Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши у судовому засіданні в м. Києві 13 квітня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Запорізької області на постанову суду щодо ОСОБА_4,

Постановою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 07 вересня 2009 року щодо ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, судимого 01 червня 2006 року за ч. 3 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі з встановленням згідно з ст. 75 КК України іспитового строку на 2 роки,прийнято рішення про скасування випробування з направленням його у місця позбавлення волі для відбування покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.

Як видно із матеріалів справи, суд першої інстанції, розглянувши відповідне подання кримінально-виконавчої інспекції, прийняв рішення про необхідність направлення ОСОБА_4 для відбування призначеного йому покарання за вироком Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 01 червня 2006 року, мотивуючи його тим, що ОСОБА_4 у період встановленого судом іспитового строку вчинив злочин, передбачений ч. 3 ст. 296 КК України, за який вироком Заводського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2009 року із застосуванням ст. 69 КК України був засуджений до штрафу у розмірі 3 500 грн.

В апеляційному порядку справа не переглядалась.

У касаційному поданні, як видно із його змісту, прокурор просить скасувати постанову суду щодо ОСОБА_4, а справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судом кримінального закону та порушення кримінально-процесуального закону.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у касаційному поданні, колегія суддів вважає, що подання прокурора задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно з положеннями, передбаченими ч.1 ст. 78 КК України, після закінчення іспитового строку засуджений звільняється судом від призначеного йому покарання, зокрема, у тому випадку, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинив нового злочину.

Із змісту мотивувальної частини оскаржуваної постанови суду першої інстанції видно, що рішення про направлення ОСОБА_4 у місця позбавлення волі для відбування покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, призначеного йому за вироком суду від 01 червня 2006 року, суд обґрунтував тим, що під час іспитового строку він 20 квітня 2008 року вчинив новий злочин, передбачений ч.3 ст. 296 КК України, за який його було засуджено до відповідного покарання за вироком Заводського районного суду м. Запоріжжя від 24 червня 2009 року, що підтверджується даними долученої до справи копії вироку.

Таким чином, рішення суду відповідає вимогам, передбаченим ч.1 ст. 78 КК України та ч.2 ст. 75 цього Кодексу.

Указуючи у касаційному поданні на незаконність постанови суду у зв’язку з тим, що подання про скасування випробувального строку судом було розглянуто через значний проміжок часу після закінчення цього строку, прокурор посилається на порушення судом вимог ч.3 ст. 78 КК України та ст. 166 Кримінально-виконавчого кодексу України. Але, у наведених нормах законів не міститься будь-яких обмежень стосовно часу розгляду судом питання направлення засудженого для відбування призначеного покарання.

Відсутність засудженого при розгляді судом першої інстанції клопотання про скасування випробувального строку, на що також посилається у поданні прокурор, колегія суддів не вважає істотним порушенням кримінально-процесуальньго закону, оскільки з врахуванням особливостей такої категорії справ це не було перешкодою для повного та всебічного з’ясування необхідних обставин і постановлення законного рішення. Крім того, такий розгляд не суперечить вимогам ст. 4082 КПК України (1001-05) .

Керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора Запорізької області залишити без задоволення.