Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 8 квітня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням першого заступника прокурора Івано-Франківської області на вирок Долинського районного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2009 року.

Вироком Долинського районного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2008 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

таку, що не має судимості в силу

ст. 89 КК України,

засуджено:

за ч. 3 ст. 190 КК України до позбавлення волі на 4 роки;

за ч. 3 ст. 358 КК України на 6 місяців арешту.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_5 остаточно призначено 4 роки позбавлення волі.

ОСОБА_5 за ч. ч. 3,4 ст. 27 і ч. 1 ст. 366 КК України виправдано за відсутністю в її діях складу злочину.

Судом вирішено питання щодо стягнення із засудженої ОСОБА_5, матеріальної та моральної шкоди на користь потерпілих.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2009 року вирок змінено, дії ОСОБА_5 перекваліфіковано з ч. 3 ст. 190 КК України на ч. 2 ст. 190 КК України та їй призначено 3 роки позбавлення волі. ОСОБА_5 вважається засудженою за ч. 2 ст. 190 та ч. 3 ст. 358 КК України та на підставі ч. 1 ст. 70 КК України на 3 роки позбавлення волі.

ОСОБА_5 визнано винною у тому, що вона, не маючи офіційного місця роботи, з метою отримання споживчого кредиту в Долинському безбалансовому відділенні кредитної спілки "Івано-Франківська" звернулася до свого знайомого ОСОБА_1, який обіймав посаду директора виробничо-комерційного підприємства "Долинська друкарня", з проханням видати їй довідку отримання нею заробітної плати з січня по березень 2007 року та інші прибутки за 2007 рік. ОСОБА_1 на прохання ОСОБА_5 склав неправдиву довідку про отримання нею заробітної плати за вказаний період та інші прибутки, в якій вказав, що ОСОБА_5 працювала у "Долинській друкарні" та особисто підписав її, а також підробив підпис головного бухгалтера та завірив печатками підприємства. ОСОБА_5 представила підроблений документ у Долинське безбалансове відділення кредитної спілки "Івано-Франківська" та отримала кредит у сумі 4900 грн..

Протягом лютого 2006 року – лютого 2007 року ОСОБА_5 шляхом шахрайства заволоділа грошима потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_4 на загальну суму 68794,5 грн..

У касаційному поданні порушується питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд. На думку прокурора, суд безпідставно виправдав ОСОБА_5 за ч. ч. 3,4 ст. 27 і ч. 1 ст. 366 КК України та в порушення вимог ст. 334 КПК України в мотивувальній частині вироку не навів мотивів виправдання ОСОБА_5 за цією статтею. Крім того, суд безпідставно визнав ОСОБА_5 винною у заволодінні грошима ОСОБА_9 в сумі 454,5 грн., оскільки згідно діючого законодавства таке викрадення вважається дрібним. Суд апеляційної інстанції при розгляді апеляції не спростував доводи апеляції прокурора щодо безпідставного виправдання ОСОБА_5 та призначення ОСОБА_5 покарання, яке не відповідає особі засудженої та тяжкості вчинених нею злочинів.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 398 КПК України підставою для скасування чи зміни вироку, ухвали чи постанови суду є істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Як убачається з матеріалів справи, суди першої та апеляційної інстанції дослідивши обставини справи дійшли висновку про відсутність складу злочину у ОСОБА_5, передбаченого ч. ч. 3, 4 ст. 27 і ч. 1 ст. 366 КК України. Але правильність такого висновку викликає сумнів.

Виправдовуючи ОСОБА_5, суд послався на те, що вона не є службовою особою, а тому вона не може нести відповідальність за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України. Однак, ця обставина не відповідає матеріалам справи.

Відповідно до вимог чинного законодавства організаторами, підбурювачами, пособниками умисних злочинів у сфері службової діяльності можуть визнаватися як службві так і не службові особи. Підбурювачем є особа, яка умовляннями, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Дії таких спіучасників потрібно кваліфікувати за відповідними частинами ст. 27 КК України, що передбачає відповідальність за конкретний злочин у сфері службової діяльності.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 звернулася до директора виробничо-комерційного підприємства "Долинська друкарня" ОСОБА_1 і вмовила його видати їй фіктивну довідку про те, що вона ніби працює в виробничо-комерційному підприємстві "Долинська друкарня". При цьому ОСОБА_5 усвідомлювала протиправність свого прохання і протиправність таких дій директора підприємства.

ОСОБА_5 на досудовому слідстві показала, що звернулась до директора виробничо-комерційного підприємства "Долинська друкарня" ОСОБА_1 з проханням надати їй фіктивну довідку про заробітну плату та інші прибутки за 2007 рік (т. 3 а.с. 221).

ОСОБА_1 підтвердив, що дійсно ОСОБА_5 його вмовила видати їй фіктивну довідку, що вона працює у виробничо-комерційному підприємстві "Долинська друкарня" та про розмір її заробітку, і незважаючи на те, що ОСОБА_5 ніколи не працювала на вказаному підприємстві, він склав та видав таку довідку ( т. 3 а.с. 222).

Крім того, суд першої інстанції всупереч вимогам ст. 334 КПК України не виклав у мотивувальній частині вироку обвинувачення, яке визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання ОСОБА_5 з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Суд не проаналізував всі докази обвинувачення, які були зібрані органом досудового слідства.

Отже, рішення суду про виправдання ОСОБА_5 підлягає скасуванню.

Крім того, як убачається з матеріалів справи ОСОБА_5 засуджена також за те, що 31.12.2007 року заволоділа шахрайським шляхом грошима ОСОБА_9 у сумі 454,5 грн., що було кваліфіковано за ч. 2 ст. 190 КК України. Проте, на період 2007 року відповідно до положень Закону України від 22.05.2003 року "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) та Закону України "Про державний бюджет України за 2007 рік" (489-16) викрадення вважається дрібним, якщо вартість викраденого не перевищує, відповідно 600 грн.

Тому, із врахуванням положень ст. 51 КУпАП в редакції від 2.06.2005 року рішення суду першої інстанції щодо засудження ОСОБА_5 по цьому епізоду викликає сумнів.

Апеляційний суд в ухвалі не навів всіх доводів апеляції прокурора, ретельно їх не перевірив та не дослідив, відповіді на них не дав і належним чином не мотивував своє рішення про залишення апеляції без задоволення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судові рішення в частині виправдання ОСОБА_5 за ч. ч. 3, 4 ст. 27 і ч. 2 ст. 366 КК України підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, в ході якого слід розглянути справу з дотриманням вимог чинного законодавства. Крім того, при новому судовому розгляді слід перевірити правильність засудження ОСОБА_5 за вчинення шахрайських дій щодо ОСОБА_9.

Керючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання першого заступника прокурора Івано-Франківської області задовольнити.

Вирок Долинського районного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2009 року щодо ОСОБА_5 в частині її виправдання за ч. ч. 3, 4 ст. 27 і ч. 2 ст. 366 КК України та епізоду заволодіння шахрайським шляхом грошима ОСОБА_9, що кваліфіковано за ч. 2 ст. 190 КК України скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.