Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 6 квітня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 2 червня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 25 серпня 2009 року щодо ОСОБА_5,

зазначеним вироком

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя м. Ізмаїла Одеської області, раніше судимого 25.12.2007 року за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік,

засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком і визначено ОСОБА_5 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки і 3 місяці.

На підставі ст.ст. 75, 104 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки.

Цим же вироком також засуджено ОСОБА_6, щодо якого касаційне подання та скарги не подані.

Згідно з вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за те, що він 28 серпня 2008 року, в нічний час, за попередньою змовою із ОСОБА_6, будучи у стані алкогольного сп’яніння, проник до магазину "Продукти" по АДРЕСА_1, звідки таємно викрав чуже майно, спричинивши потерпілій ОСОБА_7 матеріальну шкоду на суму 1240 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 25 серпня 2009 року вирок щодо ОСОБА_5 залишено без зміни.

У касаційному поданні прокурор просить скасувати постановлені судові рішення щодо ОСОБА_5 у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного судом покарання ступені тяжкості злочину та особі засудженого через м’якість, а справу направити на новий судовий розгляд. Своє прохання обґрунтовує тим, що суд у порушення вимог ст. 344 КПК України, не вказав, які саме обставини враховано ним як пом’якшуючі і обтяжуючі. Крім того, суд, призначаючи засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК України, не врахував те, що ОСОБА_5 учинив новий злочин у період відбування покарання з випробуванням за попереднім вироком.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора на підтримання касаційного подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у поданні доводи, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд послався на його молодий вік та щире каяття, і відсутність матеріальної шкоди. Наведені обставини, за переконанням суду, свідчили про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

З таким висновком суду не можна погодитись, оскільки він не ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, згідно з якими при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Зокрема, суд належним чином не врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого засудженим злочину, який відповідно до ч. 4 ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, та наявну у матеріалах справи характеристику ОСОБА_5, із даних якої убачається, що він характеризувався негативно, вів антигромадський спосіб життя, підтримував стосунки із особами, які раніше судимі, був схильним до вчинення злочинів та правопорушень.

Також суд не дав належної оцінки і тій обставині, що ОСОБА_5 впродовж іспитового строку за попереднім вироком учинив новий аналогічний злочин.

Крім того, призначаючи засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК України, суд не врахував роз’яснення, що містяться у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року (v0007700-03) (із змінами, внесеними Постановою № 16 від 18 грудня 2009 року) "Про практику призначення судами кримінального покарання", та не взяв до уваги положення ч. 2 ст. 75 КК України, відповідно до яких умовою ухвалення рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням є те, що він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки. Виходячи з цих положень закону, а також змісту ч. 3 ст. 78 КК України, вчинення особою під час іспитового строку нового злочину має розцінюватися як порушення умов ст. 75 КК України, що унеможливлює повторне ухвалення рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.

За таких обставин, призначене засудженому ОСОБА_5 покарання із застосуванням ст. 75 КК України не можна вважати достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових злочинів, а тому вирок щодо нього підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд. На такі порушення закону судом першої інстанції не звернув уваги апеляційний суд, тому підлягає скасуванню і ухвала, винесена ним у даній справі.

Якщо при новому розгляді справи буде доведена винуватість ОСОБА_5 у вчиненні зазначеного злочину, то покарання йому належить призначити відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

задовольнити касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції.

Вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 2 червня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 25 серпня 2009 року щодо ОСОБА_5 скасувати за м’якістю призначеного йому покарання, а справу направити на новий судовий розгляд у той же місцевий суд в іншому складі суддів.