Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 15 квітня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Львівської області на постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 27 квітня 2009 року щодо ОСОБА_5

Цією постановою щодо

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, раніше не судимої,

застосовано примусові заходи медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

ОСОБА_5, за обставин викладених в постанові, будучи службовою особою – директором підприємства "Техноком-Плюс" ЛМГО "Ера Милосердя", в період з 29 вересня 2003 року по 2 лютого 2004 року, умисно ухилилася від сплати податку, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів у значному розмірі – 20 038,51 гривень.

Прокурор у касаційному поданні посилається на те, що суд, на порушення вимог ст. 49 КК України, не закрив кримінальну справу відносно ОСОБА_5 у зв’язку із закінченням строків давності. Просить постанову місцевого суду щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу – закрити на підставі ст. 49 КК України.

Заслухавши доповідача, думку прокурора на підтримку касаційного подання, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_5 відповідно до акту стаціонарної судово-психіатричної експертизи від 24 вересня 2008 року страждає хронічним психічним захворюванням у формі параноїчної шизофренії, що позбавляє її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. У період інкримінованих їй дій вона також перебувала у хворобливому стані і не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. ОСОБА_5 потребує застосування примусових заходів медичного характеру – надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку (т. 16 а.с. 118-119).

Відповідно до ст. 19 КК України не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

Згідно зі ст. 92 КК України примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов’язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.

Оскільки примусові заходи медичного характеру – це міри державного примусу у вигляді різних лікувально-реабілітаційних заходів, що призначаються судом стосовно осіб з різними психічними розладами саме у рамках кримінального процесу і крім того, незалежно від згоди хворого або його законних представників, вони мають застосовуватись у межах строків, передбачених ст. 49 КК України.

Враховуючи, що з моменту вчинення ОСОБА_5 суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.1 ст. 212 КК України, на час розгляду справи про застосування примусових заходів медичного характеру минуло більш, ніж два роки, такі заходи до цієї особи в рамках кримінального процесу не можуть бути застосовані.

За таких обставин постанова місцевого суду щодо ОСОБА_5 підлягає скасуванню, а справа – закриттю.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України, -

касаційне подання заступника прокурора Львівської області задовольнити.

Постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 27 квітня 2009 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу щодо неї закрити.