Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

адвоката ОСОБА_5,

розглянувши у судовому засіданні в м. Києві 06 квітня 2010 року матеріали справи за касаційною скаргою ОСОБА_6 на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 21 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 05 серпня 2009 року щодо ОСОБА_7,

Постановами старшого слідчого СВ ТУМ Шевченківського РУ ГУ МВС України у м. Києві було порушено кримінальні справи:

18 червня 2002 року по факту шахрайства за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України; 18 червня 2002 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України щодо ОСОБА_7; 20 червня 2002 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України щодо ОСОБА_7; 20 червня 2002 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України щодо ОСОБА_7; 20 червня 2002 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України щодо ОСОБА_7; 21 червня 2002 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України щодо ОСОБА_7; 21 червня 2002 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України щодо ОСОБА_7

Шевченківський районний суд м. Києва 21 липня 2009 року, розглянувши скаргу адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_7 на указані постанови слідчого СВ ТУМ Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві про порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України та про порушення кримінальних справ відносно ОСОБА_7, за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 та ч. 4 ст. 190 КК України, прийняв рішення про скасування зазначених постанов слідчого.

Апеляційний суд м. Києва 05 серпня 2009 року, розглянувши апеляцію ОСОБА_6, залишив постанову суду першої інстанції без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, ставить питання про скасування постановлених по даній справі судових рішень, оскільки вважає їх незаконними та необґрунтованими, винесеними з порушенням норм чинного кримінально-процесуального законодавства.

Від адвоката ОСОБА_5 надійшли заперечення, у яких він просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_6 без задоволення з наведенням відповідного обґрунтування свого прохання.

Заслухавши доповідь судді, пояснення адвоката ОСОБА_5 про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, думку прокурора про необхідність скасування постановлених по даній справі судових рішень, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що ця скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 384 КПК України потерпілий може подати касаційну скаргу на судові рішення тільки у тій частині, що стосується його інтересів.

Приймаючи це до уваги, колегія суддів вважає правильним розглядати касаційну скаргу на постановлені по даній справі судові рішення тільки у тій частині, яка стосується інтересів потерпілого ОСОБА_6

Згідно з статтями 94, 97, 98 КПК України прокурор чи слідчий зобов’язані винести постанову про порушення кримінальної справи лише за наявності приводів та підстав, що зазначені у ст. 94 КПК України.

Відповідно до положень, викладених у ст. 2368 КПК України, розглядаючи скаргу на постанову про порушення кримінальної справи, суд, зокрема, повинен перевірити наявність приводів і підстав для винесення зазначеної постанови, законність джерел отримання даних, що стали підставою для винесення постанови про порушення справи.

Із змісту мотивувальної частини постанови суду першої інстанції вбачається, що скасовуючи постанову слідчого від 21 червня 2002 року про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_7 за ознаками складу злочину, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України по епізоду шахрайського заволодіння грошима ОСОБА_6, суд указав на відсутність як приводів, так і підстав для порушення кримінальної справи взагалі, а також на відсутність, зокрема, у мотивувальній частині постанови слідчого посилань на підстави для порушення кримінальної справи.

В результаті перевірки даної справи та долучених до неї додаткових матеріалів встановлено, що події, про які йшла мова у постановах про порушення кримінальних справ щодо ОСОБА_7, у тому числі по епізоду, пов’язаному з ОСОБА_6, мали місце ще у 2002 році. По справі проводилось досудове слідство, але за постановою Дарницького районного суду м. Києва від 10 квітня 2003 року її було повернуто на додаткове розслідування.

Будь-яких даних, які б свідчили про те, що у ході додаткового розслідування були встановлені обставини, які б підтверджували вчинення ОСОБА_7 шахрайських дій по заволодінню грошима ОСОБА_6 чи інших потерпілих, а не мали місце цивільно-правові стосунки по виконанню угоди купівлі-продажу, як на це посилався ОСОБА_7, по справі встановлено не було.

Крім того, із змісту указаних матеріалів видно, що починаючи з 2002 року з боку ОСОБА_7 вживались заходи, у тому числі стосовно ОСОБА_6, по поверненню коштів на виконання зобов’язань по цивільно-правовій угоді.

Колегія суддів вважає, що з врахуванням наведених обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність скасування постанови слідчого про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_7 по епізоду стосовно ОСОБА_6

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Порушень вимог кримінально-процесуального закону які перешкодили чи могли перешкодити судовим інстанціям розглянути справу і постановити законне та обґрунтоване рішення по справі не встановлено.

При перевірці матеріалів справи встановлено, що про розгляд справи судом першої та апеляційної інстанцій всім учасникам направлялись відповідні повідомлення. У зв’язку з цим, не може бути підставою для скасування постановлених по даній справі судових рішень посилання ОСОБА_6 у скарзі на те, що розгляд справи у зазначених судах було проведено без його участі, оскільки по даній категорії справ неявка учасників у судове засідання не є перешкодою для їх розгляду.

На підставі наведеного та керуючись статтями 394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.