Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України

у складі:

головуючого Міщенка С.М.,

суддів Глоса Л.Ф. і Школярова В.Ф.,

за участю прокурора Ковтун Н.Я.,

захисника ОСОБА_2,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 6 квітня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який затвердив обвинувальний висновок, на постанову Апеляційного суду м. Києва від 15 грудня 2009 року.

Зазначеною постановою кримінальну справу по обвинуваченню

ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 194, п.п. 1, 5, 6, 12 ч.2 ст. 115, ч.1 ст. 122, ч.2 ст. 125 КК України;

ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 194, п.п. 1, 5, 6, 12 ч.2 ст. 115, ч.1 ст. 122, ч.2 ст. 125 КК України;

ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 194, п.п. 1, 5, 6, 12 ч.2 ст. 115, ч.1 ст. 122, ч.2 ст. 125 КК України;

ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 194 КК України

повернуто прокурору м. Києва на додаткове розслідування.

Органами досудового слідства ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 обвинувачуються у вчиненні злочинів за таких обставин.

У середині липня 2008 року ОСОБА_6, вступивши у злочинну змову з громадянином Італійської Республіки ОСОБА_1 ( щодо якого по даній справі винесена постанова про притягнення його як обвинуваченого за ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 194 КК України й оголошено в розшук та щодо нього матеріали виділені в окреме провадження), який виступив замовником та організатором злочину, погодився за грошову винагороду вчинити підпал приміщення кафе-ресторану "Блінофф" у буд. № 36 по бульвару Т.Шевченка в м. Києві.

У подальшому, виступаючи як посередник, не бажаючи і не усвідомлюючи настання при вчиненні злочину наслідків у вигляді смерті осіб або спричинення їм тілесних ушкоджень, виконуючи тим самим замовлення ОСОБА_1, узгоджене за попередньою змовою з останнім, виконуючи свою роль як виконавця, ОСОБА_6 підшукував осіб, які вчинять зазначений злочин. З цією метою він запропонував ОСОБА_5 за грошову винагороду організувати підпал зазначеного приміщення.

ОСОБА_5, виступаючи як посередник, усвідомлюючи можливість настання при вчиненні цього злочину тяжких наслідків, мав підшукати безпосередніх виконавців, організувати та контролювати вчинення даного злочину. З цією метою він запропонував ОСОБА_4 за винагороду у розмірі 5000 доларів США безпосередньо вчинити підпал приміщення зазначеного кафе-ресторану.

21 серпня 2008 року в нічний час ОСОБА_4, діючи на замовлення

ОСОБА_5, як виконавець, готуючись до скоєння злочину, вступивши у

злочинну змову з ОСОБА_3 та ОСОБА_8, погодився за винагороду

вчинити підпал вказаного кафе.

У подальшому ОСОБА_6, діючи на замовлення ОСОБА_1 та виконуючи свою роль виконавця згідно із заздалегідь розробленим з ним планом щодо пошкодження майна кафе-ресторану "Блінофф" шляхом підпалу, отримав від останнього гроші в сумі 20 000 доларів США для оплати вчинення цього злочину, з яких 10 000 доларів США передав ОСОБА_5 як частину обумовленої винагороди.

22 серпня 2008 року, приблизно о 21 годині, за раніше досягнутою

взаємною домовленістю ОСОБА_3, ОСОБА_8 та ОСОБА_4 зустрілися з

ОСОБА_5, обговорили деталі підготовки до вчинення зазначеного злочину, а також оглянули зовнішню частину кафе та прилеглу до нього

територію.

Після цього, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_8 придбали 90 літрів бензину, яким заповнили дві заздалегідь придбані бочки, а потім повернулися на бул. Т. Шевченка, зупинилися неподалік кафе-ресторану та почали спостерігати за навколишньою обстановкою, чекаючи на сприятливий момент для вчинення підпалу.

ОСОБА_5 знаходився біля кафе-ресторану "Блінофф", де згідно з планом та розподіленими ролями спостерігав за обстановкою навколо закладу, при цьому підтримував телефонний зв'язок з ОСОБА_4 і ОСОБА_6, контролюючи хід вчинення злочину.

23 серпня 2008 року в нічний час ОСОБА_5, діючи на замовлення ОСОБА_6, згідно із раніше розробленим планом, виконуючи свою роль виконавця, за попередньою змовою з ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_8, достовірно знаючи про наявність людей в приміщенні кафе, віддав наказ ОСОБА_4 розпочати вчинення підпалу. Після чого останній на власному автомобілі "Шевроле-Лачетті" підвіз до кафе-ресторану бочки з бензином, де їх у нього забрали ОСОБА_8 і ОСОБА_3, а потім вони вилили бензин по східцях до його приміщення та підпалили, внаслідок чого виникла пожежа.

Після підпалу кафе-ресторану виконавці залишили місце вчинення злочину, а наступного дня отримали через ОСОБА_6 решту обумовленої грошової винагороди в сумі 10 000 доларів США.

Внаслідок пожежі у приміщенні кафе-ресторану "Блінофф" загинуло 5 осіб та 5 осіб отримали тілесні ушкодження у виді опіків різного ступеня тяжкості; потерпілому ОСОБА_10 спричинено матеріальну шкоду в особливо великих розмірах на суму 210977,08 грн.; ТОВ "Грісан" на суму 53806,08 грн.; ТОВ "Лідер" - 1761759,17 грн.; ПП "Обеліск" - 113381,54 грн.

Повертаючи справу на додаткове розслідування, суд визнав, що органи досудового слідства допустили неправильність досудового слідства, істотне порушення кримінально-процесуального закону, які виразилися у пред'явленні обвинуваченим неконкретного обвинувачення, порушення їх прав на захист та були порушені процесуальні права потерпілих, їх представників та представників цивільних позивачів, і які неможливо усунути в судовому засіданні, а також не виконали вказівок, зазначених у попередньому судовому рішенні від 6 квітня 2009 року, яким цю кримінальну справу було повернуто на додаткове розслідування і які були обов'язковими до виконання.

Як зазначив суд, неправильність досудового слідства полягала у тому, що кримінальна справа щодо ОСОБА_1 у зв'язку з виділенням в окреме провадження, та ОСОБА_8, яка була закрита у зв'язку зі смертю останнього, на розгляд суду не направлялася. Проте конкретні дії вказаних осіб зазначені у пред'явленому обвинуваченні ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з посиланням, що вони фактично вчинені за попередньою змовою групою осіб, наведена у постанові суду неправильність досудового слідства в цій частині впливає на обсяг пред'явленого ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 обвинувачення, свідчить про порушення обвинувачених права на захист. Крім того, як вказав суд, під час проведення додаткового розслідування в межах строків досудового слідства, особам щодо яких кримінальна справа була направлена до суду, обвинувачення, яке зазначено в обвинувальному висновку, не було пред'явлено, та вони в якості обвинувачених не допитувалися, що є суттєвим порушенням вимог КПК України (1001-05) та порушення прав обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на захист. Також суд зазначив, що з урахуванням п. 4 ч. 1 ст. 45 КПК України було порушено право обвинуваченого ОСОБА_3 на захист; органи досудового слідства не виконали вимоги ст. ст. 218- 220 КПК України; в порушення ст. 221 КПК України не розглянуто клопотання обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника про перекваліфікацію дій обвинуваченого та виключення з пред’явленого йому обвинувачення ст. ст. 115, 122, 125 КК України; не вирішили питання про визнання потерпілою по справі та цивільним позивачем ОСОБА_11, не допитали її в якості потерпілої та не роз'яснили її процесуальні права; усупереч ст. 49 КПК України не визначили процесуальне становище ОСОБА_12 та ОСОБА_13; потерпілі ОСОБА_14 та ОСОБА_15 не були повідомлені про закінчення досудового слідства та можливість ознайомитися з матеріалами справи; не були виконані належним чином вимоги ст. 217 КПК України щодо ОСОБА_16 та ОСОБА_17; не встановлені всі особи, що фактично по справі можуть бути визнані потерпілими; складений обвинувальний висновок не відповідає вимогам ст. ст. 223, 224 КПК України.

У касаційному поданні порушується питання про скасування постанови про направлення справи щодо ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на додаткове розслідування з направленням справи на новий судовий розгляд, оскільки вважає, що зазначені порушення, на які є посилання в постанові, не є істотними, що могли б перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу по суті та постановити законне й обґрунтоване рішення.

Заслухавши доповідача, прокурора Ковтун Н.Я., яка частково підтримала касаційне подання та просила виключити з постанови суду вказівку органу досудового слідства встановити усіх осіб, яким діями обвинувачених була спричинена шкода, захисника ОСОБА_2, який вважав рішення суду законним та обґрунтованим, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи подання, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню з таких підстав.

Так, на попередню постанову Апеляційного суду м. Києва від 6 квітня 2009 року про повернення цієї справи на додаткове розслідування було подано касаційне подання, в якому ставилося питання тільки про виключення з цього судового рішення (яке залишено без зміни ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 30.06.2009 року) лише однієї вказівки про поза процесуальний статус слідчих дій, пов’язаних із прийняттям слідчими органами рішення стосовно перекваліфікації дій ОСОБА_6 та закриття провадження по справі в частині обвинувачення. У решті постанова суду першої інстанції про повернення справи на додаткове розслідування оскаржена не була, що свідчить про те, що прокурор погоджувався як з наявністю підстав для прийняття такого рішення на стадії попереднього розгляду справи, так і з вказівками суду про необхідність при додатковому розслідуванні усунути всі допущені у справі органом досудового слідства порушення кримінально-процесуального законодавства, які перешкоджали призначенню справи до судового розгляду.

Відповідно до чинного процесуального законодавства та роз’яснень, які містяться у п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування" №2 від 11 лютого 2005 року (va002700-05) вказівки суду у разі повернення справи на додаткове розслідування є обов’язковими для органу дізнання, слідчого та прокурора, на що правильно послався суд першої інстанції при повторному поверненні справи на додаткове розслідування.

Однак ні слідчий, ні прокурор у цій справі не тільки не виконали усіх вказівок апеляційного суду, а фактично проігнорували постанову суду від 6 квітня 2009 року, що є безумовною підставою для повернення справи на додаткове розслідування.

Зокрема, у вказаній постанові суд першої інстанції зазначав про необхідність прийняття процесуального рішення за фактом смерті ОСОБА_8 та пропонував визначити процесуальне становище ОСОБА_1 з огляду на зміст пред’явленого обвинувачення особам, справа щодо яких була направлена до суду для розгляду. Проте, не зважаючи на обов’язковість виконання цих вказівок, вони органом досудового виконані не були. Тому посилання у касаційному поданні на безпідставність вказівок щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_1 є неспроможними, оскільки не ґрунтуються на вимогах закону.

Також є необґрунтованими і доводи касаційного подання про правильність прийнятого слідчими органами рішення про закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_6 Як убачається з матеріалів справи, усі процесуальні дії з участю останнього та процесуальні рішення щодо нього в частині обвинувачення за п. п. 1, 5, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України під час проведення додаткового розслідування були проведені всупереч наявності нескасованої постанови від 17 лютого 2009 року про закриття провадження по справі в цій частині, тобто в порушення п. 10 ч. 1 ст. 6 КПК України. Крім того, без проведення додаткового допиту обвинуваченого, інших, зазначених у попередньому судовому рішенні про повернення справи на додаткове розслідування, слідчих дій щодо належної перевірки доводів потерпілих про наявність у діях ОСОБА_6 більш тяжкого злочину, а саме ч. 2ст. 115 КК України, слідчі органи при вирішенні цього питання обмежилися лише складанням нової постанови, в якій було виправлено декілька слів стосовно спрямованості умислу ОСОБА_6 при організації підпалу кафе "Блінофф", залишивши без належної перевірки вказані доводи потерпілих.

Крім того, слідчі органи під час проведення додаткового розслідування допустили по справі нові суттєві порушення кримінально-процесуального закону, аналогічні тим, на які було посилання у попередньому рішенні про повернення справи на додаткове розслідування, що також було перешкодою для призначення справи до судового розгляду.

Зокрема апеляційний суд дійшов правильного висновку про порушення права обвинуваченого ОСОБА_3 на захист під час його допиту 28 жовтня 2009 року, належно мотивувавши цей висновок тим, що постанову про допуск для участі у справі захисником його інтересів – адвоката ОСОБА_18 винесено тільки 29.10.2009 року, тобто після проведення цієї слідчої дії. При цьому інші захисники, які раніше надавали правову допомогу ОСОБА_3 і яких в установленому порядку не було усунуто від участі у справі, для проведення даної слідчої дії не викликались та не були присутні при вказаному допиті обвинуваченого. З огляду на це посилання в касаційному поданні, що сама дата винесення постанови про допуск захисника ОСОБА_18 до участі у справі не свідчить про порушення права ОСОБА_3 на захист, є необґрунтованими.

Не заслуговують на увагу і доводи касаційного подання щодо належного виконання слідчими органами вимог ст. ст. 217- 220 КПК України.

Так, з даних, які містяться у матеріалах справи, заявах обвинувачених та захисників, потерпілих і їх представників, представників цивільних позивачів убачається, що закінчення досудового слідства було проведено протягом одного дня, в різних місцях та одночасно з проведенням значної кількості інших слідчих дій, які потребували значно більшого часу для їх виконання. Крім того, у порушення вимог ст. 221 КПК України слідчий не розглянув клопотання, заявлені обвинуваченим ОСОБА_5 та його захисником ОСОБА_19

Отже, у постанові апеляційного суду обґрунтовано вказано на необхідність під час додаткового розслідування справи належним чином виконати вимоги ст. ст. 218- 221 КПК України.

Також всупереч доводам касаційного подання суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що потерпілого ОСОБА_16 та представника ОСОБА_20 було ознайомлено з матеріалами справи тільки після затвердження обвинувального висновку прокурором, а саме 31 жовтня 2009 року, що підтверджено їх твердженнями і виявленими у справі виправленнями у відповідних протоколах слідчих дій.

Крім того, є належно мотивованим і висновок суду про невідповідність обвинувального висновку вимогам ст.ст. 223- 224 КПК України, недоліки якого підлягають виправленню одночасно з іншими недоліками досудового слідства саме під час додаткового розслідування.

Що стосується інших недоліків досудового слідства та вказівок суду щодо їх усунення, і зокрема пред’явлення особам неконкретного обвинувачення поза межами строків досудового слідства (тобто фактичне непред’явлення обвинувачення особам, справа відносно яких була направлена до суду), порушення процесуальних прав інших учасників процесу – потерпілих, їх представників та представників цивільних позивачів, проведення слідчих дій поза межами досудового слідства, а також невиконання усіх вказівок суду, зазначених у попередньому судовому рішенні від 6 квітня 2009 року та які були обов’язковими для виконання слідчими органами та прокурором, то вони також є законними підставами для повернення справи на додаткове розслідування. При цьому будь-яких заперечень та обґрунтувань незгоди прокурора з іншими вказівками суду0ву касаційному поданні не наведені взагалі.

За таких обставин твердження у касаційному поданні про можливість виправлення недоліків досудового слідства в суді шляхом зміни обвинувачення, при наявності виявлених по справі суттєвих порушень вимог кримінально-процесуального закону є неспроможними.

З огляду на наведене підстав вважати необґрунтованим рішення апеляційного суду про повернення розгляду кримінальної справи щодо ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 прокурору на додаткове розслідування немає.

Також під час перевірки справи в касаційному порядку не виявлено допущених з боку суду першої інстанції істотних порушень кримінально-процесуального законодавства, і зокрема положень ст. 246 КПК України, на що посилається прокурор у касаційному поданні.

Отже, постанова попереднього розгляду апеляційним судом справи щодо ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є обґрунтованою та законною, і будь-яких передбачених ст. 398 КПК України підстав для її скасування у матеріалах справи немає, а тому, відповідно, касаційне подання прокурора задоволенню не підлягає.

З урахуванням наведеного, керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання прокурора, який затвердив обвинувальний висновок, залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду м. Києва від 15 грудня 2009 року про повернення прокурору м. Києва на додаткове розслідування кримінальної справи щодо обвинувачених ОСОБА_21, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 – без зміни.