Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 1 квітня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на судові рішення щодо ОСОБА_5

Вироком Славутицького міського суду Київської області від 28 травня 2009 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Київської області від 26 серпня 2009 року,

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого 27 січня 2009 року за ч. 2 ст. 296 КК України на чотири роки позбавлення волі, звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю три роки,

засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України до штрафу в сумі 1700 гривень.

На підставі ст. 72 КК України цей вирок та попередній вирок від 27 січня 2009 року постановлено виконувати самостійно.

ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він, за обставин викладених у вироку, 25 березня 2009 року незаконно придбав, переніс та зберігав особливо небезпечний наркотичний засіб – опій ацетильований, вагою у перерахунку на суху речовину 1, 484 г, без мети збуту.

Прокурор у своєму поданні посилається на призначення засудженому ОСОБА_5 надмірно м’якого покарання та просить постановлені судові рішення скасувати, а справу – направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України; думку прокурора на підтримку касаційного подання; пояснення засудженого, який просив залишити судові рішення щодо нього без зміни; перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Проте, як видно з вироку, при призначенні покарання ОСОБА_5 ступінь тяжкості вчиненого ним злочину та особу винного фактично враховано не було.

Так, ОСОБА_5 засуджений за вчинення злочину середньої тяжкості у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, а поширення наркоманії та зростання злочинності на її ґрунті набувають усе більших масштабів і стають серйозним соціальним чинником, який негативно впливає на життя та здоров’я населення.

До того ж, ОСОБА_5 вчинив зазначений злочин у період іспитового строку, що свідчить про невиконання засудженим умов випробування та неможливість його виправлення без відбування покарання.

Крім того, відповідно до вимог ч.4 ст. 71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Зазначених вимог закону місцевий суд не дотримався, що потягло за собою призначення ОСОБА_5 надмірно м’якого покарання.

За таких обставин колегія суддів вважає, що призначене місцевим судом ОСОБА_5 покарання, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, не можна визнати справедливим внаслідок його м’якості, а вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, під час якого необхідно постановити судове рішення з дотриманням усіх вимог кримінального та кримінально-процесуального законодавства.

Керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України,

касаційне подання прокурора задовольнити.

Вирок Славутицького міського суду Київської області від 28 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 26 серпня 2009 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.