21-4111а15 Про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення щодо податку на додану вартість - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ВМП" (далі - Товариство) до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Волинській області (далі - Інспекція) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

Товариство звернулось із позовом до Інспекції, в якому просило визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 5 квітня 2011 року № 0001102301/130.

Позовні вимоги мотивовано тим, що пункти 4.1 та 4.3 статті 4 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) та підпункт 1.20.5 пункту 1.20 статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ) відповідач тлумачив неправильно, внаслідок чого виніс незаконне податкове повідомлення-рішення, яке підлягає скасуванню.

Суди встановили, що Інспекція провела позапланову виїзну перевірку Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - ПДВ) в рахунок майбутніх платежів платника за грудень 2010 року, за підсумками якої складено акт від 18 березня 2011 року № 175/16/2301/36266887.

Під час перевірки Інспекція встановила порушення позивачем пунктів 4.1, 4.3 статті 4, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР, що призвело до заниження податкових зобов'язань за листопад 2010 року на суму 291 852 грн 90 коп. та до завищення заявленої суми бюджетного відшкодування на вказану суму, оскільки ціна імпортного товару з метою обчислення ПДВ регулюється нормами Закону № 168/97-ВР (168/97-ВР) та нормами митного законодавства і встановлюється у розмірі договірної (контрактної) вартості такого товару, але не менше митної вартості, обчисленої відповідно до законодавства, і включається до складу податкового кредиту за умови використання імпортних товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Інспекція також вважає, що при подальшій реалізації імпортного товару податкові зобов'язання мають визначатися за правилами, встановленими підпунктом 4.1 статті 4 зазначеного Закону (168/97-ВР) , тобто база оподаткування не може бути нижче митної вартості.

На підставі акта перевірки та вказаних висновків Інспекція прийняла оспорюване податкове повідомлення-рішення.

Спірним питанням у цій справі є визначення позивачем бази оподаткування операції з реалізації імпортного товару на митній території України.

Волинський окружний адміністративний суд постановою від 23 вересня 2011 року адміністративний позов задовольнив.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13 грудня 2011 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18 червня 2015 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

При цьому суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що митна вартість та звичайна ціна при визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортного товару не є тотожними, а позиція Інспекції стосовно того, що база оподаткування не може бути нижче митної вартості, не ґрунтується на законі.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Інспекція звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України статті 4 Закону № 168/97-ВР та статті 1 Закону № 334/94-ВР.

На обґрунтування заяви Інспекція додала копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 листопада 2009 року (справа № К-24129/07), яка, на її думку, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

У зазначеному рішенні суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що з огляду на фактори ціноутворення, наведені в абзаці першому підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334-94-ВР, за звичайних обставин справедлива ринкова ціна товару не може бути нижчою, ніж ціна придбання цього товару, якою в цьому разі є його митна вартість. Правильність такого тлумачення зазначеної норми Закону підтверджується і визначенням господарської діяльності, наведеним у пункті 1.32 статті 1 Закону № 334-94-ВР, основною метою якої є отримання доходу.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував одні і ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах, при цьому у справі, що розглядається, - правильно.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону № 168/97-ВР база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування [за винятком ПДВ, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)]. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Отже, законом встановлено, що база оподаткування - це договірна (контрактна) ціна, визначена за вільними цінами, які не можуть бути нижчими за звичайні ціни.

При цьому за правилами підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

З огляду на викладене колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що при визначенні бази оподаткування ПДВ операцій з реалізації платником податку на території України попередньо імпортованого ним товару звичайна ціна та митна вартість, що є умовною розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до положень Митного кодексу України (4495-17) і застосовується при переміщенні товарів через митний кордон України, не є тотожними і не можуть бути порівнюваними.

Такий висновок щодо застосування норм матеріального права міститься у постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2010 року, 12 березня 2012 року та 28 травня 2013 року ( №№ 21-9а10 (rs13485873) , № 21-380а11, 21-152а13 відповідно).