Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої судді: Васильченко Н.В.,

суддів: Калашнікової О.В., Леонтович К.Г.,

при секретарі: Яроші Д.В.,

за участю представника позивача: Петруньок С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за касаційною скаргою Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року у справі № 804/3120/15 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

У травні 2013 року Дніпропетровське обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд з позовом до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат", в якому просило стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" адміністративно-господарських санкцій у розмірі 6 409 642,05 грн. та пені у розмірі 1281,93 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) в 2012 році невірно відобразив у звіті за формою № 10-ПІ кількість місць для працевлаштування інвалідів, у зв'язку з чим відповідач самостійно в строк до 15.04.2013 року повинен був сплатити адміністративно-господарських санкцій у розмірі 6 409 642,05 грн. та пені у розмірі 1281,93 грн., проте, вказана сума відповідачем самостійно сплачена не була.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.04.2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року, адміністративний позов задоволено та стягнуто з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" заборгованість зі сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 6 409 642,05 грн. та пені у розмірі 1281,93 грн.

Не погоджуючись з ухваленими по справі судовими рішеннями Державне підприємство "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних міркувань.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві у 2012 році становила 7251 особу, що підтверджується даними звіту за формою № 10-ПІ за 2012 рік. Кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених за вимогами Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"№ 875-ХІІ (875-12) складала за даними відповідача 76 осіб. Така кількість розрахована відповідачем з фактичних робочих місць, на яких не заборонена праця інвалідів.

Позивачем проведена невиїзна перевірка стану виконання підприємством статтей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-ХІІ, в результаті якої встановлено, що кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених за вимогами Закону № 875-ХІІ (875-12) - 290 осіб, оскільки цю кількість треба вираховувати із загальної кількості працюючих на підприємстві, тобто із 7251 особи.

Підприємством самостійно не нараховані адміністративно-господарські санкції, у зв'язку з чим позивачем у відповідності зі статтею 20 Закону № 875-ХІІ визначена сума адміністративно-господарських санкцій, яку повинно перерахувати підприємство до Державного бюджету в розмірі 6 409 642,05 грн.

Згідно звіту Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" за формою 10-ПІ за 2012 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 7251 особу, кількість інвалідів - штатних працівників, які фактично працювали на робочих місцях у відповідача за 2012 рік, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-ХІІ становила 155 осіб.

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів вважає, що на підприємстві не виконаний норматив щодо працевлаштування 135 інвалідів.

Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що до обов'язків підприємства відноситься створення робочих місць для інвалідів у розрахунку 4% від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік та інформування держави про наявність таких місць шляхом подання щорічної звітності до Фонду соціального захисту інвалідів та щомісячної звітності до районного центру зайнятості. Відповідачем було подано позивачу звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за формою 10-ПН за 2012 рік, в якому ним було самостійно визначено середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у кількості 7251 осіб, з яких середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність складає 155 осіб, а кількість місць для працевлаштування інвалідів складає 76 місць, кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів розраховувалася виходячи з розрахунку робочих місць, на яких не була заборонена праця інвалідів (1897 осіб).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2012 рік має становити 7251*4% = 290 місць, оскільки норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів має розраховуватися виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік (тобто виходячи від загальної чисельності працюючих).

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів має розраховуватися виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік (тобто виходячи від загальної чисельності працюючих). Таким чином норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2012 рік мав становити 7251*4% = 290 місць.

Середньооблікова кількість штатних працівників інвалідів на підприємстві у 2012 році становила 155 осіб у зв'язку з чим, кількість не працевлаштованих інвалідів становить 290-155=135 осіб.

Разам з тим колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла думки, що тільки факт невірного визначення підприємством кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів не є єдиною та достатньою підставою для притягнення до адміністративної відповідальності за невиконання вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) входячи із наступного.

Згідно статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до звіту відповідача за формою 10-ПІ за 2012 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 7251 особу, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-ХІІ зазначена відповідачем як 76, фактично протягом року на підприємстві інвалідів працювало 155 осіб. Таким чином, на підприємстві не працевлаштовано 135 інвалідів.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судами встановлено, що підприємство протягом 2012 року щомісяця направляло до центру зайнятості звіти за формою 3-ПН про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів. Протягом 2012 року вакансії подані підприємством, центром зайнятості були запропоновані 6 особам з інвалідністю, з яких: працевлаштовані 2 особи з обмеженими можливостями, 2 особи самостійно відмовились від запропонованої роботи на заявлені вакансії та 2 особам підприємством було відмовлено (причина відмови - вакансія зайнята та не відповідає вимогам), що підтверджено листом Жовтоводського міського центру зайнятості від 6 червня 2013 року № 566.

Крім вказаних 6-ити осіб протягом року на підприємство інваліди центром зайнятості не направлялися.

За повідомленням центру зайнятості підприємство організовувало та провело в 2012 році ярмарку вакантних посад для працевлаштування в тому числі і інвалідів.

Тобто, як вбачається із матеріалів справи, про що суди зазначили в своїх рішеннях, підприємством проводилась робота по інформуванню центру зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів та інші заходи для їх фактичного працевлаштування як це вимагає Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) .

Та обставина, що у звіті за формою 10-ПІ, крім фактично працюючих на підприємстві інвалідів в кількості 155 осіб, зазначена менша кількість вакантних місць для працевлаштування інвалідів ніж 135, не може свідчити про наявність складу адміністративного правопорушення, оскільки навіть на вказану кількість вакансій інвалідів для працевлаштування відповідачем, органами державної влади чи місцевого самоврядування не направлялись.

Що стосується доводів касаційної скарги про проведення невиїзної перевірки стану виконання ст. 19 та ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", із порушенням порядку її проведення, суд касаційної інстанції зазначає, що згідно п. 3 Порядку проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 31 січня 2007 року № 70 (70-2007-п) , відділення Фонду може проводити планові та позапланові, виїзні та невиїзні перевірки за наказом його керівника. Планові та позапланові перевірки проводяться в робочий час роботодавця, встановлений правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Вказаний Порядок не містить жодних виключень, які б передбачали можливість проведення будь-якої перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, без відповідного наказу керівника.

Враховуючи те, що перевірка проводилась Фондом соціального захисту інвалідів всупереч вимогам п. 3 Порядку проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю без наказу керівника, суд касаційної інстанції вважає її такою, що проведена протиправно, без дотримання порядку проведення такої перевірки, визначеного у законодавстві.

Колегія судів дійшла думки, що суди першої та апеляційної інстанції повно та всебічно дослідили обставини справи, вірно встановили характер спірних правовідносин, але невірно застосували норми матеріального права до їх вирішення, що призвело до ухвалення незаконних рішень.

Згідно ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року у справі № 804/3120/15 скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовити повністю.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, в порядку та у строки, визначені ст.ст. 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.