Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 8 квітня 2010 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_6 та його захисника – адвоката ОСОБА_7, потерпілої ОСОБА_8, законного представника потерпілого ОСОБА_9 – ОСОБА_5 на вирок Зінківського районного суду Полтавської області від 15 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 18 вересня 2009 року .

Вироком Зінківського районного суду Полтавської області від 15 травня 2009 року ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Тулома Кольського району Мурманської області Російської Федерації, громадянина України, такого, що не має судимості на підставі ст. 89 КК України, – засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України на 6 років позбавлення волі.

Дії ОСОБА_6 за епізодом вчинення злочину щодо потерпілої ОСОБА_8 перекваліфіковані із ч. 3 ст. 296 КК України на ч. 2 ст. 125 КК України та провадження у справі в цій частині закрито на підставі п. 7 ст. 6 КПК України за відсутністю скарги потерпілої.

Постановлено стягнути із ОСОБА_6 на користь держави 24 687 грн. 08 коп. за лікування ОСОБА_9

Судом постановлена також окрема постанова на адресу начальника Зінківського РВ УМВС України в Полтавській області.

ОСОБА_6 визнано винним та засуджено за те, що він у ніч з 31 липня на 1 серпня 2008 року, за обставин, детально наведених у вироку, перебуваючи на АДРЕСА_1, на ґрунті особистих неприязних стосунків умисно завдав ОСОБА_9 удар дерев’яною палицею в область лівої сторони голови, від якого той упав на землю, після чого завдав кулаком удар по голові ОСОБА_8, від чого остання впала на асфальт дороги і втратила свідомість. Після цього, продовжуючи побиття ОСОБА_9, який лежав на землі, ОСОБА_6 завдав йому ще два удари ногою по голові. Внаслідок зазначених дій засудженого потерпілому ОСОБА_9 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження у виді черепно-мозкової травми, забою головного мозку тяжкого ступеня, а потерпілій ОСОБА_8 – легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я у виді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 18 вересня 2009 року цей вирок змінено: виключено з мотивувальної частини вироку визнання неналежної поведінки потерпілих обставиною, що впливає на призначення покарання засудженому.

У решті вирок залишено без зміни.

У порядку, передбаченому ст. 365 КПК України, скасовано окрему постанову суду від 15 травня 2009 року на адресу Зінківського РВ УМВС України в Полтавський області щодо недоліків при проведенні окремих слідчих дій.

У касаційній скарзі засуджений та його захисник порушують питання про скасування постановлених по справі судових рішень з направленням справи на нове розслідування у зв’язку з однобічністю, неповнотою досудового й судового слідства, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, неправильним застосуванням кримінального закону та істотним порушенням кримінально-процесуального закону. При цьому посилаються на те, що первинні показання, в яких ОСОБА_6 визнавав, що бив потерпілого палицею, отримані внаслідок застосування до нього недозволених методів слідства, а тому не можуть бути визнані допустимим доказом по справі. Стверджують, що висновки органів слідства та суду ґрунтуються виключно на припущеннях та показаннях потерпілих, які під час події перебували у стані алкогольного сп’яніння, у зв'язку із чим дають суперечливі показання. Вважають, що ОСОБА_6, вдаривши потерпілого один раз кулаком в обличчя, та двічі по тулубу, не міг спричинити останньому тяжкі тілесні ушкодження, а відтак у його діях містяться ознаки менш тяжкого злочину. Крім того посилаються на те, що на початку досудового слідства було порушено право ОСОБА_6 на захист, оскільки до участі у справі не був допущений у якості захисника його батько. Також порушують питання про пом'якшення покарання.

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_8 порушує питання про скасування постановлених по справі судових рішень із направленням справи на новий судовий розгляд. На обґрунтування своєї позиції зазначає, що суд безпідставно перекваліфікував дії ОСОБА_6 із ч. 3 ст. 296 КК України на ч. 2 ст. 125 КК України, а відтак і незаконно закрив кримінальну справу в цій частині на підставі п. 7 ст. 6 КПК України. Зазначає, що призначене ОСОБА_6 покарання не відповідає тяжкості вчиненого та його особі внаслідок м’якості. Також вважає, що судом безпідставно залишено без розгляду її цивільний позов.

У касаційній скарзі законний представник потерпілого ОСОБА_9 – ОСОБА_5 порушує питання про скасування постановлених по справі судових рішень із направленням справи на новий судовий розгляд. При цьому наводить аналогічні доводи, викладені в скарзі потерпілої ОСОБА_8, зокрема, щодо невірної перекваліфікації дій ОСОБА_6 та м’якості призначеного йому покарання. Крім того, наводячи відповідні обґрунтування, вказує на те, що судом безпідставно залишено без розгляду цивільний позов потерпілого ОСОБА_9

Заслухавши доповідача, пояснення представника потерпілого ОСОБА_9 – ОСОБА_5, який підтримав свою касаційну скаргу, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_5 та заперечував проти задоволення інших касаційних скарг, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що вони підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

У пункті 26 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 2 липня 2004 року (v0013700-04) "Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих" звертається увага судів на обов'язковість одержання від потерпілого письмової або усної заяви (скарги) про притягнення до кримінальної відповідальності підсудного у справі публічного обвинувачення, коли результати судового слідства свідчитимуть про необхідність змінити кваліфікацію злочину на статтю кримінального закону, якою передбачено відповідальність за якийсь із злочинів, перелічених у ч. 1 ст. 27 КПК України (справи приватного обвинувачення). У разі відмови потерпілого подати таку скаргу (заяву) і за наявності до того відповідних підстав підсудний має бути виправданий за відсутністю складу злочину.

Наведені положення щодо забезпечення прав потерпілого не були враховані як судом першої, так і апеляційної інстанції при розгляді даної кримінальної справи.

Як убачається з матеріалів справи, вона була порушена за усною заявою ОСОБА_8, у якій порушувалось питання про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_6 за її побиття та її сина – ОСОБА_9

У процесі розслідування цієї кримінальної справи, ОСОБА_6 було пред'явлено обвинувачення за ч. 3 ст. 296 КК України у зв'язку з вчиненням хуліганських дій щодо потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9, а також за ч. 1 ст. 121 КК України за заподіяння в процесі хуліганства умисного тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_9

За цим обвинуваченням справа надійшла на розгляд до суду першої інстанції і це обвинувачення в суді підтримував прокурор, потерпіла ОСОБА_8 та представник потерпілих ОСОБА_5

Зі змісту показань потерпілої ОСОБА_8 як під час досудового слідства, так і в суді, вбачається, що вона наполягала на притягненні ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності.

Питання про відношення потерпілої ОСОБА_8 до можливої перекваліфікації дій підсудного на статтю кримінального закону, у даному випадку на ч. 2 ст. 125 КК України, притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення якого можливе тільки при наявності скарги потерпілого, судом не з'ясовувалось.

Те, що представник потерпілої ОСОБА_5 під час виступу у дебатах наполягала на притягненні ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 296, ч. 1 ст. 121 КК України, не звільняло суд від обов'язку з'ясувати зазначене питання безпосередньо у потерпілої ОСОБА_8 і не свідчить про відмову потерпілої ОСОБА_8 підтримувати обвинувачення ОСОБА_6 за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, про що свідчить і зміст поданих нею апеляційної та касаційної скарг.

За таких обставин, висновок суду про те, що потерпіла ОСОБА_8 відмовилась подати скаргу (заяву) про притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 125 КК України, у зв'язку із чим на підставі п. 7 ст. 6 КПК України закрита кримінальна справа щодо нього за цим обвинуваченням, є передчасним та таким, що не ґрунтується на вимогах закону.

З урахуванням наведеного, а також того, що зазначене рішення суду призвело до залишення позову потерпілої ОСОБА_8 без розгляду, колегія суддів вважає, що суд допустив істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, оскільки воно перешкодило суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок.

Крім того, колегія суддів звертає увагу і на те, що, залишаючи без розгляду позов потерпілого ОСОБА_9 з посиланням на те, що він поданий його представником, у той час як сам ОСОБА_9 не визнаний недієздатним, суд також допустив порушення вимог кримінально-процесуального закону.

У відповідності до вимог статей 49, 50, 52 КПК України потерпілий та цивільний позивач мають право мати представника, який користується процесуальними правами осіб, інтереси яких вони представляють.

Крім того, відповідно до пункту 24 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України цивільний позов може бути залишений судом без розгляду лише у двох випадках: якщо не з'явився в судове засідання цивільний позивач або його представник (ст. 291 КПК), за винятком випадків, застережених у ч. 2 ст. 291 КПК, а також коли підсудного виправдано за відсутністю в його діях складу злочину (ст. 328 КПК).

Як убачається з матеріалів справи, адвокат ОСОБА_5 під час досудового слідства була визнана представником потерпілого ОСОБА_9, який за станом свого здоров'я не міг самостійно реалізувати свої процесуальні права. Представник потерпілого брала участь у розгляді справи судом першої інстанції й повністю підтримала позов потерпілого ОСОБА_9

За таких обставин, рішення суду про залишення позову потерпілого ОСОБА_9 без розгляду є незаконним.

Враховуючи наведене в сукупності, колегія суддів вважає, що у зв'язку з допущеними судом істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону, зокрема, щодо забезпечення прав потерпілих у кримінальному судочинстві, на які не звернув уваги й апеляційний суд, постановлені по справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий судовий розгляд.

Оскільки обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні злочинів як щодо ОСОБА_9, так і щодо ОСОБА_8 тісно пов'язані між собою, а від встановлення його винуватості чи невинуватості у вчиненні злочинів залежить і питання щодо вирішення цивільних позовів потерпілих, то вирок щодо ОСОБА_6 підлягає скасуванню у повному обсязі.

Що стосується доводів касаційної скарги засудженого та його захисника про необґрунтованість засудження, то вони мають бути ретельно перевірені при новому розгляді справи, за результатами якого суду належить прийняти законне й обґрунтоване рішення, зважаючи також на те, що постановлені по справі судові рішення скасовані не у зв'язку з м'якістю призначеного ОСОБА_6 покарання.

У зв'язку із скасуванням вироку суду першої інстанції підлягає скасуванню і постановлена ним окрема постанова.

На підставі викладеного та керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів,-

касаційні скарги засудженого, його захисника, потерпілої ОСОБА_8, представника потерпілого та цивільного позивача ОСОБА_9 задовольнити частково.

Вирок Зінківського районного суду Полтавської області від 15 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 18 вересня 2009 року щодо ОСОБА_6, а також окрему постанову Зінківського районного суду Полтавської області від 15 травня 2009 року с к а с у в а т и, а справу направити на новий судовий розгляд у той же місцевий суд.