Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 22 квітня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Житомирської області на вирок Любарського районного суду Житомирської області від 26 жовтня 2009 року, яким

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

раніше судимого 08.04.2009 року за ч.2 ст. 164 КК України

до 200 годин громадських робіт,

засуджено за ч.2 ст. 389 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік 6 місяців.

На підставі ст. 71 КК України із застосуванням ст. 72 КК України ОСОБА_5 повністю приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком від 8 квітня 2009 року і остаточно йому визначено покарання за сукупністю вироків – 1 рік 6 місяців 19 днів обмеження волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 рік 6 місяців та покладено на нього судом обов’язки, передбачені п.п.2, 4 ч.1 ст. 76 КК України.

В апеляційному порядку справа не переглядалася.

За вироком суду, 8 квітня 2009 року ОСОБА_5 був засуджений Любарським районним судом Житомирської області за ч.2 ст. 164 КК України до 200 годин громадських робіт.

30 квітня 2009 року начальником КВІ в Любарському районі з ним була проведена бесіда, в якій йому роз’яснені порядок та умови відбування покарання, а також правові наслідки, що тягне за собою вчинення повторного злочину, громадського порядку та ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт та встановлені дні явки на реєстрацію в кримінально-виконавчу інспекцію, а саме в 2 та 4 середу кожного місяця.

Розпорядженням сільського голови Привітівської сільської ради №3 від 5 травня 2009 року ОСОБА_5 був призначений на виконання громадських робіт.

Згідно з графіками виходу на роботу в травні-вересні 2009 року засуджений мав бути задіяний на роботу по 4 години на день на безоплатних суспільно-корисних роботах.

В травні цього ж року він відпрацював 46 годин, без поважних причин не відпрацював 16 годин. У період з 01.06.2009 року по 18.09.2009 року він без поважних причин умисно не відпрацював жодної години. Станом на 18 вересня 2009 року він відпрацював 46 годин громадських робіт з 200 за графіком відпрацювання, без поважних причин не відпрацював 154 години.

Крім того, не зважаючи на попередження про кримінальну відповідальність, ОСОБА_5 у встановлені дні явки в кримінально-виконавчу інспекцію не з’являвся та ухилявся від відбування покарання у виді громадських робіт.

У касаційному поданні прокурор ставить питання про скасування постановленого вироку у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та м’якістю покарання, призначеного засудженому. Вважає, що суд безпідставно застосував до ОСОБА_5 ст. 75 КК України. Просить справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до роз’яснень, що містяться в п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) , з подальшими змінами та доповненнями, за сукупністю вироків (ст. 71 КК) покарання призначається, зокрема, коли засуджена особа до повного відбування основного чи додаткового покарання вчинила новий злочин. При застосуванні правил ст. 71 КК судам належить враховувати, що остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшими, ніж покарання, призначене за новий злочин, і ніж невідбута частина покарання за попереднім вироком.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 вчинив злочин у період відбування покарання за попереднім вироком, тому суд на підставі ст.ст. 71, 72 КК України обґрунтовано повністю приєднав йому до призначеного покарання невідбуту частину покарання за попереднім вироком від 8 квітня 2009 року і остаточно визначив йому покарання за сукупністю вироків – 1 рік 6 місяців 19 днів обмеження волі. Проте, ухвалюючи рішення про звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, суд не звернув уваги на вимоги ст. 65 КК України та своїм судовим рішенням фактично звільнив засудженого не тільки від покарання, яке раніше йому було призначено реально та за ухилення від виконання якого ОСОБА_5 притягнули до кримінальної відповідальності, а й від покарання за сукупністю вироків, чим допустив неправильне застосування кримінального закону.

Отже вирок суду підлягає скасуванню, а кримінальна справа – направленню на новий судовий розгляд. Якщо під час нового розгляду справи буде доведена винуватість ОСОБА_5 у вчиненні зазначеного злочину, то призначене йому покарання слід вважати м’яким.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 394- 398 КПК України, колегія суддів,

касаційне подання заступника прокурора Житомирської області задовольнити.

Вирок Любарського районного суду Житомирської області від 26 жовтня 2009 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а кримінальну справу направити на новий судовий розгляд.