопада 2009 року щодо виправданої ОСОБА_5

Вироком суду

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженку с. Ладиженка Уманського

району Черкаської області,

жительку м. Києва,

таку, що не має судимості,

у вчиненні злочину, передбаченого ст. 356 КК України, виправдано за відсутністю у її діях складу злочину, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КК України.

Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_4 звернувся до суду зі скаргою у порядку ст. 27 КПК України, у якій вказував про те, що 26 лютого 2005 року ОСОБА_5, самовільно, незаконно, без рішення суду, зламала замки на воротах гаража № 287 автогаражного кооперативу "Кермо" у смт Буча Київської області, викотила його автомобіль ВАЗ-2101 та зайняла гараж. При цьому ОСОБА_4 вказував, що із гаражу зникли інструменти, запасні частини до автомобіля та гроші.

25 грудня 2005 року постановою Бородянського районного суду Київської області за скаргою ОСОБА_4 порушено кримінальну справу щодо ОСОБА_5 за ознаками злочину, передбаченого ст. 356 КК України.

Виправдовуючи ОСОБА_5, суд визнав, що у її діях відсутній склад злочину, передбаченого ст. 356 КК України, оскільки її діями не заподіяно шкоди, що є обов’язковою ознакою для кваліфікації дій особи як самоправство.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 4 листопада 2009 року апеляцію потерпілого ОСОБА_4 залишено без задоволення, а вирок Бородянського районного суду Київської області від 18 червня 2009 року – без зміни.

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_4 просить судові рішення щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Вважає, що судове слідство проведено неповно та однобічно, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що суд апеляційної інстанції не зазначив в ухвалі підстави з яких вирок місцевого суду залишено без змін.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Висновок суду першої інстанції щодо відсутності у діях ОСОБА_5 складу злочину, передбаченого ст. 356 КК України, стверджується сукупністю перевірених судом доказів і є правильним.

Так, із показань ОСОБА_5 убачається, що вона успадкувала гараж № 287 гаражного кооперативу "Кермо" у смт Буча Київської області. Однак, ОСОБА_4 самовільно зайняв гараж та користувався ним тривалий час. На попередження про необхідність звільнити гараж не реагував. 26 лютого 2005 року вона в черговий раз зателефонувала до потерпілого та повідомила його дружині про необхідність звільнити гараж, однак остання відмовилася. Тоді, за участю співробітника ДАІ, дільчого інспектора міліції та декількох членів кооперативу, вона власним ключем відкрила гараж із якого було викочено автомобіль ВАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1, який знаходився у занедбаному стані зі спущеними колесами, пошкодженим кузовом та склом, про що було складено відповідний акт, який засвідчили своїми підписами присутні. Автомобіль було переміщено на площадку біля охорони, а з часом відбуксовано ОСОБА_4 Ніякого майна із автомобіля чи із гаража вилучено не було.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 повністю підтвердили показання потерпілої. Зокрема, ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснив, що працює в ДАІ, був викликаний до гаражного кооперативу. У його присутності ОСОБА_5 відкрила гараж № 287 у якому був автомобіль. Перевіривши чи автомобіль не рахується в розшуку та з’ясувавши власника транспортного засобу, він зателефонував його дружині і повідомив про необхідність звільнення гаража. Свідок підтвердив, що автомобіль знаходився у несправному стані.

Оскільки показання виправданої та вказаних свідків повністю узгоджуються між собою та стверджуються даними, що є у акті від 26 лютого 2005 року, постанові про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом крадіжки майна ОСОБА_4 із автомобіля та гаража, суд підставно надав їм віри та поклав в основу виправдувального вироку.

Натомість, суд дійшов до обґрунтованого висновку щодо критичної оцінки показань ОСОБА_4 та свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_11, оскільки їх показання не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи. Крім того, потерпілий ОСОБА_4 давав непослідовні показання та не надав суду доказів на підтвердження своїх доводів щодо самоправних дій ОСОБА_5

З огляду на наведене, суд дійшов до обґрунтованого висновку щодо відсутності у діях ОСОБА_5 такої обов’язкової ознаки самоправства як заподіяння значної шкоди інтересам потерпілого та виправдав її, належним чином умотивувавши своє рішення.

За таких обставин твердження ОСОБА_4 про те, що судове слідство проведено неповно та однобічно та що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, не заслуговують на увагу.

Доводи потерпілого аналогічного змісту, були перевірені судом апеляційної інстанції, який не знайшов підстав для їх задоволення. При цьому, апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 377 КПК України, належним чином спростував усі доводи апеляції ОСОБА_4 та прийняв законне й обґрунтоване рішення. З таким рішенням погоджується й колегія суддів Верховного Суду України.

Не вбачаючи підстав для задоволення касаційної скарги потерпілого, колегія суддів не знаходить підстав і для призначення справи до касаційного розгляду з викликом осіб, зазначених у ст. 384 КПК України.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів,

у задоволенні касаційної скарги потерпілому ОСОБА_4 відмовити.