646/4196/16-к Про умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень та відкрите заволодіння чужим майном, скоєне із застосуванням ножа та погрозою застосування насильства небезпечного для життя та здоров'я потерпілих - 07.11.2018 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Наджафова Ф.О. на вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова

від 13 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області

від 27 липня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016220060000323, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,

такого, що не має судимостей,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 287 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини

За вищевказаним вироком ОСОБА_2 засуджено до покарання:

за ч. 1 ст. 125 КК - у виді 200 годин громадських робіт; за ч. 1 ст. 187 КК - у виді позбавлення волі на строк 4 роки; на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим - до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000 грн, а на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_3 -

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 07 лютого

2016 року близько 06:00 на сходовому майданчику між 7 та 8 поверхами будинку АДРЕСА_2 на ґрунті неприязних відносин ударив ОСОБА_4 кулаком в обличчя, після чого почав хаотично наносити

їй ударів по голові та тулубу, чим спричинив потерпілій легких тілесних ушкоджень

у виді закритої черепно-мозкової травми, синців та саден.

Він же близько 07:00 уже у квартирі № 181 того ж будинку, де мешкала

ОСОБА_4, коли остання лежала в кімнаті на ліжку, під тим же приводом наніс їй кількох ударів у спину ножем, а коли до кімнати забігли ОСОБА_5

та ОСОБА_3, ОСОБА_2 на ґрунті неприязних відносин, що виникли раптово,

двічі ударив ОСОБА_5 кулаком в обличчя, а ОСОБА_3 ударив ножем

у грудну клітку, чим спричинив потерпілим легких тілесних ушкоджень:

ОСОБА_4 - у виді непроникаючих колото-різаних поранень грудної клітки зліва та поранення кисті лівої руки, оскільки вона, захищаючись від ударів, хапалася за ніж; ОСОБА_5 - у виді синця та садна; ОСОБА_3 -

у виді непроникаючого колото-різаного поранення грудної клітини зліва

Після цього ОСОБА_2, демонструючи ніж та погрожуючи ОСОБА_4

та ОСОБА_5 застосуванням насильства, небезпечного їх для життя

та здоров'я, що останні сприймали як реальну погрозу, заволодів належним ОСОБА_4 мобільним телефоном вартістю 666,67 грн, після чого висловив останній вимогу передати гроші, яку вона виконала, віддавши нападнику

Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі з доповненнями захисник, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність

та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок суворості, за змістом скарги, порушує питання про зміну вищезазначених судових рішень, просить перекваліфікувати дії ОСОБА_2 з ч. 1 ст. 187 КК на ч. 1 ст. 129 КК та звільнити останнього від відбування покарання, обмежившись покаранням, яке він фактично відбув. Як зазначає захисник, місцевий суд обґрунтував вирок суперечливими показаннями потерпілих, не врахував віктимної поведінки ОСОБА_4,

котра сама впустила ОСОБА_2 у квартиру, і, не встановивши в останнього умислу, направленого на заволодіння чужим майном із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров'я потерпілих, безпідставно визнав його винним

у вчиненні розбою. Натомість дії ОСОБА_2 підлягали кваліфікації

за ч. 1 ст. 129 КК як погроза вбивством. На думку автора касаційної скарги,

при призначенні покарання суд не врахував того, що ОСОБА_2 має вищу технічну освіту, був працевлаштований, перебуває у шлюбі та утримує малолітню дитину, вперше притягується до кримінальної відповідальності, повернув належні потерпілій 150 грн та телефон, намагався відшкодувати шкоду. Незважаючи

на те, що ОСОБА_2 добровільно з'явився із зізнанням, активно сприяв розкриттю злочину, суди безпідставно не визнали цих обставин такими, що пом'якшують покарання, а апеляційний суд не врахував і письмових пояснень ОСОБА_2

та необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про допит його дружини.

Позиції учасників судового провадження

Захисник та засуджений підтримали подану касаційну скаргу, а прокурор заперечував проти її задоволення, просив оскаржені судові рішення залишити

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення

у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено

в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того

чи іншого доказу.

При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, а неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що посилається захисник у касаційній скарзі,

не можуть бути предметом перегляду в касаційному суді.

Висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 187 КК, місцевий суд дійшов відповідно до вимог ст. 370 КПК на підставі об'єктивно з'ясованих обставин,

які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст. 94 КПК.

Такі висновки місцевий суд обґрунтував показаннями, наданими в суді потерпілими ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, свідком

ОСОБА_6, даними протоколів слідчих дій, висновків судових експертиз

та іншими письмовими доказами.

Визнавши ці докази достовірними, допустимими, а в сукупності - достатніми,

суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2

у вчиненні інкримінованих йому злочинів і правильно кваліфікував відповідні дії останнього за ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 187 КК. Підстав для перекваліфікації злочинних дій засудженого з ч. 1 ст. 187 КК на ч. 1 ст. 129 КК, про що просить захисник, колегія суддів не вбачає.

Всупереч доводам захисника даними журналу та аудіозаписом судового засідання

від 27 липня 2017 року підтверджено, що клопотань про допит в апеляційному суді ОСОБА_7 (дружини ОСОБА_2) сторона захисту не заявляла, а ОСОБА_2 не був обмежений у праві надавати пояснення апеляційному суду і скористався цим правом.

Призначаючи ОСОБА_2 покарання, місцевий суд дотримався загальних засад, передбачених статтями 50, 65 КК, оскільки врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, одне з яких є злочином невеликої тяжкості, а інше - тяжким, дані про особу обвинуваченого, який раніше не був судимий, має вищу освіту, не одружений, має на утриманні малолітню дитину. Обставин,

що пом'якшують покарання ОСОБА_2, суд не встановив, а обставиною,

що обтяжує покарання останнього, визнав вчинення злочину щодо особи похилого віку.

Врахувавши вищезазначені обставини в сукупності, в тому числі й ті, на які захисник посилається у касаційній скарзі, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах згідно із санкцією ч. 1 ст. 187 КК, і на підставі

ч. 1 ст. 70 КК поглинув цим покаранням менш суворе, призначене

за ч. 1 ст. 125 КК, з чим погодився й апеляційний суд.

Погоджується з такими висновками і колегія суддів Верховного Суду, і вважає,

що таке покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципу індивідуалізації призначеного покарання, є достатнім та необхідним для виправлення ОСОБА_2 та попередження вчинення нових злочинів. Підстав для пом'якшення покарання, про що просив останній у судовому засіданні касаційного суду, не встановлено.

На підставі наведеного Суд вважає, що при розгляді цього кримінального провадження суди першої та апеляційної інстанцій не допустили істотних порушень норм процесуального та матеріального закону. Вирок суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду - вимогам ст. 419 цього Кодексу.

Враховуючи наведене, Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Верховний Суд