Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні 15 квітня 2010 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на постановлені щодо нього судові рішення.

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 лютого 2009 року ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Самолусківці Гусятинського району Тернопільської області, не судимого, засуджено за ч. 3 ст. 191 КК України на 3 роки 6 місяців обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з організаційно-розпорядчими функціями строком на 2 роки, а на підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладенням обов’язків, передбачених ч.ч. 3, 4 ст. 76 КК України.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Тернопільської області від 6 травня 2009 року вирок залишено без зміни.

ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він у серпні-листопаді 2006 року, являючись державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Тернопільського районного управління юстиції, службовою особою, умисно, із корисливих мотивів, зловживаючи службовим становищем, здійснюючи заходи примусового виконання судових рішень, на порушення ст. 441 Закону України "Про виконавче провадження", п.п. 11.1.1, 11.1.3 Інструкції про проведення виконавчих дій, привласнив та розтратив грошові кошті, стягнуті ним на виконання судових рішень із боржників: ОСОБА_6 у сумі 100 грн., ОСОБА_7 - 270 грн., ОСОБА_8 – 260 грн. і 340 грн., а всього на суму 970 грн.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5 зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, судом неправильно застосовано кримінальний закон. Стверджує, що злочину він не вчиняв, діяв відповідно до вимог закону, свідки давали неправдиві показання, його винність матеріалами справи не доведена. Просить скасувати судові рішення та постановити виправдувальний вирок.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора про залишення скарги без задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що воно задоволенню не підлягає.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у привласненні та розтраті чужого майна шляхом зловживання службовим становищем ґрунтується на сукупності зібраних у справі доказів і є правильним.

З матеріалів справи убачається, що виконавчі провадження про стягнення адміністративних штрафів з боржників ОСОБА_6 та ОСОБА_8 перебували на виконанні у відділі Державної виконавчої служби Тернопільського районного управління юстиції, в провадженні державного виконавця ОСОБА_5 (а.с. 12-19). Ці виконавчі провадження були відкриті у 2006 році, проте до проведення прокуратурою у 2008 році перевірки дотримання законів при виконанні судових рішень ніяких заходів по їх виконанню проведено не було.

З показань свідків ОСОБА_9 (матері ОСОБА_6) і ОСОБА_8 убачається, що вони сплачували штрафи за вчинення адміністративних правопорушень особисто ОСОБА_5, будь-яких квитанцій при цьому він не видавав. Ці їх показання суд правильно визнав достовірними, оскільки вони були послідовними як під час досудового слідства, у тому числі під час проведення очних ставок з ОСОБА_5, так і в судовому засіданні, не містять суперечностей та узгоджуються з іншими доказами. При цьому судом не встановлено будь-яких підстав, з яких свідки могли обмовити засудженого.

Свідок ОСОБА_10 – головний спеціаліст Державної виконавчої служби Тернопільського районного управління юстиції показав, що приймання державними виконавцями коштів проводиться тільки за квитанцією встановленої форми. Згідно проведених записів у журналі обліку депозитних сум за 2006 рік кошти від указаних осіб не поступали.

Ці їх показання об’єктивно підтверджується довідкою відділу Державної виконавчої служби Тернопільського районного управління юстиції про те, що кошти від ОСОБА_6 у сумі 100 грн., ОСОБА_7 - 270 грн., ОСОБА_8 – 260 грн. і 340 грн. на депозитний рахунок ДВС у 2006 році не надходили, даними протоколів огляду документів, очних ставок та іншими матеріалами справи.

Будь-яких даних, які б ставили під сумнів достовірність наведених у вироку доказів, не виявлено.

За встановлених судом фактичних обставин дії ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 191 КК України кваліфіковано правильно.

Даних, які б свідчили, що у справі неправильно застосовано кримінальний закон, не виявлено.

Вивченням матеріалів справи істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б тягнули скасування постановлених у справі судових рішень, не виявлено.

Покарання ОСОБА_5 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України із звільненням засудженого на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, та є обґрунтованим, необхідним і достатнім для його виправлення й попередження нових злочинів.

Апеляційний розгляд справи проведений з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону. Наведені засудженим в апеляції доводи, які за своїм змістом аналогічні доводам касаційної скарги, належним чином перевірено й спростовано.

Керуючись ст.ст. 394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення, вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 лютого 2009 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Тернопільської області від 6 травня 2009 року щодо ОСОБА_5 – без зміни.