Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 06 квітня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 04 грудня 2009 року,

постановою Апеляційного суду міста Києва від 04 грудня 2009 року вирок Міського суду у Празі Чеської Республіки від 17 липня 2002 року та постанову Верховного Суду в Празі від 23 жовтня 2002 року щодо цього вироку, яким

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, зареєстрованого в м. Здолбунів Рівненської області, такого, що не мав судимостей, визнано винуватим і засуджено за ч.2 ст. 219 із застосуванням ч.1 ст. 35 КК Чеської Республіки за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст.219, ч.2б а), ст.8 ч. 1, ч.1 ст. 185 КК Чеської Республіки, на 15 років позбавлення волі з призначенням на підставі ч.ч. 1, 2 ст.57 КК Чеської Республіки покарання у виді висилки на невизначений строк, -

приведено у відповідність до Кримінального кодексу України (2341-14) та постановлено вважати ОСОБА_5 засудженим за ст. 93 п. "г" КК України 1960 (2001-05) року - на 15 років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 17 і ст. 93 п. "г" КК України 1960 (2001-05) року – на 13 років позбавлення волі, за ч. 1 ст. 263 КК України – на 1 рік позбавлення волі та за сукупністю цих злочинів на підставі ст. 42 КК України 1960 року – на 15 років позбавлення волі.

За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за те, що він у ніч на 11 серпня 2001 року, тимчасово проживаючи у приватному будинку по АДРЕСА_1, під час сварки, що виникла у нього з ОСОБА_6 та ОСОБА_7, умисно з не ідентифікованої вогнепальної зброї калібру 9 мм, яку він незаконно зберігав (носив), з метою вбивства здійснив постріли в потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, завдавши ОСОБА_6 не менше десяти поранень в груди та стегна, від яких той помер на місці події, ОСОБА_7 – два поранення в голову, від яких той помер вранці ІНФОРМАЦІЯ_2, а ОСОБА_8 – вогнепальне поранення лівого стегна, що потребувало лікування 2-3 тижні.

У касаційному поданні прокурор просить про скасування постанови Апеляційного суду міста Києва щодо ОСОБА_5 та направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням судом кримінального закону. Посилається на те, що при приведенні вироку у відповідність до кримінального законодавства України суд не кваліфікував дії засудженого ще й за п."з" ст. 93 КК України 1960 року як вчинення умисного вбивства чи замаху на нього особою, яка раніше вчинила умисне вбивство.

Засуджений ОСОБА_5 у касаційній скарзі і доповненнях до неї вважає незаконною його передачу для відбування покарання в Україну, оскільки він на це згоди не давав, і просить скасувати постанову Апеляційного суду міста Києва та, з огляду на його сімейні обставини, повернути його для відбування покарання до Чеської Республіки.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора про відмову в задоволенні касаційного подання і касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання і касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційне подання прокурора і касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягають, а постанова суду за правилами ст. 395 КПК України підлягає зміні з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 вчинив умисне вбивство двох осіб, замах на умисне вбивство двох і більше осіб, а також незаконне зберігання (носіння) вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу. Ці його дії визнані злочинними за Кримінальним кодексом (2341-14) Чеської Республіки і правильно приведені Апеляційним судом міста Києва у відповідність до кримінального законодавства України та кваліфіковані за ст. 93 п. "г", ч.2 ст. 17 і ст. 93 п. "г" КК України 1960 (2001-05) року та ч. 1 ст. 263 КК України.

Відповідно до ст. 9 Конвенції про передачу засуджених осіб від 21.03.1983 року компетентні власті держави виконання вироку визнають вирок із використанням судової або адміністративної процедури своєї держави і таким чином замінюють міру покарання, призначену в державі винесення вироку, мірою покарання, передбаченою законодавством держави виконання вироку за такий самий злочин, згідно з положеннями статті 11 цієї Конвенції, якою передбачено, що, замінюючи вирок, компетентний орган повинен ураховувати зроблені щодо фактів висновки, які ясно викладені або припускаються в рішенні, ухваленому державою винесення вироку.

З наведеного випливає, що суд держави виконання вироку не вправі переглядати фактичні обставини справи та юридичну оцінку діяння, встановлені вироком суду держави винесення вироку.

З огляду на викладене та ураховуючи, що вироком Міського суду у Празі дії засудженого ОСОБА_5 щодо ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не були кваліфіковані як вбивство чи замах на вбивство, учинені особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, у Апеляційного суду міста Києва були відсутні підстави для кваліфікації дій засудженого ще й за п. "з" ст. 93 КК України 1960 року.

Тому не підлягає задоволенню касаційне подання прокурора, в якому він порушує питання про скасування постанови суду з направленням справи на новий судовий розгляд для такої додаткової кваліфікації дій ОСОБА_5

Безпідставними є й твердження засудженого ОСОБА_5 в своїй касаційній скарзі про незаконність передачі його в Україну для відбування покарання, оскільки він на це згоди не давав, і, з огляду на це, про незаконність постанови суду про приведення судових рішень, постановлених щодо нього в Чеській Республіці, у відповідність із законодавством України.

Згідно зі ст. 3 Додаткового протоколу від 18.12.1997 року до Конвенції про передачу засуджених осіб (994_025) від 21.03.1983 року, після отримання запиту від держави винесення вироку держава виконання вироку може погодитись на передачу їй засудженої особи без згоди цієї особи на це, зокрема, у випадку, коли вирок містить у собі наказ про висилку засудженого.

Як видно з вироку Міського суду у Празі від 17 липня 2002 року щодо ОСОБА_5, вирок містив такий наказ.

З огляду на це, відсутні підстави вважати незаконними передачу засудженого ОСОБА_5 для відбування покарання в Україну та ухвалену щодо нього постанову Апеляційного суду міста Києва про приведення судових рішень Чеської Республіки у відповідність до кримінального законодавства України.

Ті обставини, що ОСОБА_5 тривалий час проживав на території Чехії, там залишилися його родичі і, на його думку, саме там при відбуванні покарання він буде отримувати за станом свого здоров’я належну медичну допомогу, не свідчать про неправильність прийнятого щодо нього Апеляційним судом рішення і не тягнуть його скасування.

За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_5 не підлягає задоволенню.

Ураховуючи те, що за вироком Міського суду в Празі засудженому ОСОБА_5 за сукупністю вчинених злочинів було призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років, Апеляційний суд міста Києва відповідно до вимог ч. 2 ст. 10 Конвенції про передачу засуджених осіб від 21.03.1983 року правильно постановив вважати засудженим ОСОБА_5 за сукупністю злочинів, передбачених ст. 93 п. "г", ч. 2 ст. 17 і ст. 93 п. "г" КК України 1960 (2001-05) року, ч. 1 ст. 263 КК України, на підставі ст. 42 КК України 1960 року шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.

Разом із тим, визначивши покарання за кожний із злочинів, що входили в сукупність, суд вийшов за межі повноважень суду держави виконання вироку, оскільки законодавством Чеської Республіки не передбачено призначення покарання за кожний злочин окремо, а остаточне покарання за сукупністю злочинів призначається за санкцією тієї статті, яка передбачає більш суворе покарання, а тому вироком Міського суду в Празі засудженому ОСОБА_5 не призначалось покарання за кожний злочин окремо.

Таким чином, Апеляційний суд міста Києва, визначивши ОСОБА_5 покарання окремо за кожний із злочинів, що входили в сукупність, не дотримав вимог ч. 1 ст. 10 вказаної вище Конвенції, згідно з якими держава виконання вироку повинна дотримуватись характеру і тривалості покарання, призначеного державою винесення вироку.

У зв’язку з цим в порядку ст. 395 КПК України постанова Апеляційного суду міста Києва підлягає зміні з виключенням з неї рішення про призначення ОСОБА_5 покарання окремо за кожний із злочинів, що входять у сукупність.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення.

У порядку ст. 395 КПК України постанову Апеляційного суду міста Києва від 04 грудня 2009 року щодо ОСОБА_5 змінити – виключити з неї рішення про призначення ОСОБА_5 покарання окремо за кожний із злочинів, що входять у сукупність, та вважати його засудженим за сукупністю злочинів, передбачених ст. 93 п. "г", ч. 2 ст. 17 і ст. 93 п. "г" КК України 1960 (2001-05) року, ч. 1 ст. 263 КК України, на підставі ст. 42 КК України 1960 року до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.

У решті цю постанову залишити без зміни.