739/1986/16 Про таємне викрадення чужого майна, скоєне за попередньою змовою групою осіб - 25.10.2018 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями прокурора Шимка Є. М., який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 04 жовтня 2017 року в кримінальному провадженні № 12015270190000384 щодо

ОСОБА_1,громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1 дня народження, уродженця м. Новгород-СіверськийЧернігівської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3ст.15, ч. 3 ст. 185; ч. 3 ст. 185КК України.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 04 травня 2017 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за ч. 3 ст. 185КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці. На підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1рік та покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 04 жовтня 2017 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.

Згідно з вироком місцевого суду ОСОБА_1 17 жовтня 2015 рокублизько 17 години, переслідуючи мету таємного викрадення чужого майна, за попередньою змовою групою осіб з особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, повторно, через отвір, що утворився внаслідок виймання вікна особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, проникли до приміщення розташованої на вулиці Губернській, 38 у м. Новгород-Сіверському Чернігівської області майстерні Новгород-Сіверської державної гімназії ім. К.Д. Ушинського, звідки намагалися викрасти майно на загальну суму 5502 грн 95 коп.

Однак під час винесення майна з приміщення майстерні на подвір'я гімназії, не вчинивши всіх дій, які вважали за потрібне для доведення злочину до кінця, будучи поміченими працівниками гімназії, ОСОБА_1 та особа, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, втекли з місця вчинення кримінального правопорушення, не довівши злочин до кінця з причин, що не залежали від їхньої волі.

Того ж дняблизько 17-ї години, переслідуючи мету таємного викрадення чужого майна, ОСОБА_1 за попередньою змовою групою осіб з особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, повторно, у такий же спосіб, проникли до приміщення зазначеної майстерні, звідки винесли та сховали в цегляній трубі точильний верстат "ЭТШ-1".

Продовжуючи злочинний умисел на таємне викрадення чужого майна, того ж дня близько 19-ї години ОСОБА_1 та особа, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, повернулися на територію подвір'я Новгород-Сіверської державної гімназії ім. К.Д. Ушинського, де з цегляної труби вийняли схований ними точильний верстат марки "ЭТШ-1" вартістю 4000 грн, винесли його за територію гімназії та продали.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок м'якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.

Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції, залишаючи вирок суду першої інстанції без змін, належним чином не перевірив усіх доводів його апеляційної скарги, а також не дав належної оцінки тому, що ОСОБА_1 за місцем проживання характеризується посередньо, є особою молодого віку, ніде не працює, будучи засудженим за умисний злочин проти власності, знову вчинив нові злочини, що свідчить про небажання ОСОБА_1 ставати на шлях виправлення. При цьому апеляційний суд свогорішення належним чином не мотивував, у зв'язку з чим призначене покарання не відповідає вимогам ст. 65 КК України, а судові рішення - вимогам статей 370, 419 КПК України.

В доповненнях до касаційної скарги прокурор вказує про те, що місцевий суд в порушення вимог ст. 374 КПК України не виклав обвинувачення, яке інкримінувалося ОСОБА_1, і яке суд вважав доведеним.

Позиції учасників судового провадження

Від учасників процесу заперечень на касаційну скаргу не надходило.

В судовому засіданні прокурор Ковальчук О. С. підтримав подану касаційну скаргу, просив її задовольнити та скасувати ухвалу апеляційного суду.

Мотиви Суду

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст.15, ч. 3 ст. 185; ч. 3 ст. 185КК України, та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оскаржуються.

Твердження прокурора про те, що місцевий суд в порушення вимог ст. 374 КПК України не виклав обвинувачення, яке інкримінувалося ОСОБА_1, і яке суд вважав доведеним, є безпідставними.

Як убачається з вироку, суд першої інстанції сформулював обвинувачення, визнане доведеним, яке відповідає обвинуваченню, пред'явленому стороною обвинувачення, тобто суд дотримався вимог ст. 374 КПК України при ухваленні вироку.

Також суд вважає доводи прокурора про м'якість призначеного покарання ОСОБА_1 безпідставними та недоведеними.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Прокурор не навів переконливих доводів, що призначене ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці є недостатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, і Суд не вбачає підстав для скасування судових рішень за м'якістю призначеного покарання.

Разом з тим, доводи прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність заслуговують на увагу.

Згідно з вимогами ст. 75 КК України звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням може бути застосовано в тому разі, коли суд при призначенні покарання, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без реального відбування покарання.

Як убачається із матеріалів кримінального провадження, прокурор, не погоджуючись із рішенням місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_1 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням, подав апеляційну скаргу, в якій порушував питання про скасування вироку місцевого суду та ухвалення нового, яким просив визнати винним ОСОБА_1 за ч. 3 ст.15, ч. 3 ст. 185; ч. 3 ст. 185 КК України та призначити йому реальну міру покарання у виді позбавлення волі.

Відповідно до вимог ст. 419 КПК України в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Вказаних вимог кримінального процесуального закону суд апеляційної інстанції не виконав.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи прокурору в задоволенні його апеляційної скарги, не навів мотивів, з яких визнав наведені у скарзі доводи необґрунтованими, а лише послався на врахування місцевим судом ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу засудженого, наявності пом'якшуючих покарання обставин - щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину, відсутності обтяжуючих покарання обставин, відшкодування шкоди, того, що ОСОБА_1 веде законослухняний спосіб життя, працює за цивільно-правовою угодою, а також того, що з часу вчинення ОСОБА_1 інкримінованого злочину пройшло 2 роки і за вказаний період нових злочинів засуджений не скоював.

При цьому суд апеляційної інстанції достатньою мірою не врахував даних про особу ОСОБА_1, який раніше вчинив корисливий злочин, за який йому призначалося покарання, однак він не зробив належних висновків, не став на шлях виправлення та знову вчинив умисні тяжкі злочини.

Таким чином, звільнивши ОСОБА_1 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням, суд за наведених обставин неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок за апеляційною скаргою прокурора, усупереч вимогам ст. 419 КПК України доводів апеляційної скарги прокурора належним чином не перевірив і безпідставно залишив вирок місцевого суду без змін.

Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає, що рішення суду про звільнення ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням не відповідає вимогам статті 75 КК України.

З огляду на викладене, зазначені обставини свідчать про те, що, застосовуючи положення ст. 75 КК України, суд апеляційної інстанції допустив неправильнезастосування закону України про кримінальну відповідальність (п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України), що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 438, п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК України є підставою для скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд

Касаційну скаргу з доповненнями прокурора Шимка Є. М., який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 04 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.