Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні 22 квітня 2010 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами засуджених ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7, захисників – адвокатів ОСОБА_8 і ОСОБА_9 на вирок Апеляційного суду Автономної республіки Крим від 18 листопада 2009 року, яким засуджено:

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

неодноразово судимого, - останнього

разу 9 червня 2005 року за ст.ст. 391, 71 КК України

на один рік десять місяців позбавлення волі,

за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України на п’ятнадцять років позбавлення волі, за ч. 4 ст. 187 КК України на чотирнадцять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, за ст. 257 КК України на дванадцять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, за ч. 1 ст. 263 КК України на чотири роки позбавлення волі, за ч. 1 ст. 289 КК України на чотири роки позбавлення волі, за ч. 2 ст. 289 КК України на сім років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів на п’ятнадцять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_2,

немаючого судимості в порядку ст. 89 КК України,

за ч. 4 ст. 187 КК України на вісім років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, за ст. 257 КК України на сім років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів на вісім років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_3,

немаючого судимості в порядку ст. 89 КК України,

за ч. 4 ст. 187 КК України на дванадцять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, за ст. 257 КК України на десять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, за ч. 1 ст. 263 КК України на п’ять років позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів на дванадцять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

ОСОБА_10,

ІНФОРМАЦІЯ_4,

немаючого судимості,

за ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 187 КК України на вісім років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю,

За вироком суду, на початку серпня 2008 року ОСОБА_10 порадив ОСОБА_5 вчинити розбійний напад на ОСОБА_11, щоб заволодіти 100.000 дол. США, при цьому показав йому місце проживання потерпілого і повідомив, що останній займається підприємницькою діяльністю, обміном валют, мешкає один, а гроші зберігає в потаємних карнизних нішах.

ОСОБА_5 прийняв пропозицію ОСОБА_10 і в 20-х числах серпня 2008року, після проведеного спостереження за помешканням ОСОБА_11, запропонував ОСОБА_7, а той, у свою чергу - ОСОБА_6 вчинити озброєний напад на потерпілого. ОСОБА_5 керував підготовкою нападу і забезпечив дисципліну в групі. При цьому, він зобов’язався сам надати зброю і зобов’язав ОСОБА_7 та ОСОБА_6 озброїтись. Визначив порядок і спосіб пересування до Криму, місця нападу. Відпрацював план нападу.

Таким чином у 20-х числах серпня 2008 року ОСОБА_5 організував озброєну банду для вчинення нападів, зокрема – на ОСОБА_11 Учасниками цієї банди були ОСОБА_7 і ОСОБА_6.

За два дні до нападу, прямуючи з Києва до Криму, ОСОБА_5 узяв із собою пістолет конструкції Макарова "ПМ", ОСОБА_6 озброївся пістолетом-кулеметом системи Судаєва "ППС" з патронами, а ОСОБА_7 взяв дома пістолет "Форт-12Р" з патронами, який незаконно придбав у 2006 році і зберігав.

Опівночі 26 серпня 2008 року вони втрьох прибули до помешкання ОСОБА_11, що по АДРЕСА_1. Зі зброєю проникли до потерпілого у двір, напали нього і побили. ОСОБА_6 двічі вистрілив зі свого пістолета-кулемета Судаєва "ППС" ОСОБА_11 у ногу, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження. Затягнувши пораненого в приміщення, вони обшукали там тайники, які показував ОСОБА_5. ОСОБА_6 знайшов 16.000 грн., 3 купюри по долару США й одну 2-доларову купюру США, приховав ці гроші, а співучасникам сказав, що знайшов тільки 350 грн. і 3 дол. США.

Не знайшовши більше грошей, нападники перенесли ОСОБА_11 на веранду. І в той момент, коли ОСОБА_6 із ОСОБА_7 вийшли на подвір’я, і залишали помешкання, ОСОБА_5 повернувся до пораненого ОСОБА_11, поклав йому на голову подушку і з метою приховання вчиненого злочину умисно двома пострілами з пістолета Макарова "ПМ" в голову вбив потерпілого.

26 серпня 2008 року ОСОБА_5 у с. Абрикосово, на території помешкання, що на АДРЕСА_2, незаконно заволодів автомобілем НОМЕР_1 і згодом повернув йому цей транспортний засіб.

22 жовтня 2008 року ОСОБА_5 знову, на цей раз за допомогою інших осіб, у с. Абрикосово на зазначеному дворі, що по АДРЕСА_2, заволодів цим транспортним засобом ОСОБА_12 вартістю 41.121 грн. і не повернув його потерпілому.

Крім цього, ОСОБА_5 незаконно придбав пістолет конструкції Макарова "ПМ" 9 мм калібру 1968 р. випуску і не менше 8-ми патронів до нього, які перевозив і зберігав, а в листопаді 2009 року передав цей пістолет із шістьома патронами ОСОБА_6.

ОСОБА_6 незаконно придбав у ОСОБА_5 пістолет Макарова "ПМ" і перевозив цю зброю. Крім цього, він незаконно придбав бойові патрони, в тому числі: 1 - 7,62 мм, 51 – 7,62 мм до нарізної зброї, для пістолета Токарєва, НОМЕР_2 – 5,6 мм, 99 – 5,45 мм, 5 – 7,62 мм, а також пістолет – кулемет системи Судаєва 7,62 мм, пістолет конструкції Токарєва 7,62 мм, револьвер системи "Наган" 7,62 мм. Цю зброю і боєприпаси ОСОБА_6 зберігав у АДРЕСА_3 і дома.

Адвокат ОСОБА_8 у касаційній скарзі просить змінити вирок щодо засудженого ОСОБА_10. Вважає, що дії підзахисного належить перекваліфікувати з ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 187 на ч. 1 ст. 396 КК України і на підставі ст. 1 п. "а" Закону України "Про амністію" від 26 грудня 2008 року звільнити його від покарання. У разі визнання ОСОБА_10 пособником злочину, то його дії слід перекваліфікувати з ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 187 на ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 186 КК України. Твердить, що оскільки ОСОБА_10 спілкувався з ОСОБА_5 і розумів, що той причетний до вбивства ОСОБА_11, то він має нести відповідальність за приховання цього злочину.

У касаційній скарзі, з доповненнями до неї, засуджений ОСОБА_5 просить скасувати вирок, а справу – закрити. Твердить, що він не причетний до вчинення злочинів, за які його засуджено. Вважає, що ані органи досудового слідства, ані суд не дотримались вимог КПК України (1001-05) . На його думку, вони були необ’єктивними й упередженими, а зібрані докази не відповідають фактичним обставинам справи.

Адвокат ОСОБА_9 у касаційній скарзі ставить питання про скасування вироку щодо засудженого ОСОБА_5 і закриття справи провадженням. На її думку, підзахисний обмовив себе на досудовому слідстві під тиском працівників слідства, а суд не звернув уваги на ці обставини. Стверджує, що засуджені ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_10 і свідок ОСОБА_13 теж вдалися до обмови ОСОБА_5, бо зацікавлені в цьому. Наполягає, що не ОСОБА_5 заборгував гроші зазначеним засудженим, а останні мали борги перед ним.

Засуджений ОСОБА_6 у касаційній скарзі, з доповненнями до неї, просить змінити вирок, скасувати рішення суду про його засудження за ст. 257 КК України. Стверджує, що він винуватий лише в розбої та незаконному поводженні зі зброєю і бойовими припасами. Вважає, що висновки суду про його винуватість у бандитизмі зроблені на припущеннях, у справі немає доказів щодо вчинення бандитизму. Зазначає, що він та інші засуджені не могли бути організованими в стійке об’єднання, оскільки конфліктували і були зацікавлені в одному – примусити ОСОБА_5 повернути борг. Той намагався уникнути боргу.

Засуджений ОСОБА_7 скаржиться на рішення суду про визнання себе винуватим у злочині, передбаченому ст. 257 КК України. У своїй касаційній скарзі, з доповненнями до неї, він твердить, що ОСОБА_5 не був і не міг бути лідером у їхніх взаємостосунках. Наголошує, що ОСОБА_5 намагається уникнути відповідальності, тому змінює покази і звинувачує інших, а не себе у вчиненому.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, виступ засудженого ОСОБА_5, який підтримав доводи касаційних скарг, думку прокурора щодо зміни вироку, виключення з нього рішення суду про кваліфікацію дій ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 за ст. 257 КК України, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до наступного.

Суд правильно встановив обставини про те, що ОСОБА_5 за пособництва ОСОБА_10 і спільно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 учинили розбійний напад на ОСОБА_11, під час якого ОСОБА_5 вийшов за межі попередньої домовленості і з метою приховання цього злочину умисно вбив потерпілого.

З матеріалів справи видно і про це зазначено у вироку, що ОСОБА_10 порадив ОСОБА_5 вчинити напад на свого троюродного брата ОСОБА_11 і відібрати в нього 100.000 дол. США. ОСОБА_5 із цією пропозицією погодився. ОСОБА_10 повідомив йому адресу ОСОБА_11, розповів про те, що той займається підприємницькою діяльністю й обміном валюти. Розпитавши в ОСОБА_10, де потерпілий зберігає гроші, ОСОБА_5 запропонував ОСОБА_6 бути учасником цього нападу, оскільки заборгував йому 8.000 дол. США і не міг розрахуватись. На той час стосунки між ОСОБА_5 і ОСОБА_6, із приводу боргу, загострились. ОСОБА_5 уникав зустрічей з ОСОБА_6, ховався і не відповідав на дзвінки. ОСОБА_6 довідався, що ОСОБА_5 має намір розправитись із ним, щоб не повертати борг. Зустріч між ними відбулася. ОСОБА_5 повідомив ОСОБА_6, що в нього є боржник, і якщо вони разом відберуть ці гроші, то він віддасть їх йому в рахунок валютного боргу. ОСОБА_6 дав згоду. Проте, знаючи наміри ОСОБА_5 та побоюючись за своє життя, ОСОБА_6 запропонував ОСОБА_7 поїхати разом до Криму і бути учасником нападу на боржника ОСОБА_5. Прямуючи до Криму, кожний з них узяв із собою свою зброю. ОСОБА_5 був знайомий ОСОБА_11, тому остерігався, щоб ця обставина не зашкодила їм виконати задуманий злочин. Напад на потерпілого вони вчинили зі зброєю в руках. Як тільки вони втрьох опинились на подвір’ї потерпілого, то схопили останнього, почали вимагати в нього гроші і погрожувати пістолетами. ОСОБА_7 вистрілив ОСОБА_11 в ногу. Пораненого занесли в будинок, обшукали всі схованки, на які вказував ОСОБА_5. Проте валюту, за якою прийшли, окрім грошей, знайдених ОСОБА_6, їм виявити не вдалось. Залишаючи помешкання, ОСОБА_5 учинив те, про що вони не домовлялись. Коли ОСОБА_6 і ОСОБА_7 виходили з двору, ОСОБА_5 підійшов до пораненого ОСОБА_11, поклав йому на голову подушку і двома пострілами з пістолета вбив його, щоб приховати щойно вчинений розбій.

Зазначені події підтверджуються показаннями ОСОБА_5 на досудовому слідстві, які суд перевірив і змістовно відтворив у вироку. Суд з’ясував причини зміни показань ОСОБА_5 і в результаті їх ретельного дослідження в сукупності з іншими зібраними у справі доказами дав їм належну оцінку й обгрунтовано визнав правдивими ті його показання, в яких він визнавав себе винуватим.

ОСОБА_5 на очній ставці з ОСОБА_10 указав на останнього як на особу, яка неодноразово радила йому вчинити напад на ОСОБА_11 і просила знайти людей для цього.

Описані обставини послідовно підтверджували на досудовому слідстві і в суді засуджені ОСОБА_7 і ОСОБА_6. Вони розповідали про такі деталі, які не були відомі органам досудового слідства, і під час перевірки підтверджувались, відповідали даним, що містяться в протоколі огляду місця події, де було виявлено розстріляного потерпілого ОСОБА_11, іншим доказам у справі. Вбачається, що у засуджених ОСОБА_7 і ОСОБА_6 не було підстав обмовляти один одного, так само як і один одного чи ОСОБА_5 або ОСОБА_10.

У справі не виявлено даних, які б свідчили про одержання органами досудового слідства показань від засуджених протиправним способом, як про це стверджується в касаційних скаргах ОСОБА_5 і його захисника.

Із висновку судово-медичної експертизи випливає, що на тілі потерпілого ОСОБА_11 виявлено чотири вогнепальні кульові поранення, в тому числі два таких поранення лівої ноги і два - голови. Від двох останніх кульових поранень голови наступила смерть ОСОБА_11.

Згідно з висновками судово-балістичних експертиз кульові поранення в голову потерпілому ОСОБА_11 заподіяні з пістолета конструкції Макарова "ПМ", а кульові поранення його лівої ноги зроблені з пістолета конструкції Токарєва "ТТ".

Тому і враховуючі інші докази, які покладені в основу вироку, в том числі показання свідка ОСОБА_13, суд правильно кваліфікував злочинні дії ОСОБА_7, ОСОБА_6 і ОСОБА_5 за ознакою ч. 4 ст. 187 КК України - розбій, спрямований на заволодіння майном в особливо великих розмірах, учинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у жило, і з заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, ОСОБА_10 - за ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 187 КК України як пособництво такому розбою, а ОСОБА_5 ще й за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України.

Разом із тим рішення суду про те, що ця група мала ознаки озброєної банди, є помилковим і прийнято на припущеннях.

За змістом ст. 257 КК України відповідальність за бандитизм настає за умови, що таке стійке злочинне об’єднання було створено попередньо, іще до початку вчинення її учасниками нападницьких дій. Озброєна банда має набути всіх обов’язкових ознак, що характеризують її як цілісне об’єднання осіб, яке здатне забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування, тобто ефективно протидіяти факторам, що можуть її дезорганізувати, як внутрішнім, так і зовнішнім.

Згідно з п. 17 постанови пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 13 "Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями" (v0013700-05) бандою необхідно визнавати озброєні організовану групу або злочинну організацію. Тобто банда вважається стійким об’єднанням, а такою вона може бути тільки тому, що діяльність її учасників побудовано виключно на існуванні ієрархічних стосунків, на впроваджених конкретними особами, як правило, організаторами відповідних правилах поведінки, які визначають певний рівень підпорядкування всіх учасників конкретній особі, яка, в свою чергу, контролює дотримання ними цих правил і відповідно реагує на допущені ухилення, чим досягається в банді властива їй згуртованість.

При оцінці зазначених спільних дій ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7, які вони вчинили щодо ОСОБА_11 за пособництва ОСОБА_10, суд, на думку колегії суддів, не звернув уваги на їхні пояснення з приводу тих стосунків, які склалися між ними в групі і визначали їхню поведінку, що передувала злочину, під час його вчинення і після цього.

Судом установлено, і про це зазначено у вироку, що ОСОБА_5 зволікав із поверненням боргу ОСОБА_6. Між ними виник конфлікт, який ускладнився, як тільки ОСОБА_6 дізнався про наміри ОСОБА_5 вчинити над ним розправу, щоб не повертати борг. ОСОБА_7 погодився допомогти ОСОБА_6 убезпечитись від цих зазіхань ОСОБА_5 і при цьому повернути борг. Тому дав згоду бути третім учасником розбійного нападу на ОСОБА_11. За пособництва ОСОБА_10, вони так і зробили. Ці доводи засуджених у судовому засіданні не були спростовані.

Отже, в 20-х числах серпня 2008 року, як про це йдеться у вироку, зазначений конфлікт між засудженими не міг їм сприяти утворенню стійкого злочинного об’єднання. Він був тим чинником, який визначав характер їхньої поведінки і впливав на ступінь згуртованості групи, яка ні перед поїздкою для нападу на ОСОБА_11 до Криму, ні під час виконання цього нападу на потерпілого не могла досягти і не досягла рівня організованої, стійкої. ОСОБА_7 з ОСОБА_6 не могли підпорядковувати свою поведінку ОСОБА_5 для утворення стійкого злочинного об’єднання. Вони дали згоду на вчинення розбійного нападу і вчинили такий напад за попередньою змовою групою осіб. Ексцес виконання умисного вбивства ОСОБА_5 ОСОБА_11, під час цього нападу, є підтвердженням цьому.

Що стосується зброї, яку ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_5 застосовували при вчиненні розбійного нападу на ОСОБА_11, то вона сама по собі, без утворення ними стійкого злочинного об’єданная, у даному конкретному випадку не може утворювати склад бандитизму.

Отже, рішення суду про кваліфікацію дії засуджених за ст. 257 КК України є необгрунтованим і підлягає виключенню з вироку.

Доводи в касаційних скаргах про непричетність ОСОБА_5 до незаконного заволодіння транспортним засобом потерпілого ОСОБА_12 і незаконного поводження зі зброєю та бойовими припасами спростовуються сукупністю перевірених судом доказів по цих епізодах обвинувачення. Зокрема, показаннями потерпілого ОСОБА_12, свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 У справі доведено, що ОСОБА_5 двічі незаконно забирав із двору своїх родичів автомобіль "Део Ланос", який належав ОСОБА_12 і тимчасово знаходився у законному розпорядженні ОСОБА_13 Забираючи цей автомобіль вдруге, ОСОБА_5 скористався послугами інших осіб, яких завів в оману, і як тільки останні доставили йому транспортний засіб у визначене місце, він заволодів ним і не повернув потерпілому.

Кваліфікація злочинних дій ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 289, ч. 2 ст. 289 і ч. 1 ст. 263 КК України є правильною і в колегії суддів сумнівів не викликає.

Висновки суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, у касаційній скарзі не оспорюються, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами. Ці дії ОСОБА_6 кваліфіковано правильно.

Із матеріалів справи і протоколу судового засідання видно, що органами досудового слідства і судом досліджено всі обставини, які могли мати значення для справи, тому доводи в касаційних скаргах щодо неповноти досудового чи судового слідства є безпідставними.

Не виявлено у справі даних, які б свідчили про штучне, як стверджується в касаційній скарзі ОСОБА_5, створення органами досудового слідства доказів його винуватості у зазначених злочинах, чи про фальсифікацію доказів.

Докази, на яких побудовані висновки суду про винуватість ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 й ОСОБА_10 у вчиненні зазначених злочинів, є належними, допустимими, достатніми і достовірними.

Будь-яких даних щодо невиконання органами досудового слідства або судом вимог кримінально-процесуального закону, які згідно з законом тягнуть інші зміни чи скасування вироку, не встановлено.

Призначені засудженим покарання відповідають положенням ст. 65 КК України. Судом було належно враховано конкретні дії кожного з них під час виконання злочинів. Не залишено без уваги ступені тяжкості цих злочинів, особи винуватих, всі обставини, які обтяжують і пом’якшують покарання, в тому числі ті, про які йдеться у касаційних скаргах. Підстав для пом’якшення покарань засудженим по жодній зі статей закону, навіть із урахуванням зазначених змін вироку, колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного та керуючись ст. 394 – 398 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційні скарги засуджених ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7, захисників – адвокатів ОСОБА_8 і ОСОБА_9 задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Автономної республіки Крим від 18 листопада 2009 року щодо ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 й ОСОБА_10 змінити.

Виключити з вироку рішення суду про кваліфікацію дій ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 за ст. 257 КК України і за ознакою ч. 4 ст. 187 КК України - розбій, вчинений організованою групою, а дій ОСОБА_10 за ознакою ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 187 КК України - пособництво розбою, вчиненому організованою групою.

Вважати засудженими до покарань, призначених судом: ОСОБА_5 за п. 9 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 289, ч. 2 ст. 289 КК України і на підставі ст. 70 КК України за сукупністю зазначених злочинів; ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 187 КК України; ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України і на підставі ст. 70 КК України за сукупністю цих злочинів; ОСОБА_10 за ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 187 КК України.

У решті цей вирок залишити без зміни.